Харків — місто-фортеця. Стратегія виживання

14 жовтня 2026 р. 17:20

14 жовтня 2026 р. 17:20

П'ятий рік війни Харків є прифронтовим містом. Тут може тривати з десяток тривог за день. Росіяни атакують місто ракетами й дронами. Нещодавно почали долітати й FPV на оптоволокні . Зараз я фінально перечитую перед публікацією текст, написаний кілька днів тому. А в цей самий час моя знімальна група працює на місці влучання ракети у харківську багатоповерхівку, де після удару склався цілий під’їзд . Загинули люди.

Та попри всі загрози місто продовжує жити. Щоправда, для цього довелося спуститися під землю й будувати бетонні укриття на поверхні.

…У вівторок комунальники вивантажили біля крамниці на кінцевій зупинці автобуса в П’ятихатках купу піску. Довго рівняли його, розкидаючи лопатами. У середу зранку на пісок почали встановлювати одну за одною бетонні секції. Будівельники працювали під наглядом місцевих жителів. Глядачі постійно змінювалися. Люди зупинялися, роздивлялися новобудову і йшли у своїх справах. Бункер був обладнаний і готовий для використання до вихідних. І це перше наземне укриття, яке звели у Харкові після встановлених у місті 2022 року.

Укриття розраховане на 50 людей і збудоване за новими будівельними нормами. У місті вже запустили тендери на їх закупівлю. Про це розповів мер Харкова Ігор Терехов у відповідь на моє запитання щодо захисної споруди в моєму районі на місці одного з російських прильотів:

Обговорювати нову споруду в місцевому чаті почали після появи у ЗМІ саме цих коментарів міського голови. Хтось питав, нащо про це повідомляти на загал, хтось цікавився, де саме розташоване укриття, а хтось передбачав його перетворення на громадську вбиральню для не дуже відповідальних громадян.

Я ж, перебуваючи біля цієї споруди ввечері, відчула безпеку.

П’ятихатки — зона (не)безпеки

Нехарківцям назва цього району навряд чи щось скаже. Містяни ж, коли чують про місце мого проживання, стурбовано запитують, як я там. А я там ходжу до крамниці з детектором дронів (хоча це смішно, бо до нас найбільше летить того, що не фіксується — FPV на оптиці) . Намагаюся, хоча й не завжди вдало, йти на закупи вдень. І прислухаюся до неба, а воно іноді відчутно дзижчить.

Під час одного з інтерв’ю хлопці з загону спецпризначенців «Омега» «Гострі картузи» зазначили — немає своїх чи чужих дронів. Якщо не ти його пустив, усі дрони — ворожі. Тож коли днями, безтурботно чимчикуючи з пакетами до сміттєвого бака, я почула десь з-під дерев вигук: «Обережно, дрон у небі», — я, наче миша, кинулася під крону горіха поряд з будинком, а далі вирішила сховатися таки в під’їзд.

Вдень селище живе, як ніколи. Автобус тут один і ходить за розкладом, тому на зупинках народ збирається за часом. Працюють крамниці й навіть невеличкий ринок з кількох бабусь із сусідніх сіл зі своєю городиною.

Пані Лариса гріється на сонечку біля бульвару Миру разом із подругою. Зупинка на відпочинок на лаві перед поверненням додому. Жінка каже — усі справи робить у першій половині дня. Щойно сутеніє, сидить вдома.

Ввечері на вулицях селища людей небагато або взагалі немає. Ті, хто повертається з міста, швидко розходяться по будинках.

У місцевому чаті фіксують FPV і попереджають про їхнє пересування. Іноді це цілі рої.

Загроза FPV

Попід дорогою, за маршрутом місцевого автобуса, стоїть заіржавілий кістяк автівки — результат чергової атаки трьох російських дронів. Ввечері 22 вересня вони підпалили два припарковані авто, тоді загинула одна людина.

П’ятихатки — наукове містечко на околиці Харкова. Фізико-технічний факультет університету Каразіна, скорочено, для своїх — Фізтех. І Фізико-технічний інститут, де розщепили ядро атома і де стоїть тепер відома на весь світ ядерна установка. Тут десь кілометрів 20–25 до кордону. Від міста П’ятихатки відділені лісовим масивом. І саме тут, у ніч з 24 на 25 лютого 2022 року росіяни намагалися прорватися у місто колоною «Градів» і були спалені. Тепер через селище на Харків прокладають своє оптоволокно російські дрони.

