Океани поглинають більшість CO₂ від палива, суходіл слабшає

15 листопада 2026 р. 15:28

15 листопада 2026 р. 15:28

Океани виявилися головним «пилососом» для вуглекислого газу від спалювання викопного палива. За даними нового дослідження, описаного в журналі Science і узагальненого виданням Interesting Engineering , між 1990 і 2019 роками моря та океани поглинули близько 35% викидів CO₂ від викопного палива, тоді як наземні екосистеми — лише приблизно 13% . Разом ці два вуглецеві стоки «забрали» з атмосфери близько половини всіх таких викидів.

Автори дослідження із Інституту океанографії Скриппса Каліфорнійського університету в Сан-Дієго проаналізували понад 30 років вимірювань атмосферного кисню та вуглекислого газу. На цій основі вони оцінили, як змінювалася здатність океанів і суходолу поглинати вуглець.

Скільки вуглецю забирають океани і суходіл

За розрахунками вчених, у середньому за період 1990–2019 років океани щороку поглинали приблизно 2,8 мільярда тонн вуглекислого газу. Це становить близько 35% усіх викидів від спалювання викопного палива. До того ж щодекади річне поглинання океанами зростало орієнтовно на 630 мільйонів тонн CO₂.

Наземні екосистеми за цей самий час щороку поглинали близько 1,0 мільярда тонн CO₂, з невизначеністю ±0,5 мільярда тонн. Це істотно менше, ніж у океанів. До того ж дослідники простежили, що «сток» на суходолі досяг піку приблизно у десятиріччі навколо 2009 року, а потім почав знижуватися.

Керівник роботи Ерік Морган (Eric Morgan) зазначає, що було несподівано побачити, як наземний вуглецевий сток не встигає за зростанням концентрації CO₂ в атмосфері, що свідчить про його потенційну крихкість.

Як вимірювали вуглецеві стоки

Коли спалюють викопне паливо, воно споживає кисень з повітря й викидає вуглекислий газ. На суходолі рослини в процесі фотосинтезу, навпаки, поглинають CO₂ і виділяють кисень. В океані основне поглинання відбувається через хімічні реакції у морській воді, які майже не впливають на рівень кисню в атмосфері.

Дослідники спиралися на дані програми Scripps O₂, що діє з 1989 року. У її межах вимірюють зміни концентрації кисню в атмосфері за зразками повітря, зібраними на станціях уздовж Тихого океану — від високих широт Арктики до Антарктики. Відстежуючи спільні зміни рівнів кисню та вуглекислого газу, вчені змогли оцінити, скільки вуглецю щороку переходило в океан і наземні екосистеми.

Співавтор роботи Ральф Кілінг (Ralph Keeling) наголошує, що підтримувати такі вимірювання з року в рік складно, але це суттєво покращує розуміння глобального вуглецевого циклу.

Виклик для кліматичних моделей

Результати дослідження суперечать низці кліматичних моделей, які прогнозували зростання здатності суходолу поглинати вуглець. Фактичні дані показали, що наземний сток або мало змінювався, або навіть зменшився, тоді як роль океанів зросла.

Одне з можливих пояснень — зростання вирубок лісів та інші зміни землекористування, що супроводжуються додатковими викидами CO₂. Це означає, що науковцям доведеться коригувати моделі, щоб точніше описати, як наземні екосистеми реагують на зростання атмосферного вуглекислого газу.

Наслідки для океанів і клімату

Хоча здатність океанів поглинати CO₂ сповільнює зростання його концентрації в атмосфері, це має серйозний побічний ефект — закислення океану . Коли морська вода розчиняє більше вуглекислого газу, відбуваються реакції, що знижують її pH і роблять воду більш кислою. Це створює загрозу для морських організмів, особливо для тих, хто формує вапнякові скелети й мушлі.

Є й інша проблема: тепліша вода здатна розчиняти менше вуглекислого газу, ніж холодна. З підвищенням температури океани можуть гірше виконувати роль вуглецевого стоку. До того ж теплий поверхневий шар усе менше перемішується з холоднішими глибокими водами, які раніше могли служити довготривалим сховищем вуглецю.

Автори наголошують, що без цих природних вуглецевих стоків — океанічного та наземного — умови на планеті були б зовсім іншими. Водночас їхня обмежена ємність і вразливість означають, що розраховувати лише на природні процеси для стримування кліматичних змін не можна.

Дослідження робить висновок, що спостереження ставлять під сумнів здатність деяких процесно орієнтованих кліматичних моделей точно передбачати майбутні умови. Оновлені дані про роботу вуглецевих стоків допоможуть науковцям точніше оцінювати, як планета реагує на зростання викидів вуглекислого газу.

Наука