Школа в «беззвучному режимі»: чи варто забороняти мобільні телефони під час війни?

09 жовтня 2026 р. 17:22

09 жовтня 2026 р. 17:22

Вересень 2026 року змусив усіх нас по-новому думати про безпеку дітей у школах . Війна вже не просто десь поруч із закладом освіти — російські дрони безпосередньо влучають у школи. У Києві від початку війни постраждав кожен третій навчальний заклад. Напевно, вся країна бачила кадри влучання російського «шахеда» у школу №12 Солом’янського району Києва просто посеред навчального дня. На щастя, діти та працівники встигли перейти до укриття.

На тлі цієї реальності особливо гостро звучить стара дискусія про заборону мобільних телефонів у школах , яку зараз знову порушують експерти та батьки. А в парламенті готують відповідний законопроєкт. Питання вічне: обмежувати мобілки, забороняти повністю чи взагалі не чіпати? Головний аргумент: телефон відволікає від навчання. Але де проходить межа між дисципліною і безпекою дитини?

Аргументи за і проти

Сама ідея заборони гаджетів у школі далеко не нова. Аргументи на її користь — ті самі: смартфони відволікають, знижують концентрацію, провокують списування і заважають дітям спілкуватися. До цього сьогодні додаються кібербулінг, неконтрольоване використання дітьми соцмереж та ігор. А ще — фото- й відеозйомка під час уроків, коли діти або вчителі можуть потрапити в кадр без згоди, а записи — опинитися в соцмережах та стати підставою для цькування. Такі випадки, на жаль, траплялися.

Але також є дуже вагомі аргументи проти заборони мобілок у школі. Смартфон — це не лише розваги, він може слугувати навчальним інструментом: для пошуку інформації, доступу до освітніх платформ і застосунків, перекладачем, калькулятором. Зважаючи на те, що наші школи не забезпечені комп’ютерами чи планшетами для кожного учня, особистий гаджет може фактично компенсувати цю нестачу й дати дитині доступ до цифрових навчальних ресурсів.

Для окремих дітей телефон необхідний і за медичними показаннями — наприклад для використання застосунків, пов’язаних із контролем стану здоров’я чи медичними пристроями. А інколи — для зв’язку з мамою.

Та найбільше зв’язок з батьками важливий з безпекових міркувань. Під час тривог і обстрілів для дитини це можливість бути на зв’язку, повідомити про своє місцеперебування в критичній ситуації та врешті-решт отримати підтримку. Погодьтеся, якщо навколо пожежа чи завали, навряд чи хтось із працівників школи чи самих дітей зможе оперативно відшукати ту коробочку, де лежать усі зібрані гаджети. І саме цей безпековий контекст відрізняє українську дискусію про гаджети у школі від дискусій у країнах, які все ж таки їх забороняють.

Заборони в Україні

Ідея таких заборон в Україні не нова, це радше ходіння по колу: МОН спочатку видало наказ про заборону телефонів (2007), а через сім років його скасувало (2014). Як зазначено в міністерському наказі, гаджети знову дозволили «з метою поширення використання інформаційно-комунікаційних технологій під час навчально-виховного процесу».

Однак у регіонах таки намагалися запроваджувати м’які, тобто не категоричні заборони на смартфони у школі: десь — неофіційно, десь — у вигляді офіційних рекомендацій для шкіл «обмежити» гаджети. Наприклад, у Львові такі рекомендації діють з вересня 2023 року. Спочатку начальник управління освіти Львівської міськради Андрій Закалюк заявляв, що з 1 вересня 2023 року Львів ініціює обмеження використання мобільних телефонів у школах. Але вже після обговорення позицію уточнили: кожна школа мала самостійно визначити правила користування телефонами.

Окреме питання — як саме обмеження працюють на практиці. Не користуватися телефоном під час уроку і здати його в «коробочку» на зберігання — не одне й те саме. Наприклад, у нових рекомендаціях Львівської ОВА щодо гаджетів у школах смартфони не заборонені. Але під час уроку телефон слід перевести в беззвучний режим і залишити в рюкзаку чи сумці, а дістати його можна лише з дозволу вчителя для навчальних цілей. Також заборонено робити відео- та аудіофіксацію уроку.

І хоча в рекомендаціях немає вимоги здавати телефони працівнику школи на зберігання, батьки зауважують, що саме так і відбувається: коробочка стоїть на столі у вчителя, і всі учні примусово мають скласти в неї мобільні телефони. Але хто відповідає за збереження телефону, якщо його пошкодили або загубили? Чи має школа право вилучати річ, яка є власністю дитини чи її родини? І як учень отримає доступ до телефону в разі нагальної потреби?

На це звертає увагу й Служба освітнього омбудсмена: в Україні немає законодавчої заборони учням мати мобільні телефони в закладі освіти, а практика «коробочок» створює питання відповідальності за їхнє збереження.

Не всі вчителі підтримують обмеження використання телефонів. У дискусії в соцмережах на сторінці нашої ГО «Батьки SOS» є коментар учителя пана Сергія, який назвав рекомендації з обмеження мобілок у школі «сумнівними» і зауважив, що, навпаки, заохочує своїх учнів до використання сучасних технологій. Але це потребує значно більшої відповідальності учнів і батьків. На його думку, самих заборон і рекомендацій недостатньо — важливо формувати навички ефективного використання технологій сучасної комунікації.