Перші FPV на оптиці з'явилися на околиці міста наприкінці травня. Тоді «ждуни» поцілили у вантажівку й авто поліцейських, які приїхали на виклик.

Менш ніж за місяць їхньою жертвою вже в Харкові, П’ятихатках, став місцевий адвокат Микита Сенаторов. Він повертався додому зі своєю сестрою, котра була за кермом. Російський дрон поцілив у їхнє авто. А в липні на тому ж місці, біля церкви, росіяни вб’ють науковця Харківського авіаційного інституту Геннадія Симбірського.

Російські FPV почнуть нарощувати дальність польотів і досягати центру міста, тероризувати транспорт і бити по заправках. А на околицях на деревах з’явиться тонка волосінь. Її добре видно вдень, коли вона блищить на сонці.

Антидронові сітки у місті й захисний купол

Цього року в березні ми з колегою виїздили знімати підтоплення в Ізюмі на Харківщині. Тоді нас вразило місто затягнуте сітками. Вони перекривали всі головні дороги, хоча ударів FPV по Ізюму ще не фіксували. Голова місцевої військової адміністрації Сергій Федченко нам пояснив, що краще попередити загрозу, ніж реагувати за фактом. Він мав досвід російських дронових атак по Боровій, де рої російських FPV швидко зробили місто небезпечним для життя.

Перші антидронові сітки на кільцевій Харкова з’явилися ще торік. Роботи в місті розпочали лише наприкінці серпня цього року. Сітки з’явилися над Харківським шосе, де на початку літа від російських FPV загинули люди.

Вони — лише частина так званого купола — багаторівневої захисної системи, про створення якої в червні заявив голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов після запитів ЗМІ. Тоді ж на реалізацію проєкту, за його словами, виділили з обласного бюджету 7 мільйонів гривень.

Військові, з якими я спілкувалась, кажуть — сітки можуть уберегти від FPV, звісно, якщо дрони не залетять під них. Та водії на цій ділянці дороги не затримуються і віддають перевагу швидкісній їзді. Я ж, сідаючи в автобус, завжди продумую свої дії на випадок дронової атаки і не використовую гарнітуру.

Не FPV єдиними

В арсеналі росіян для запуску по місту залишаються «Молнії», «Герані», зокрема й реактивні. Влітку по Харкову почали прилітати «Бандеролі» — реактивні баражуючі боєприпаси. Повернулися модернізовані керовані авіабомби. З наближенням опалювального сезону атак побільшало.

28 вересня, четверта ранку — початок п’ятої. Перший робочий день після відпустки. Чую серію вибухів. За роки повномасштабного вторгнення я більш-менш навчилася відрізняти вибухи в області від ударів по місту. Лягаю доспати годину-півтори, вранці буде робота.

Фото пошкодженої багатоповерхівки в мережі всюди. На місці удару вже звично працюють комунальники в зелених робочих жилетках. Якось у 22-му вони прибрали місце обстрілу швидше, ніж туди встигли дістатися слідчі. Серед харківців вони — легенди. Працюють швидко. Якщо забаритися, завжди є ризик не знайти навіть місця удару, коли прилетіло не в будинок.

Вибухом винесло чотири нижні поверхи дев’ятиповерхівки. Дивом ніхто не загинув. Серед постраждалих — діти. Місцеві жителі кажуть, на дитячих майданчиках поряд завжди було багато малечі.

Мешканці будинку спостерігають за роботами рятувальників, ті розбирають завали й прибирають небезпечні конструкції. З пані Катериною якийсь час спілкується психолог від ДСНС. У жінки квартира в зруйнованому під’їзді. В якому стані, Катерина зможе оцінити, коли рятувальники дозволять піднятися в помешкання.

Із собою в жінки рулони сміттєвих пакетів. Двоє дітей, 16 і 8 років, — у друзів. Що саме прилетіло в багатоповерхівку — «Бандероль» чи КАБ, спеціалісти на місці не уточнюють. Останнє слово за експертами.

