Волонтерство без гучних слів: історія лудинських господинь

06 жовтня 2025 р. 11:01

06 жовтня 2025 р. 11:01

Коли війна розділила країну на фронт і тил, Лудин Устилузької громади не залишився осторонь. Тут, у місцевій гімназії, уже понад три роки діє невеличкий, але надзвичайно потужний осередок підтримки воїнів. Мешканці згуртувалися, щоб передавати на передову відчуття дому, смак дитинства та тепло людських рук. Їхні «Лудинські солодощі» уже стали своєрідним брендом, який упізнають і чекають, за який дякують не тільки самі бійці, а й волонтери, які доправляють пакунки на фронт.

Як гімназія об’єднала людей для підтримки ЗСУ

«Розповідь про лудинських господинь варто розпочати із подяки усім тим небайдужим людям, які протягом більш як трьох років нас підтримують фінансово, продуктами, порадами. Це жителі нашого й сусіднього сіл, місцеві фермери та одноосібники, тутешні представники бізнесу. Без них нічого б не було», – каже Лариса Сівер.

Вона обіймає посаду заступниці директора Лудинської гімназії, викладає українську мову. А з початку повномасштабної війни згуртовує земляків задля підтримки військових.

«Ми не називаємо себе волонтерками. Правильніше буде сказати, що ми ті, хто допомагають волонтерам, які збирають усе необхідне захисникам і особисто відвозять на фронт», – каже Лариса Сергіївна.

Але за цими скромними словами – сотні кілограмів переданої допомоги: випічка, копченості, сплетені сітки, і, головне, відчуття, що навіть у найтемніші часи за спиною воїна на передовій стоїть згуртована громада волинського села.

Їхній шлях з підтримки ЗСУ стартував на початку повномасштабної війни.  Навчання у гімназії спершу призупинилося, а згодом перейшло у дистанційний формат. Тож освітній заклад перетворився на осередок волонтерства. Саме тут  стали збирати необхідні для воїнів та вимушених переселенців речі – їх зносило усе село. Згодом прикордонники почали просити маскувальні сітки для техніки, тож лудинці, перейнявши досвід володимирської громадської організації «Крила  матері», стали створювати такі маскувальні засоби.

«Я звернулася до Діани Сергіївни, щоб вона навчила, як потрібно робити переплети. Мій чоловік у спортзалі встановив власноручно змайстровану рамку. На ній ми розтягнули звичайну рибальську сітку. І на такій основі починали плести. Тканину зносили зі своїх запасів односельці. Жінки збиралися у їдальні, нарізали матеріал смужками, а наші учні, колектив школи, місцеві мешканці створювали з них камуфляжну мозаїку. Спершу ми сплели шість величезних сіток. Потім виготовляли такі вироби у потрібних захисникам розмірах уже на передбаченій для таких засобів основі. Відгукувалися на кожне прохання воїнів і швидко організовувалися для спільної роботи», – розповіла Лариса Сергіївна.

З кожним днем потреби війська й постраждалого від бойових дій цивільного населення змінювалися, тож на них старалися реагувати й небайдужі мешканці Лудина, збираючи речі, які були необхідні на той час. Згодом стали виготовляти смаколики для захисників.

«Місцевий фермер дав свиню, яку ми розібрали, наробили ковбас, накоптили шинки, бочка, виготовили тушкованки і все передали на фронт. Торік свиню ми купили за донати. У літній кухні техпрацівниці нашої гімназії виготовляли тушкованки, різноманітні каші з м’ясом. Робили ковбаси, намазки із сала, навіть вуха коптили… Вийшло більш як 100 кілограмів готової продукції для ЗСУ. До Великодня відправили воїнам гостинці, сформувавши 100 персональних пасхальних наборів. У кожен пакуночок поклали бачок, шинку, ковбаску, баночку хрону, крашанку та паску. Готували у гімназії персональні набори й до Різдвяних свят, щоправда, з інших складників – куті, меду, горішків, цукатів, цукерок», – ділиться пані Лариса.

Якось очільниця «Крил матері» Діана Шевчук попросила Ларису Сергіївну звернутися до місцевих господинь з проханням наварити вареників для військових, і на цей клич відгукнулося дуже багато людей.

«Усе село тоді зносило вареники. У відрах, іншій тарі. Загортали їх у ковдри, щоб довезти у пункт призначення. Наша староста Наталія Володимирівна заледве це в автівку умістила, доставляючи у Володимир в осередок збору від «Крил матері», звідки волонтери доправляли усе необхідне на фронт, – пригадує Лариса Сівер. – Так і випічку спершу усі гуртом зносили. А згодом, коли почалися городні роботи, таке завзяття трохи стихло. Та ми з колегами вирішили цю справу не припиняти й стали випікати солодощі у шкільній їдальні. Звісно, отримавши підтримку директорки й узгодивши дії з міською владою».

Так їдальня гімназії у період, доки велося дистанційне навчання, перетворилася на цех з виготовлення домашніх ласощів для захисників. Зараз господині, отримавши запит на випічку, працюють після уроків до пізнього вечора та у вихідні, не шкодуючи часу. За один раз випікають до пів сотні ящиків солодощів! Їхня команда то поповнювалася, то, навпаки, деякі учасниці через певні обставини змушені були полишити цю справу. Все ж донині постійно і злагоджено працюють Оксана Ярмощук, Лілія Пияйко, Наталія Герасимова, Галина Кот, Надія Киричук, Світлана Савчук, часто долучається Валентина Люлько. Дехто приходить готувати зі своїми дітьми. А як потрібно багато вареників наліпити, то запрошують до діла усіх охочих й сходиться небайдужа молодь села.