Як компроміс між безпекою та дисципліною, деякі батьки й освітяни пропонують альтернативу: замінити смартфони на прості кнопкові телефони. Мовляв, так дитина завжди буде на зв’язку з рідними, але не відволікатиметься на TikTok чи сповіщення з соцмереж. Утім, на кнопкових пристроях діти так само чудово знаходять спосіб обмінюватися повідомленнями та грати в примітивні ігри просто під час уроків.

Новий законопроєкт про телефони

Поки на місцях пишуть правила для «коробочок», у Верховній Раді намагаються зробити обмеження телефонів законодавчою нормою. Законопроєкт депутата від «Слуги народу» Георгія Мазурашу пропонує внести зміни до закону «Про освіту» і зобов’язати учнів не використовувати під час уроків телефони, планшети та смартгодинники, крім випадків, коли вони потрібні для освітніх або медичних потреб. Судячи з пояснювальної записки, мета цієї законодавчої ініціативи — «оптимізація освітнього процесу та підвищення рівня поваги до викладачів».

Уряд, як і Головне науково-експертне управління ВР, загалом підтримав ідею. Але до законопроєкту надійшли зауваження від МОН, Мінцифри, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, НАПНУ та освітнього омбудсмена.

Якщо узагальнити критику, відображену у висновках профільного парламентського комітету щодо документа, вона стосується трьох головних напрямків:

• прав людини: наскільки держава взагалі може законодавчо обмежувати використання особистих пристроїв і чи не створює це ризиків для прав учнів;
• автономії шкіл : МОН наголошує, що заклади освіти вже мають право самостійно встановлювати правила користування гаджетами, а жорстке регулювання на рівні закону може звузити їхню автономію та академічну свободу педагогів.
• практичної реалізації і безпеки: хто вирішуватиме, коли телефон потрібен з освітніх чи медичних причин, чи можна його вилучати, хто відповідатиме за збереження і як дитина отримає до нього доступ у разі небезпеки. Освітянські профспілки зауважили, що зберігання телефонів під час уроків стане додатковим навантаженням на вчителів та може спровокувати різні конфліктні ситуації.

Мінцифри окремо наголосило, що жорсткі обмеження можуть шкодити розвитку цифрових компетентностей учнів і не враховують потреб дітей з інвалідністю та особливими освітніми потребами. МОН акцентувало, що у законодавстві України не визначено поняття «урок» (а використання гаджетів заборонено саме на уроках).

Тож профільний комітет рекомендував повернути законопроєкт автору на доопрацювання. Попри це, у вересні документ включили до порядку денного Верховної Ради, але рішення щодо нього немає. Тим часом у комітеті з питань освіти напрацьовують новий, ширший законопроєкт про гаджети, який, за словами депутатки Наталії Піпи, дозволить школам самим визначати правила у своїх статутах.

Чи працюють заборони

А що показує досвід інших країн, де телефони справді заборонили, а не лише обмежили? Один із найповніших на сьогодні оглядів досліджень на цю тему — Evidence for and against banning mobile phones in schools («Докази за і проти заборони мобільних телефонів у школах») — опублікувала у 2024 році група австралійських дослідників. Автори проаналізували понад 1300 публікацій і відібрали 22 дослідження з 12 країн, у яких вивчали, як обмеження мобільних телефонів у школах впливають на навчання, добробут дітей і кібербулінг. Результати виявилися неоднозначними.

Головний висновок: немає достатньо надійних доказів, що заборона мобільних телефонів впливає на результати навчання. Частина досліджень показала позитивний ефект заборон, але інші не виявили зв’язку між обмеженням телефонів і навчальними результатами.

Не дає проста заборона й гарантованого рішення проблеми кібербулінгу. В одному з досліджень, включених до огляду, у школах з обмеженнями на мобільні телефони частіше фіксували випадки онлайн-цькування та інших форм агресії щодо дітей в інтернеті. Це не доводить, що заборона спричиняє кібербулінг, але показує, що аргумент «заборони автоматично вирішують проблему булінгу» також некоректний.

Варто пам'ятати одну річ: діти відволікалися на уроках задовго до появи смартфонів. Був «морський бій», були анкети, які нишком передавали по рядах, записки, якими обмінювалися, тетріс і «Ну, постривай!», які ховали за книжкою й вдавали, що уважно слухають учителя. Гаджети, безумовно, зробили цю конкуренцію за дитячу увагу значно жорсткішою.

Але сама заборона не робить урок цікавим і не додає мотивації вчитися. Є вчителі, які викладають навчальний контент у TikTok і збирають мільйонні перегляди, їхні учні із задоволенням виконують творчі завдання, зокрема й з використанням смартфонів. А є ті, у кого на уроці муха не пролетить, хто тримає залізну дисципліну, але діти від цього не мають вищих результатів навчання.

Тому дискусія про телефони насправді ширша, ніж питання, де має лежати гаджет — у рюкзаку чи в «коробочці». Вона ще й про те, якою ми бачимо сучасну школу: школою заборон чи школою, яка вчить дитину керувати своєю увагою, відповідально користуватися технологіями й розуміти межі.

Політика