Церковний календар, 15 листопада. Преподобний Паїсій

14 листопада 2026 р. 18:58

14 листопада 2026 р. 18:58

Походив Петро Величковський з роду козацьких священиків. Його дід, відомий бароковий поет Іван Величковський, був настоятелем головного Успенського собору в Полтаві. В цьому місті й народився 1 січня 1723 р. майбутній перекладач і просвітитель.

На той час прийнято було передавати посідання парафії по спадковій лінії. Тож керували Успенським собором і батько, і старший брат Петра. Архиєпископ Рафаїл Заборовський був готовий по смерті брата Івана на цю посаду прийняти і самого Петра, однак після завершення навчання в Києво-Могилянській академії.

Провчився тут Петро неповних 5 років і, покинувши заклад, з бажанням стати монахом вирушив у мандри. Спершу вступив до Любецького Антонівського монастиря, який скоро покинув через жорстоке ставлення ігумена. Трохи довше осів у Медведівському Микільському монастирі. Тут він 1741 р. прийняв постриг з іменем Платона. Певний час пробув у Києво-Печерській лаврі, де виконував служіння у друкарні.

Далі монах Платон подався до Молдавії, а згодом на Афоні (Атосі). Тут великі впливи мала Запорізька Січ. Багато козаків, котрі вже не могли воювати, приходили сюди і ставали монахами. Цілі монастирі Святої Гори перебували під опікою Запорізької Січі. У одному із них, названому на честь Пантократора, оселився Петро-Платон, прийнявши нове ім’я Паїсій.

1758 р. він став священиком. Отримавши благословення ігумена, Паїсій заснував свій Свято-Іллінський монастир, ченцями якого були українці. Кошти на його побудову виділяв кошовий отаман Петро Калнишевський , з котрим Паїсій Величковський був близьким приятелем. До нашого часу збереглися листи подвижника до очільника Запорізької Січі. В одному з них він передбачає мученицький подвиг Петра Калнишевського та його “украшення вінком нетлінним”.

Під час свого перебування на Атосі Паїсій Величковський активно взявся за переклади творів Отців Церкви церковнослов’янською та захопився вченням ісихазму. Багато роздумує над нетварним світлом, дією Святого Духа в житті людини, звільнення Ним людського духа, очищення серця, себто центру усієї людської особи, просвітлення, а відтак осягнення досконалості, цілісності та внутрішнього миру.

Ці ідеї Паїсій Величковський висвітлив у своєму самобутньому творі “Про умову молитву”, який він написав вже у Святодухівському монастирі біля Драгомирни в Молдавії. Коли Південну Буковину після завершення російсько-турецької війни зайняла імперія Габсбургів та наклала обмеження на кількість насельників в одному монастирі, Паїсій Величковський зі своє братією, яка значно розрослася, перейшов до Секульського монастиря, а звідти до Нямецького.

Останній він 1779 р. очолив як ігумен, а 1790 р. його поставили у сан архимандрита. Період перебування Паїсія Величковського у Нямецькому монастирі позначений перекладом “Філокалії” церковнослов’янською. Він зібрав навколо себе групу перекладачів та редакторів, і внаслідок їхньої кропіткої багаторічної праці вийшло “Добротолюбіє”, збірник наук 36-ти Отців про аскетичне життя та молитву серця.

Помер Паїсій Величковський 1794 р. Поховали його у головному храмі Вознесіння Господнього Нямецького монастиря. Він вшанований Румунською Православною Церквою, адже на її території він провів найбільш плідні роки свого життя, а також як виходець з Гетьманщини почитається Православною Церквою України.

З метою популяризації на Батьківщині його невідомої і затертої московським православ’ям постаті предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній дав благословення на зйомку документального фільму “Паїсій Величковський. Добротолюбіє. Наближення до суті”, який випустили Полтавський осередок Національної спілки кінематографістів України та студія FilmProGroup.

Використано матеріали:

• Кралюк П. Паїсій Величковський. До 300-ліття з дня народження .
• Шумило С. Спадщина Паїсія Величковського є запорукою духовного єднання православних українців

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ " Свята Літургійного року ".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.

##DONATE_TEXT_BLOCK##

Пізнавально