Астрономи виявили одну з найтісніших пар квазарів у ранньому Всесвіті

17 листопада 2026 р. 13:43

17 листопада 2026 р. 13:43


Астрономи виявили надзвичайно тісну пару квазарів, світло від яких вирушило до Землі, коли Всесвіту було лише близько 900 мільйонів років. Відстань між квазарами на небі відповідає лише 18 тисячам світлових років, що робить їх найтіснішою відомою парою кандидатів серед квазарів настільки раннього Всесвіту. Оскільки в центрі обох об’єктів знаходяться надмасивні чорні діри, відкриття може допомогти пояснити, як вони встигли з’явитися за такий короткий час після Великого вибуху. Дослідження опублікували в статті The Astrophysical Journal Letters .

Художнє зображення пари квазарів Nāpōwawā‘enakaulua: два надзвичайно яскраві джерела світла в центральній бульбашці. Ілюстрація: International Gemini Observatory / NOIRLab / NSF / AURA / P. Marenfeld / M. Zamani, CC BY 4.0

Чим астрономів цікавлять квазари з раннього Всесвіту?

Квазарами називають надзвичайно яскраві активні ядра галактик, у центрах яких розташовані надмасивні чорні діри. Коли газ та інша речовина падають у напрямку чорної діри, вони утворюють навколо неї гарячий акреційний диск. Саме випромінювання цієї речовини робить квазари одними з найяскравіших об'єктів у Всесвіті. Завдяки цьому астрономи можуть спостерігати їх навіть на відстанях у мільярди світлових років.

Водночас одна з головних загадок сучасної астрофізики полягає в тому, як надмасивні чорні діри могли сформуватися настільки швидко. Спостереження показують, що вже протягом першого мільярда років після Великого вибуху існували чорні діри з масами в сотні мільйонів і навіть мільярди мас Сонця. Однак звичайні сценарії їхнього росту не завжди можуть пояснити, як вони встигли накопичити стільки речовини.

Одним із можливих механізмів швидкого росту є взаємодія та злиття галактик. Під час таких процесів великі обсяги газу можуть спрямовуватися до центральних чорних дір, посилюючи їхню активність. Якщо обидві галактики містять активні чорні діри, астрономи можуть спостерігати пару квазарів. Проте знайти такі системи в ранньому Всесвіті надзвичайно складно через їхню велику віддаленість і малу кутову відстань між компонентами. Саме таку систему дослідила міжнародна команда астрономів за допомогою космічного телескопа «Джеймс Вебб» і наземного телескопа Gemini North.

Як астрономи виявили два квазари?

Астрономи досліджували систему J1602+4228AB, пізніше названу Nāpōwawā‘enakaulua. Її червоний зсув становить приблизно 6,08, а це означає, що ми бачимо систему такою, якою вона була приблизно за 900 мільйонів років після Великого вибуху. Спочатку об'єкт J1602+4228 спостерігали як один далекий квазар. Однак під час дослідження даних з космічного телескопа «Джеймс Вебб» астрономи виявили поруч із ним ще одне слабше джерело випромінювання. Кутова відстань між двома джерелами становить лише 0,98 кутової секунди, що відповідає приблизно 18 тисячам світлових років. Це приблизно вп'ятеро менше за діаметр Чумацького Шляху.

Щоб визначити природу обох джерел, астрофізики провели додаткові спектроскопічні спостереження за допомогою телескопа Gemini North на Гаваях. Отримані дані дозволили виміряти червоні зсуви об'єктів і дослідити характеристики газу поблизу їхніх центральних чорних дір. Виявилося, що червоні зсуви двох квазарів практично збігаються, а визначена за спектральними лініями різниця їхніх променевих швидкостей становить лише близько 15 кілометрів за секунду. Це свідчить про те, що об'єкти перебувають приблизно на однаковій космологічній відстані від Землі.

