вологість:
тиск:
вітер:
Я живу з чоловіком, який слабкий... Історія на вечір
06 липня 2025 р. 21:13
06 липня 2025 р. 21:13
«Він знову підвищує голос, розповідає, як тяжко працює, щоб нас утримати, а я – невдячна!»
Ні, зовні він здається сильним – підтягнутий, може носити важке, мов спортсмен. Але варто мені сказати, що маю проблему, – відповідає: «Зараз у всіх проблеми»
А як тільки згадаю, що от Олег допомагає своїй Ірині, то одразу кричить, забороняє порівнювати і з сарказмом каже: «То йди живи з Олегом!». Але ж я не хочу до Олега. Я просто замовкаю. Згадую, що радять психологи, – не порівнювати. І вчуся вирішувати все сама.
Коли закінчуються гроші – розводить руками: «Я і так працюю, що ще я можу?!». Я киваю головою… і йду на другу роботу. Бо дійсно, що ще він може, якщо «рве з себе жили» за свої дванадцять тисяч.
Коли мені хочеться нове пальто, сумку, туфлі – чую у відповідь: «Дорого», «Не на часі», «Ти ж усе маєш». Відкриває шафу й показує на мою стару куртку, якій років більше, ніж нашому підлітку-сину.
Кажу, що я – жінка, хочу відчувати себе гарною. А він знову підвищує голос, розповідає, як тяжко працює, щоб нас утримати, а я – невдячна!
І я знову киваю… і йду на третю роботу. Бо хочу відчути себе жінкою. Як та Ірина в Олега. Але ж не можна порівнювати, я пам’ятаю. Тому збираюся мовчки.
Пальто почекає. Але я – ні. Я піду. Одна. Без нього.
А потім він не розуміє, чому на вечерю самі картоплі. «А де котлети, де м’ясо?» – питає. Пояснюю, що гроші закінчилися разом із його допомогою, якої не було вже три тижні. Але ж, якщо він «віддає все», значить, я винна – не вмію рахувати, марнотратна, думаю лише про свої помади й манікюр (який, до речі, не роблю), егоїстка – не думаю ні про нього, ні про сина. Я знову мовчу. Знову киваю. І йду до своєї скарбнички – тієї, де відкладала на пальто. Купую м’ясо. Варю вечерю. А манікюр – знову відкладаю.
Коли кажу, що втомилася – він також одразу втомлений. Коли кажу, що мені сумно – нагадує, що «всім зараз несолодко». Коли прошу трохи тепла – чую, що я забагато хочу, що «всі так живуть». І тоді я точно знаю: не можна порівнювати.
Коли врешті не витримую й зриваюся – я «істеричка». Сама винна. Бо жінка має бути мудрою і не виносити мозок чоловікові. Йому навіть у голову не приходить, що і він у чомусь винен. Я знову киваю. Знову мовчу… І йду до своєї скарбнички. Пальто почекає. Але я – ні. Я піду. Одна. Без нього. Без цього сильного лише на вигляд чоловіка.
Бо я втомилася бути сильною, розуміючою, терплячою. Тією, що «не порівнює», «не просить», «не вимагає». Тією, яка завжди винна, завжди «перебільшує», завжди не такою є.
А він, дивлячись, як я йду, нервово барабанить пальцями по столу й каже: «Полікуй голову – тоді повертайся». Я киваю. Мовчу. І знаю лише одне: вилікуюся. Але вже не повернуся.
Василіса САВИЦЬКА.
Джерело: www.volyn.com.ua
Новини рубріки
Які продукти закислюють організм
07 липня 2025 р. 00:39
Дивний слід у небі над Україною злякав людей. Відео
07 липня 2025 р. 00:25
, який пережив полон РФ, одружився та вперше показав обраницю. Фото
06 липня 2025 р. 23:57