авторська колонка Липень: Росію заштормило. Колонка Леоніда Швеця

30 липня 2026 р. 12:26

30 липня 2026 р. 12:26

Липень 2026 року, що добігає кінця, схоже, ознаменував перехід до нового етапу війни – ще більш відчайдушно запеклого.

Місяць розпочався з наймасштабнішого за всю війну обстрілу Києва , причому в ударних засобах почала превалювати балістична складова. У ніч з першого на друге липня було застосовано 28 таких ракет, а загалом за місяць – понад сотню. Очевидний розрахунок на те, що в України та її західних партнерів не вистачить протиракет, які нині у великому дефіциті в усіх, у кого на озброєнні стоять відповідні системи ПРО.

Наступного дня, 3 липня, військове начальство запевнило путіна, що взято Костянтинівку, після чого той уже 4 липня, у День незалежності США, зателефонував із привітаннями Трампу , аби розповісти про російські умови врегулювання «з урахуванням ситуації на полі бою». Це мало справити належне враження на американського президента і, можливо, на той момент і справило, бо той пообіцяв знову відрядити до Москви Віткоффа та Кушнера.

Щоправда, і путін, очевидно, почув у цій розмові щось таке, що змусило його речника Дмитра Пєскова в інтерв’ю 5 липня вперше ошарашити російську публіку заявою, за яку простішим росіянам загрожує покарання – від адміністративного до кримінального – за дискредитацію армії та розповсюдження фейків: «Іде війна, це справжня війна». Пєсков пояснює: «Ви знаєте, чому війна? Тому що починалося все як спеціальна військова операція. Продовжується як війна, тому що за Києвом стоять і Берлін, і Париж, і Гаага, і Осло, і, на жаль, Вашингтон». Оце «на жаль, Вашингтон» позначило розчарування Кремля в Трампі, від якого очікували зустрічних кроків щодо тиску на Україну, аби дотиснути її до миру на російських умовах, про що начебто домовилися в Анкориджі. Проте до літа 2026 року Білий дім відверто пішов у «несознанку», категорично відкидаючи будь-які домовленості, до яких нібито дійшли на Алясці.

Далі – гірше. Для Кремля, зрозуміло. 7–8 липня в Анкарі пройшов саміт НАТО, на якому Альянс не лише не розвалився, а й продемонстрував єдність, охоплюючи й Трампа, у підтримці України. Сам же американський президент не тільки зустрівся із Зеленським і пообіцяв йому ліцензії на випуск ракет до Patriot , а й, всупереч традиції, після розмови з українським президентом не передзвонив путіну. Кушнера з Віткоффом, до речі, теж досі нікуди не відправив.

11 липня сталася незапланована подія: помер сенатор-республіканець Ліндсі Ґрем , який напередодні відвідав Україну – удесяте за час війни. Трамп і без того схилявся до того, щоб дати хід законопроєкту Ґрема-Блюменталя, який запроваджує жорсткі санкції проти росії та тих країн, що закуповують у неї стратегічні товари. Смерть сенатора, який входив до вузького кола довірених осіб президента і півтора року намагався до нього достукатися, підштовхнула це рішення. А похорон Ґрема дав привід Зеленському злітати до Вашингтона і ще раз зустрітися як з Трампом , так і з сенаторами й представниками американського ВПК та остаточно вигнати з Білого дому «дух Анкориджа».

Про роздратування в Білому домі постійними згадками угод, нібито укладених на Алясці, яскраво засвідчила півгодинна зустріч Сергія Лаврова та Марко Рубіо на Філіппінах 23 липня під час саміту АСЕАН. Після неї очільник Держдепу заявив, що для відновлення переговорів необхідно знайти «нові ідеї». З новими ідеями у Кремля сутужно.

Зато з ідеями все непогано в Києва. 6 липня стартували систематичні удари по суднах в Азовському, а згодом і Чорному морях , які вибили понад дві сотні цілей і поклали край фідерному флоту росіян на околицях Криму. У ніч з 17 на 18 липня вперше атакували складський комплекс Wildberries , відтоді відбулося вже сім таких атак. Про суто військове значення цих ударів продовжують сперечатися, проте символічний і психологічний вплив не викликає сумнівів: густий задушливий дим вітчизни демонструє росіянам, що начальство, яке затіяло війну, втягнуло їх у велику біду і не в змозі захистити. У цьому сенсі липнева кампанія дальніх ударів продовжує демонстративне приниження путінської влади, приурочене до параду на Красній площі 9 травня та Пітерського економічного форуму на початку червня.

На цьому тлі знову показово виступив Дмитро Пєсков. 27 липня на Всеросійському молодіжному освітньому форумі «Територія смислів» у Солнечногорську він заявив, що росія перебуває в кризі. При цьому все настільки погано, що аж добре: «Ми зараз перебуваємо в ідеальній кризі, яка зміцнює наш суверенітет, яка стрибкоподібно, миттєво наповнила все наше життя єдністю та консолідацією», і все це «завдяки ось цим обставинам, які створили той самий шторм, що зробив нас сильнішими». Зрозуміло, що смисли, які транслює путінський речник, передають уявлення про світоустрій, що панує в голові його боса. І війна вже війна, і на зміну запевненням про незмінну стабільність прийшли розсуди про благодатну кризу.

А сам путін 26 липня на зустрічі з військовими моряками поділився тривогою, яку йому нібито висловлюють волонтери: «Кілька разів я почув дивовижні слова: «СВО закінчиться — чим ми будемо займатися?» Закінчиться «велика, величезна, потрібна для росії справа» — і що далі?». Немає сумнівів, що ці роздуми вголос перебувають у тому ж смисловому ряду, що й заява путіна в листопаді 2022 року матерям загиблих солдатів, що краща така смерть, ніж від горілки, або у грудні 2024-го на великій пресконференції, де пролунали знамениті слова про «движуху»: «Знаєте, коли у нас усе спокійно, розмірено, стабільно, нам нудно — застій. Хочеться движухи. Як тільки починається движуха, усе свистить біля скроні — і кулі, на жаль, кулі зараз усюди — так нам страшно. Жах-жах. Ну жах. Але не жах-жах-жах».

Те, що взимку 2024 року здавалося не «жахом-жахом», улітку 2026 року цілком наближається до цього визначення, принаймні для жителів Криму. Але цар, хоч і помітно за останні місяці зетлів, намагається триматися бадьорчком і пропонує всім розділити свій згубний захват причетності до великої смертельної справи. Щоправда, не дуже зрозуміло, з чого це раптом станеться на п'ятому році безнадійної м'ясорубки з утраченими шансами домовитися з, здавалося б, своєю людиною на чолі Білого дому. Відчайдушне відмахування від України та від наростаючих проблем лише погіршуватиме загальне становище росії. За жахом проглядає жах-жах, а там і жах-жах-жах. Нам, звісно, при цьому теж боляче дістанеться, але що тут для України нового?

На зміну липню підтягується традиційно багатий для росії на неприємності серпень.

Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»

Політика