За десять хвилин зібрався і пішов захищати Україну: історія полеглого воїна з Волині

14 травня 2025 р. 14:17

14 травня 2025 р. 14:17

У ніч на 5 червня 2024 року через важку хворобу обірвалося життя 49-річного мешканця села Городок Миколи Борисюка , який із перших днів повномасштабної російської агресії став до лав оборонців рідної держави.

Пише видання «Нова доба» .

Микола Павлович мав фах тракториста, який свого часу здобув у Маневицькому СПТУ. Працював на різних роботах в Городоцькому лісгоспі, їздив на заробітки. Від початку широкомасштабного вторгнення росії служив у розвідці 110-ої окремої механізованої бригади ім. генерал-хорунжого Марка Безручка. Ще весною 2022 року він потрапив на Донеччину в саме пекло бойових дій – під м. Авдіївка, яке росіяни безупинно обстрілювали та атакували.

«Тільки братові подзвонили й повідомили, що він є у списках тих, хто має з’явитися у ТЦК та СП, він за десять хвилин зібрався і поїхав туди. Сказав, що ні в якому разі не буде сидіти вдома, – згадує його сестра Тамара Мишковець. Серед п’яти дітей у їхній батьківській сім’ї вона найстарша, а він був наймолодшим. І в дитинстві його гляділа, й коли всі сили покидали брата через хворобу, то його доглядала. Помер вже і їхній ще один брат, і її чоловік відійшов у засвіти».

На початку травня 2022 року Миколу Борисюка під Авдіївкою було поранено. Кілька місяців лікувався від трьох вогнепальних ран. Далися взнаки й великі фізичні навантаження – його стали підводити ноги. Коли повертався на службу, просив побратимів, аби зустріли й допомогли піднести рюкзак із речами. Попри це, чоловік знову став у військовий стрій – перебував у Русиному Яру на Донеччині.

«Він дуже хотів служити. Казав, що там більше потрібний, ніж вдома, бо мешкав сам після розлучення з дружиною, з якою прожили разом шістнадцять років. Любив своїх вже заміжніх донечок Анастасію та Марину, внучку Домініку, був дуже радий, коли вони його провідували. Але живуть далеко, то і нечасто могли навідувати його. І мої доньки, внуки, у нього бували, та все ж проживав він один. Часто повторював: тут я сам-собою, а там хлопцям можу бути корисним. Проте на це в нього вже не було здоров’я, йому дуже боліли ноги, та й дошкуляли інші хвороби. Він багато часу пробув у різних госпіталях, – розповідає Тамара Павлівна. – Урешті, якось намацав у себе гулю на шиї. Його відправили на обстеження і виявилося, що в нього рак».

Лікуватися Микола Борисюк попросив, аби його скерували в Луцьк. Там йому все було знайомим, адже це вже його рідна сторона. Але він не надто вірив у своє одужання.

« Брат пройшов дві хіміотерапії, після яких йому лиш погіршало, а на третю їхати вже навідріз відмовлявся. Говорив, що все одно це йому не допоможе і чи так, чи сяк, а все одним закінчиться… – з болем каже Тамара Павлівна. Додає вона, що крайні півтора тижні вже ночувала біля нього, бо йому було зле, а в останній день братові покращало, й він її випровадив додому, а сам помер. Це побачила його сусідка Галина, яка і по кілька разів на день забігала, аби провідати чоловіка та допомогти чим потрібно».

П’ятого червня в Городку велелюдною громадою із усіма військовими почестями попрощалися зі спочилим Воїном. Дякували йому і за те, що був для них добрим і безвідмовним у допомозі односельчанином, й за те, що захищав Україну від ворожої навали.

Юлія МУЗИКА

• Мріяв одружитися та мати дітей: Герою з Волині навіки 26
• Загинув, прикриваючи побратимів: 18-річному воїну просять присвоїти державну нагороду
• Ціною власного життя врятував своїх побратимів: історія Героя з Волині

Волинські