Водночас астрономи перевірили, чи не можуть два джерела бути зображеннями одного квазара, утвореними внаслідок гравітаційного лінзування. Таке явище виникає, коли гравітація масивного об'єкта між джерелом світла та спостерігачем викривляє траєкторії світлових променів і створює кілька зображень одного об'єкта. Порівняння спектрів виявило відмінності у формі емісійних ліній, зокрема ліній іонізованого кисню, пов'язаних із рухом газу поблизу активних ядер. Це свідчить на користь того, що астрономи спостерігають два окремі квазари. Проте повністю виключити сценарій гравітаційного лінзування поки не вдалося, тому для остаточного підтвердження фізичної пари потрібні додаткові дослідження.

За спектральними характеристиками випромінювання астрономи оцінили маси центральних чорних дір. Маса більшої з них становить приблизно 1,5 мільярда мас Сонця, а маса меншої становить близько 400 мільйонів мас Сонця. Науковці також визначили, наскільки інтенсивно чорні діри поглинають навколишню речовину. Для цього вони порівняли їхню світність з еддінгтонівською, тобто теоретичною межею, за якої тиск випромінювання на іонізований газ урівноважує гравітаційне притягання. Для більшої чорної діри це відношення становить приблизно 1,23, а для меншої близько 1,07. Отже, обидва квазари випромінюють із потужністю, близькою до еддінгтонівської межі або дещо вищою за неї. Це вказує на дуже інтенсивну акрецію речовини, тобто її падіння під дією сили тяжіння чорних дір. Такий результат особливо важливий з огляду на вік системи: менш ніж за мільярд років після Великого вибуху обидві чорні діри вже досягли величезних мас.

Що відкриття означає для розуміння раннього Всесвіту?

Астрономи також оцінили, наскільки ймовірно знайти таку тісну пару квазарів у ранньому Всесвіті. Для цього вони порівняли результат із прогнозами, отриманими на основі спостережуваного просторового розподілу квазарів на більших відстанях між ними. Виявилося, що кількість таких близьких пар, на яку вказує відкриття, може перевищувати очікування приблизно у 100–1000 разів. Однак цей висновок ґрунтується на екстраполяції моделей до значно менших масштабів, тому потребує перевірки на більшій вибірці об'єктів.

Одним із можливих пояснень є те, що в ранньому Всесвіті взаємодії галактик частіше супроводжувалися одночасною активністю двох надмасивних чорних дір. Інша можливість полягає в тому, що виявлена система розташована в області з особливо високою густиною речовини, де галактики та їхні центральні чорні діри могли формуватися й рости швидше.

Поки що науковці не можуть стверджувати, що дві галактики безпосередньо взаємодіють або перебувають на стадії злиття. Спостереження показують їхню малу проекційну відстань і близькі швидкості, але не дозволяють точно визначити тривимірне розташування об'єктів. Проте відкриття настільки тісної пари кандидатів у квазари демонструє, що вже в перший мільярд років існування Всесвіту могли виникати системи з кількома надмасивними чорними дірами, які одночасно активно поглинали речовину. Подальші спостереження таких об'єктів допоможуть з'ясувати, яку роль взаємодії галактик відігравали у формуванні перших надмасивних чорних дір.

Що ми писали про давні квазари й чорні діри

🕸️ Телескоп VLT помітив шість галактик і газові нитки довкола квазара, який існував, коли Всесвіту було лише 900 мільйонів років. Це підтримало ідею, що найраніші надмасивні чорні діри росли в найщільніших областях Всесвіту.

🔭 «Габбл» також відшукав подвійний квазар у злитті двох галактик, коли Всесвіту було близько трьох мільярдів років: їхні чорні діри розділяли понад 10 тисяч світлових років.

🕳️ А чорна діра LID-568 у карликовій галактиці, що існувала через 1,5 мільярда років після Великого вибуху, поглинала речовину в понад 40 разів швидше за межу Еддінгтона.

🛰 «Евклід» лише за перший рік роботи відкрив 12 квазарів зі світанку Всесвіту, хоча на пошук перших десяти квазарів такого віку пішло понад десять років.

Поділитися із друзями!

Астрономи виявили одну з найтісніших пар квазарів у ранньому Всесвіті

Джерело: nauka.ua