Монетизація страху: хто заробляє на ухилянтах і як це руйнує Україну

10 липня 2026 р. 11:23

10 липня 2026 р. 11:23

В Україні створено цілу систему ухилення від мобілізації, яка ґрунтується на корупції та несправедливості, підкреслює політолог Ігор Семиволос. На ній паразитує величезна кількість людей, а результат — руйнування України на радість усім її ворогам.

Нагадаю свої роздуми про антимобілізаційні мережі, про які писав у "Нарисах з української стратегічної культури". Відтоді ситуація кращою не стала.

Найгостріший поточний приклад того, як антирозвиткова (рентна) коаліція працює в реальному часі, — антимобілізаційні мережі. Це не просто "проблема ухилянтів" на рівні індивідуальних рішень. Це організована інституційна структура: адвокати, що спеціалізуються на "броні", медичні комісії з прейскурантом, фіктивне працевлаштування в критичній інфраструктурі, "вікна" на кордоні тощо. Телеграм-канали "де повістки", закриті чати — це класична горизонтальна мережа з персоналізованою довірою і швидкою передачею інформації. Люди більше вірять повідомленню сусіда в чаті під’їзду, ніж офіційному речнику ТЦК. Це не ірраціональність — це раціональна відповідь на інститут, що не викликає довіри.

Тут є кілька рівнів, що варто розрізняти:

Перший — індивідуальне ухилення через рентні зв’язки: найбільш видимий і найменш системно небезпечний рівень "кумівства".

Другий — організовані мережі послуг ухилення: повноцінна конкурентна інституційна структура. Вона пропонує конкретну послугу значно швидше і надійніше, ніж будь-який державний механізм може запропонувати відчуття справедливості. Це прямий конкурент держави за лояльність громадянина. Сьогодні цей ринок має чіткий прайс-лист: від $500 за "вирішення питання" при затриманні на вулиці до $7000 за фіктивне проходження навчального центру.

Третій — ідеологічні мережі демобілізації: свідоме виробництво наративів, що підривають волю до спротиву. Це рівень, на якому російські спецслужби активно використовують наші внутрішні суперечності для поширення деструктивних смислів.

Четвертий — інституційне ухилення через "броньовані" структури: найбільш системно небезпечний рівень. Тут великі підприємства і держоргани використовують механізм "броні" не за призначенням, фактично виводячи цілі пласти суспільства з-під виконання державного обов’язку під виглядом законності. Тут йдеться про зовсім інші суми — до $50 000 за системне виключення з реєстрів або фіктивну приналежність до стратегічних галузей.

Але тут є глибший вимір: дефіцит справедливості в державних інститутах стає головною вразливістю системи. Непрозорість бронювання, корупція в медичних комісіях та фіктивні "критичні підприємства" — це не просто порушення закону, це продукти рентної Вертикалі, яка розглядає воєнний стан як ресурс для екстракції, а не як екзистенційний виклик.

Коли державні механізми працюють вибірково, вони не просто припускаються помилок — вони руйнують суспільну довіру, яка є фундаментом мобілізації. Це створює ідеальне поживне середовище для ворожої пропаганди: вона не вигадує проблеми, а гіперболізує реальні прояви рентної логіки, щоб перетворити особистий страх людини на ідеологічне заперечення самої держави.

Це і є справжня інституційна пастка: вибіркова та несправедлива мобілізація створює ідеальне поживне середовище для мереж ухилення. Держава, намагаючись компенсувати неефективність системи, відповідає посиленням примусу, але примус без довіри лише збільшує "ринкову вартість" послуг ухилення. У виграші залишається тільки рентна коаліція, яка паразитує на цьому замкненому колі, монетизуючи страх одних та привілеї інших.

Антимобілізаційні мережі в цьому контексті є лакмусовим папірцем: вони демонструють, яка саме коаліція домінує в управлінні державними ресурсами прямо зараз. Коли інструменти мобілізації (ТЦК, ВЛК, система "Бронь") перетворюються на "екстрактивну вертикаль" для збагачення окремих груп — суспільна мережа починає діяти на самозахист, але в такий спосіб, що об’єктивно грає на руку ворогу. Справжня стійкість виникає лише тоді, коли армія та держава сприймаються як домен публічного блага. Різниця між цими сценаріями — це і є межа між національним виживанням та пануванням коаліції привілейованого доступу.

Відповідь на цей виклик очевидна, не стрільба по горобцях, а системна боротьба з рентними мережами, які задіяні на інституційному рівні.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Політика