Вчені пояснили чому дерев’ячого вовка не воскресили насправді

12 листопада 2026 р. 03:46

12 листопада 2026 р. 03:46

Методи, які гучно подають як «повернення вимерлих видів до життя», не завжди відповідають цьому визначенню. На це звертають увагу морський біолог Ендрю Давінак (Andrew Davinack) та біохімічниця Шарлотт Деніелс (Charlotte Daniels) з Коледжу Вітон у Массачусетсі у новій роботі, опублікованій у журналі Biology Letters. Вони аналізують, зокрема, випадок з так званою «деекстинкцією» дерев’я-чого вовка, про яку біотехнологічна компанія Colossal Biosciences заявила у 2025 році, повідомляє ScienceAlert .

Чим були насправді «нові» дерев’я-чі вовки

Colossal Biosciences здійснила генетичні редагування клітин сірого вовка, щоб вивести тварин із рисами, подібними до дерев’я-чих вовків: більшим тілом, масивнішими зубами та світлішим хутром. На думку Давінака та Деніелс, це не можна назвати справжньою деекстинкцією.

Вони пропонують для такої ситуації окремий термін — «сплутування роду і геному» (lineage-genome conflation). За їхніми словами, помилка полягає в ототожненні відновлення певних генетичних рис із поверненням цілого еволюційного роду.

«Деекстинкція не може відновити вимерлі види, оскільки вимирання означає припинення еволюційної лінії, а не просто зникнення генетичної інформації», — пишуть дослідники у своїй статті.

Вид — це більше, ніж набір генів

Аргумент науковців складається з кількох частин. Передусім, вид — це не лише ДНК. Сукупність генів і пов’язаних із ними ознак формується впродовж тривалої безперервної еволюційної історії. Якщо в цій історії з’являється розрив, переривається й сама еволюційна лінія, а з нею і вид.

Другий аспект стосується середовища та популяцій. Чи можуть кілька сконструйованих тварин відтворити різноманітність великої популяції та її взаємодію з історичним середовищем існування? Давінак і Деніелс вважають, що ні.

У випадку дерев’я-чих вовків вони жили понад 10 000 років тому у зовсім іншому світі: з іншим кліматом, кормовою базою, хижаками та екологічними зв’язками. Усе це зникло, тож ще один важливий елемент їхнього існування відтяти остаточно.

«Види — це історично безперервні популяційні лінії, сформовані потоком генів, мутаціями, дрейфом, добором, демографічною історією та екологічними взаємодіями. Відновлений геном, навіть дуже точний, є лише частковим “знімком” окремого організму», — зазначають автори.

Чому термінологія має значення

Науковці відзначають, що багато дослідників і у своїх статтях, і в публічних виступах обережні з терміном «деекстинкція» й не застосовують його там, де це некоректно. Однак приватні компанії та медіа часто використовують гучні формулювання, які можуть ввести в оману.

На їхню думку, коли говорять про «повернення вимерлих видів», але фактично йдеться лише про відтворення окремих ознак чи створення екологічних аналогів, це спотворює уявлення про справжній стан технологій. У такому випадку складніше адекватно оцінювати науковий прогрес.

Давінак і Деніелс пропонують чіткіші поняття для різних підходів: «відновлення лінії», «генетичне відновлення», «фенотипова реконструкція», «екологічна заміна» та «відновлення історичних спільнот». Кожна з цих цілей вимагає своїх критеріїв успіху.

Що може претендувати на справжню деекстинкцію

Автори роботи не стверджують, що деекстинкція в принципі неможлива. Вони лише наполягають, що випадок з дерев’я-чими вовками під це визначення не підпадає.

Більш перспективним шляхом вони називають використання збережених клітин або ембріонів вимерлих тварин. Це частково долає проблему розриву еволюційної безперервності. Наприклад, у 2003 році цей підхід застосували для пиренейського козерога: клонована тварина не вижила, але, за словами дослідників, саме тут можна говорити про значно сильнішу претензію на деекстинкцію.

При цьому Давінак і Деніелс не заперечують цінності генетичної інженерії, яку демонструють проєкти на кшталт Colossal Biosciences. Йдеться не про критику технологій як таких, а про коректний опис того, що саме вони роблять.

Фактично, замість «повернення» дерев’я-чих вовків у 2025 році було створено сірих вовків із деякими рисами дерев’я-чого вовка. Це не «воскресіння» виду, а конструювання тварин із певним набором характеристик.

«Геномна реконструкція може відтворити окремі риси або створити екологічні замінники, але не здатна повернути вимерлий вид як історично безперервну еволюційну лінію», — підсумовують дослідники.

Наука