Аби зловити інтернет, який падає під час тривог, ми відходимо в сусідній двір на лаву. Перед нами — розібрана секція панельного будинку. Майже два роки тому тут з-під завалів рятувальники довгий час не могли дістати тіло 15-річного підлітка. Його затисло бетонними плитами на першому поверсі.

Місто під землею

Більшість соціального і культурного життя міста зараз концентрується навколо укриттів і станцій метро. І не має значення — це концерт чи протестна акція за Федорова. Оркестри грають на станції метро під акомпанемент потягів, які прибувають на платформу. Мітингувальники під час повітряних тривог свою позицію висловлюють у пішохідному переході підземки. А в безпечному просторі Каразінського університету під час Літературного ярмарку можна поспілкуватися з Максом Кідруком або дізнатися в Артура Дроня, чи справді Гемінгвей нічого не знає. 1 вересня діти йдуть у нову, десяту підземну школу, і вже будується наступна.

Закінчується пара із середньовічної історії. Але студенти ще хвилин 15 не відпускають викладача. Є запитання, багато запитань. І викладач не проти. Ми в освітньо-науковому центрі Ландау. Це протирадіаційне укриття з масивними дверима, вентиляцією та авдиторіями за склом. Розраховане на навчання двох тисяч людей у дві зміни. Цього року студенти університету Каразіна мають можливість раз чи два на тиждень отримувати знання офлайн.

Від міста студентів до міста переселенців

У росіян немає чіткого графіка ударів. Прильоти трапляються і рано-вранці, вдень, і пізно ввечері. Тому я майже завжди одягаю зручні одяг і взуття. Протест проти дійсності війни починається з першими сонячними днями літа, коли мозок вимагає яскравих барв, аби не з’їхати з глузду. Щоправда, жовта спідниця-плісе і балетки в лелітках не додають ваги в очах поліцейських з оточення на місці прильоту. Попри посвідчення, вони не вірять у мою адекватність. І я знову влажу у старі надійні джинси і кросівки. І з заздрістю спостерігаю причепурених жінок, які можуть дозволити собі навіть підбори! Зараз їх набагато більше, ніж у 22-му.

Тоді, на початку повномасштабного вторгнення, галасливе й яскраве місто перетворилося на пустку. Ми могли переїхати його з краю в край за 20 хвилин. На дорогах майже не було автівок, світлофори не працювали, і рух затримували лише блокпости. Сотні людей виїхали з Харкова в перші дні великої війни. Хтось пакував рідних у машини і віз на кордон чи захід України. Переповнені евакуаційні потяги відходили з таких самих переповнених перонів залізничного вокзалу. У березні 2022 року в місті, за різними оцінками, залишилося до 320 тисяч жителів.

Повертатися люди почали після Харківської операції, коли росіян відсунули. Зараз у центрі, особливо у вихідні, ніде припаркуватися. Чисельність жителів, за словами харківського міського голови Ігоря Терехова, майже зрівнялася з довоєнною — 1,4 мільйона зараз проти 1,42 мільйона до 2022 року. Але змінився склад населення. До вторгнення у Харкові було багато студентів, тепер населення поповнюється завдяки переселенцям із прифронтових районів. У місті нині їх зареєстровано понад 200 тисяч. І з розширенням зон евакуації людей, які потребують притулку, у місті стає більше.

Їх розміщують у студентських гуртожитках, за можливості вони знімають квартири в різних районах міста. І все частіше на вулиці мене зупиняють люди, які не знають місцевості й запитують дорогу. І в планах багатьох — будувати своє нове життя в Харкові.

Стратегія маленьких речей і відчуття родини

«Я нікуди не поїду, хіба що мова йтиме про окупацію». Свою позицію я сформувала ще до вторгнення, віджартовуючись на запитання знайомих, що робитиму, якщо… Це було глибоке стале відчуття, потреба залишатися там, де я можу бути корисною, і робити те, що вмію найкраще — розповідати історії. Єдине, що мене турбувало, — безпека моєї мами. Вона свого часу пережила інсульт і була зовсім не готова до бойових дій у її місті.

