Волинянка через десять років знайшла вишиванку зі свого сну

21 серпня 2025 р. 19:13

21 серпня 2025 р. 19:13

Марія Грищенко з Волиня розповіли дивовижну історію про те, як її загадковий сон, який із часом став реальністю. Здійснився аж через десять років.

Про це пише Надія Роденко для газети « Нова доба ».

Примруживши очі, полинувши у спогади, жінка посміхнулась і стиха почала розповідати:

– Пам’ятаю, сниться мені сон. Наче середина літа. Ранок. Сходить сонечко. Босоніж повільно йду зеленим лугом. У вухах дзвенить від співу пташок і коників у траві. Усе наповнене буйством квітів, трав, запахами, які заспокоюють, надихають та занурюють у якийсь інший світ – світ краси, спокою й досконалості. Легкий вітерець гуляє між травами, колише голівки квітів, а їх так багато, всі різнокольорові. Ось червоні маківки на сонечку мерехтять, наче вогники. З-за травички цікаво виглядають ромашки – вони наче мружать оченята від вранішнього сонечка. Здається, що від них віє шепотом і ніжністю, а ген-ген височать “петрові батоги” (цикорій), наче краплинки неба на землі. Під ногами в мене дрібна павутинка білосніжних квіточок, а ще мені свої привіти передають, хитаючи голівками, блакитні волошки.

Жовтогарячий звіробій наче благає: «Ну, зірви мене – будеш узимку лікуватися». Не йду, а наче пливу по зеленому морю, по шовковисто-смарагдовій травичці. Ось переді мною знову купка квіточок, у яких усі голівки – наче жовті копійки. Як я могла не нахилитися до них та не посміхнутись – це ж пижмо. По-сусідству з нею височіє деревій – наче білі парасольки над травицею, та так рясно-рясно квітне. Здається, що кожна стеблинка, травинка, квіточка своєю вранішньою росою виблискує крапельками сонечка. Усе таке тепле, миле. Повітря пахне різнотрав’ям, щедро дурманить мене. Ці літні пахощі всього, що навколо росте, квітує, надихають неймовірними почуттями, здоров’ям та щастям. Краплинки вранішньої роси омили мої ноги. Я відчула приємну прохолоду і новий потік по тілу животворної енергії.

Марія так пристрасно розповідала свій загадковий сон, що свідомість поринула у хвилини відчуття всього, що їй снилося. А вона подумки переносилася знову до дійства уві сні.

– Але раптом вдалині лугу з’являється мій покійний чоловік Віктор . Він іде мені назустріч. У такій вже блакитній сорочці. Але чомусь швидко зникає. А на його місці з’являється у повітрі жіноча сорочка – вишиванка. Вітерець її легенько розправляє і до мене наближає. Хочу торкнутися і краще розгледіти. Придивляюсь, а вона – з дуже тонюсінької тканини, зі стриманим вишитим ніжним узором, що надає їй особливої вишуканості. Були в тих візерунках світлі, ніжні кольори: білі, жовті, зелені й світло-коричневі. Не можу передати тих почуттів, які вирували в моїй душі. Адже сорочка-вишиванка сподобалася, запала в серце і душу, а головне – запам’яталася надовго! І я з чудовим відчуттям чогось хорошого, теплого прокинулася. А сон став лише спомином, який багато років не давав мені спокою: хотілося мати саме таку сорочку-вишиванку. А ще загадково чомусь подумалося таке: «Можливо, ця сорочка – подарунок від чоловіка?».

І знову співрозмовницю закрутило у калейдоскопі спогадів:

– Я шукала таку вишиванку і на ярмарках, і в магазинах, і в інтернеті – ніяк не знаходила хоча б схожу. Ні – не ті візерунки, не ті кольори, не були вони мені до душі. Минав час. Але таку сорочку не знаходила, хоч заглядала до магазинів, навіть на Андріївський узвіз у місті Київ, коли була на відпочинку на Львівщині, в Карпатах… Одним словом, де тільки не бувала – все шукала саме сорочку зі сну. Я плекала надію, що саме ту вишиванку, що запала в мою душу, десь-таки знайду…

Господиня залюблена не тільки у вишивку, а й у квіти, якими всипане все її обійстя

І невідомо, як би склався шлях до пошуку вишиванки, аби одного разу не поїхала із сином на лікування на Закарпаття. Він відлучився у своїх справах, а я побачила поблизу невеличкий базарчик. Там були різні речі і вишиванки. Саме таку сорочку зі свого сну я там і побачила. Очі загорілися, в душі щось тьохнуло, і я швиденько попросила її приміряти. Усе підійшло. Я провела рукою по тканині – і відразу стало приємно та тепло на душі…

Наче навіть у голові запаморочилося. Розрахувалася, не торгуючись. Щиро подякувала продавчині, притиснула вишиванку до грудей і радісно відійшла. Мені подумалося, що в сни я переконливо буду вірити. Адже це був мені дарунок, який я шукала протягом десяти років. Вважаю, що ця сорочка-вишиванка – символічна, бо вона із такого загадкового сну. Одягнувши її, відчула благодать і радість. Сьогодні вона в мене на особливі свята.

Доброю традицією для українців стало на святкові події вдягати вишиванки. Дуже тішить те, що сьогодні вишивка в тренді. Для Марії звичне заняття – вишивання. Її мама вишивала все своє життя. Навчала й доньку. Зимовими вечорами, коли за вікном тріщить мороз, сидить Марія з полотном і «малює» голкою красу, а біля ніг мило муркотить котик. Вишиті речі в неї чудові – зі смаком підібрані кольори та узори. Здається, сама природа барвами допомагає оздоблювати їх. Захоплення вишивкою вона не зраджує з юності й до поважного віку. Картини, подушечки, серветки, вишивки на одязі… І це – її неоціненне багатство. Але вишиванка зі сну – найдорожча.

Є ціла наука трактування снів. Вони – це загадковий світ, де реальність переплітається з фантазією. Але Маріїн сон, як бачите, – здійснився.

• Замість пензля - димар: як художник з Волині став відомим бджолярем і заснував музей
• День вишиванки 2025: відомі волиняни продемонстрували стильні та яскраві образи
• 67-річна волинянка зберігає вишиваний костюм, що отримала у спадок від матері

Волинські