Вінничанин Валерій Троянчук допомагає військовим після ампутацій знову ходити, займатися спортом і обіймати дітей

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Вінничанин Валерій Троянчук допомагає військовим після ампутацій знову ходити, займатися спортом і обіймати дітей

22 липня 2026 р. 13:59

22 липня 2026 р. 13:59

Понад 10 років професійного досвіду та вивчення сучасних практик реабілітації сформували Валерія Троянчука як фахівця, який сьогодні допомагає відновлювати українських військових після найважчих поранень.

Вінничанин Валерій Троянчук допомагає військовим після ампутацій знову ходити, займатися спортом і обіймати дітей

«Ми навчили користуватися протезом руки – і батько може погойдати свою дитину. Або на телефон надходить повідомлення: «Сьогодні я піднявся в гори на протезі. Я цього хотів і я зміг». У такі моменти розумію, що як фізичний терапевт я виконав титанічну роботу, і людина справді відновилася», – фізичний терапевт реабілітаційного центру «Recovery» Валерій Троянчук розповідає, що дає йому сили розвиватися в насправді складній справі відновлення військових після поранень.

Його життєва історія могла піти в інший бік. Адже він паралельно здобував освіту журналіста й реабілітолога. Обрав усе-таки друге. В перші роки працював в обласному госпіталі ветеранів війни. Коли почалося повномасштабне вторгнення в Україні, він повернувся з Ізраїлю, щоб бути корисним удома.

Він став фізичним терапевтом української збірної міжнародних змагань «Ігри Нескорених». Минулого року команда досягла блискучих результатів – посіла 3 місце, здобувши 32 медалі.

«Наш внесок – це функціональний стан атлетів. Людина має поранення, але завдяки проведеній роботі воно не заважає займатися спортом. Ми навчаємо жити з пораненням: адаптуємо, працюємо над певними групами м’язів. Це і тренувальний процес, і активація, і період відновлення – насправді дуже великий пласт роботи, який можна описувати годинами», – розповідає Валерій.

За 2024 рік команда «Recovery» пролікувала 1366 військових. І всі пацієнти виходили з закладу з позитивною динамікою.

Стіни тренажерної зали медичного центру завішані прапорами бригад зі словами вдячності, стендами з шевронами, в кожному видному закутку сувенірні трофеї. Все це – подарунки пацієнтів, які повернулися до життя. Весь день у залі людно, деякі відвідувачі мають навіть по два тренування на день.

«Я інколи дивлюсь і захоплююся – які вони сильні й цілеспрямовані! Ми з свого боку, пацієнт з свого – в синергії адаптуємо його до життя з пораненням. Пацієнтоорієнтований підхід – наш ключовий принцип. Пацієнт не може просто лежати й чекати результату. Він, його родина і вся команда повинні бути залучені в процес. Саме це дає найкращий ефект», – переконаний фізичний терапевт.

Його робочий день починається з наради мультидисциплінарної команди. Лікар контролює лікування, ерготерапевт відповідає за соціальну адаптацію, фізичний терапевт – за відновлення функцій, психолог підтримує психологічний стан, капелан – коли потрібен супровід духовного наставника. Обговорюють кейси, тактики лікування, реабілітації, слідкують за динамікою, за потреби вносять корективи. І тільки після цього переходять до роботи з пацієнтами.

«Відновлення грунтується на принципах доказової медицини. Це все, що можна виміряти, прорахувати й відстежити. Коли пацієнт каже: «Мені стало краще», – це суб’єктивно. Ми маємо оцінювати ефективність у цифрах і тестах», – пояснює Валерій, коли вимірює зміну мобільності суглоба пацієнта, з яким працює зараз. Він підключає апарат, що стимулює частково втрачений м’яз.

До кабінету час від часу заходять колеги, кидають короткі репліки, обговорюють робочі питання. Запитую про легендарний військовий гумор.

«О, без цього ніяк, бо фляга швидко злетить, – сміється Валерій. – Гумор справді специфічний, самоіронічний, треба бути готовим до нього. Але, коли не ображає, ми теж розряджаємося разом з пацієнтами. Наприклад, якось роздавали цукерки, і один військовий з ампутацією руки пожартував: «Ну все, зрозумів: нема ручки – нема цукерки».

Дуже круто спостерігати, що життя, попри воєнні травми, перемагає. Люди відновлюються, повертаються до хобі, занять спортом, відкривають бізнеси. Закохуються, народжують дітей, знаходять нові сенси. Саме заради цього ми й працюємо», – говорить Валерій.

Антоніна Басенко