Тож довгий час моє життя складалося з небезпечних виходів на роботу й домашньої рутини. Мені неочікувано «зайшло» миття посуду й куховарство ( досі цього терпіти не могла ). Я розібралася в різновидах вовни, сплела три светри, одну футболку й безліч шапок. У п’яти збірках молодих українських авторів вийшли мої п’ять новел.

Та щодалі рутина перестає рятувати й дедалі більше висить тягарем, додатковим обов’язком. Черговий светр ( насправді — три ) залишається недоплетеним уже рік. І дедалі важче знаходити маленькі речі, які заземлюють і дають відчуття контролю. Одна з них — обов’язковий чай із колегою перед черговими зйомками. Коли ми зустрічаємося за годину до призначеного часу, сидимо в «Кулиничах» і потягуємо гарячий напій. Він — чорний, я — зелений. Цієї години ми говоримо про роботу і його котів та, авжеж, пліткуємо. Потроху «просідає» й цей рятівний острів. І дедалі частіше мовчимо чи перемелюємо в розмові болючі теми прильотів або загибелі людей.

Тепер щороку Тося обирає, на що спиратися. Зараз це — книги. «Ти ніби переносишся від жахів сучасного світу в жахи книжкові. Але там вони не завжди жахи, вони там закінчуються добре, тому оце мене зараз тримає», — каже вона.

З Тосею ми познайомилися, здається, у 22-му, під час зйомок плантації ірисів під Харковом. Найвеселішої і найдотепнішої людини я не зустрічала. Тепер, за зізнанням Тосі, щиро й відкрито вона майже не сміється. «Тому що в глибині душі ти розумієш, що радіти особливо немає чому».

Особливо виснажують обстріли та їхні наслідки, коли йдеться про загибель людей, — каже Тося. І додає: витримає той, хто гратиме в довгу: «Нам залишається просто пристосуватися до цієї ситуації і не чекати закінчення, а просто жити».

Людина планів, зараз Тося не планує далі одного дня. Бо навіть такі плани може знищити черговий обстріл.

Її донька зустріла вторгнення у віці одного року. Тепер Мілана пішла в перший клас. Батьки обрали підземну школу в районі. І щоранку на 8:30 водять доньку навчатися. Об 11-й, після третього уроку, Мілану забирає мама.

Ми розмовляємо під час навчального процесу вже вдома. Мала робить уроки. Анна зізнається: з початком школи не має часу на новини, окрім хіба що з батьківського чату. Її втомлюють панічні настрої через обіцянки важкої зими, заклики скуповувати то продукти, то генератори.

Якось моя подруга написала цілий пост про побажання «триматися». Вона не розуміла, за що має «триматися». Я досі не вирішила, чи маю право навіть думати про свій стан. Бо бійцям на передовій під шаленими обстрілами важче, ніж мені, важче тим, хто втратив свій дім, і набагато важче тим, хто втратив своїх рідних.

Тому я живу крок за кроком: якщо падаю від утоми, сплю, багато сплю. Іноді навіть просипаючи удари по місту.

«Харків стоїть, бо ви стоїте»

11 жовтня, вечір неділі.

Усіма соцмережами шириться заява Трампа про енергетичне перемир’я. Харківці й жителі передмістя добре чують його наближення. Над містом свистять «Бандеролі». Тривоги змінюють одна одну без відбою.

Ближче до ночі стає відомо про загиблих і поранених у Пісочині поблизу Харкова. Пошкоджено будинки, горять автівки.

Поки у світовій політиці граються зі словом «мир», а українські політологи розбираються із заявами його «голубів», серед яких є й Ігор Терехов, у Харкові від Дня захисників і захисниць України висять плакати від міської влади з силуетами військових — «Харків стоїть, бо ви стоїте».

…А в ботанічному саду Харкова квітнуть айстри. Тут їх понад 30 сортів. Рядами висаджені кулясті рослини яскравих кольорів — від білого до насиченого фіолетового й оксамитового бордо. Над ними — цілий рій комах і метеликів, які не помічають нашої присутності, зайняті поглинанням нектару. Квітнутимуть айстри ще місяць і переживуть навіть перші приморозки.

Політика