Смачна продукція для захисників від лудинських господинь

«Ми випікали все, що тільки можна було. Кожна з господинь творила за своїми перевіреними рецептами, згодом випробовували нові варіанти, розробляли дещо самостійно. Та головне, чого прагнемо у своїй роботі, щоб випічка була смачна й поживна. У холодні пори року більше випікаємо смаколиків з сиром, варенням. Коли тепло – виготовляємо щось на основі меду, без начинок і намазок», – розповідає пані Лариса і демонструє на телефоні численні фото з виготовленими солодощами.

Випічка різноманітна та на вигляд дуже апетитна. В коробки охайними рядами складені кілька різновидів солодощів. Тут і кекси з усілякими начинками, і сирна вишиванка, і медовий рулет, а ще – тістечко «Сонечко», мармурове печиво, горішки, солоні хрустики з кунжутом, конверти з яблуками, круасани… На кожній коробці напис «Лудинські солодощі».  За понад три воєнні роки він уже став своєрідним брендом.

«Хтось може закинути: «Та що та випічка? Вона нічого не варта, бо треба дрона». Але ми робимо те, що можемо. І доки надходять від воїнів запити на домашні смаколики, їх готуватимемо, щоб поділитися частинкою тепла, підтримки і нагадати: за їхніми спинами стоїть народ – з щирим серцем, турботою, вірою», – каже Лариса Сівер.

Господині з Лудина готують для воїнів не лише солодощі, а й інші страви, щоб потішити домашнім смачненьким тих, кому зараз найважче, бо мусять бути далеко від родин і своїх осель й протистояти лютому ворогові.

«Коли настають холоди, ліпимо вареники з найрізноманітнішими начинками: картоплею, сиром, паштетом, гречкою… Смажимо бендерики, гречаники. Випікаємо піцу, сосиски в тісті. Готуємо голубці – до цього процесу долучалися дівчата з Чорникова, та здебільшого ця страва – справа рук нашої депутатки Лілії Володимирівни. У сезон овочів квасимо огірки і помідори, заготовлюємо цибулю і часник, робимо найрізноманітнішу консервацію для військових. Буває, збираємо овочі, зелень для сухих борщів і супів, які передаємо депутатці Марті Татариній, а вона – майстриням, які їх готують», – каже пані Лариса.

Виготовлені солодощі лудинські господині передають захисникам на передову з допомогою волонтерів, які доставляють допомогу на різні напрямки фронту. Перші ящики випічки, ще на початку повномасштабної війни, відвозили просто у пункт збору допомоги в Устилузі, а згодом стали тісніше співпрацювати зі священниками Василем Максимовичем і Віталієм Іванівим, командою березовичівських волонтерів на чолі з Віталієм Клаком і В’ячеславом Проскуненковим, деякий час довантажували волонтерські автівки Олександра Мазурка з Благодатного.

Смаколики спеціально для воїнів-земляків не передають, бо ж служать вони у різних підрозділах на різних напрямках фронту, однак, коли дізнаються, що рідні просять священників доставити адресні посилки, то обов’язково до них докладають і  свою випічку.  За словами пані Лариси, коли їхні ласощі отримують захисники-земляки чи хтось із рідні односельців, прочитавши «Лудинські солодощі», телефонують висловити свою вдячність, щоразу від їхніх слів сльози на очі навертаються… Неодноразово й незнайомі військові надсилали відеоподяки за гостинці і такі фідбеки – дуже цінні.

Об’єднує добра справа небайдужі серця

Ці господині передають на фронт десятки коробок солодощів за один раз. Наприклад для однієї з волонтерських поїздок на передову приготували  40 ящиків «Лунських солодощів», 10 відер голубців, п’ять відер гречаників, чотири – налисників, 19 відер вареників, 18 літрів моркви по-корейськи, п’ять відер квашеної капусти, п’ять бутлів огірків, ящик сала, цибулі, 18 пар в’язаних шкарпеток, светри. Можна лише уявити скільки часу й зусиль вартувало зібрати такий гостинець.

Пані Лариса розповідає, що це вдається зробити лише завдяки небайдужим землякам.

«На одну партію випічки нам мішка борошна не вистачає. Тож його запаси повсякчас поповнюють Олександр Малеончук, В’ячеслав Проскуненков, інші небайдужі люди – якось жінка з Володимира, дізнавшись про нашу справу, надала мішок борошна вищого гатунку. Щоразу потрібно кілька десятків яєць. Цього року кури у земляків не надто неслися, то нам люди приносили й по два яйця – хто скільки міг. По селах всієї округи збираємо молоко, сир, сметану, бо тепер корови мало хто тримає. Наталя Киричук з Рокитниці якось казала, що уже б продала свою, але триматиме, доки нам потрібна молока для печива. І таких господинь чимало – і місцеві, й з Амбукова, Рогожан… Не називатиму кожну, бо боюся когось пропустити, але ціную їхній вклад і допомогу. Збираємо по людях смалець, варення, цукор. Капусту на голубці завжди постачає староста Наталія Володимирівна, бо її чоловік – одноосібник. Та й загалом сім’я Ковальчуків завжди долучається до збору продуктів, – ділиться, чим може. Постійно нас підтримує усім необхідним директорка гімназії Людмила Гладчук, – каже пані Лариса. – Дуже багато допомагає церква, проводячи збори коштів. Отець Віталій закликає парафіян у поминальну суботу нести продукти, з яких можна приготувати гостинці для захисників. Ніна Галінська постійно мед передає. Місцева птахофабрика надає курячий фарш. Підтримують добру справу й підприємці з Устилуга , а ще – Руслан Федорчук, власник володимирської гуртівні «КіОПак». Часто ми з дому свої продукти приносимо, чи докуповуємо необхідне за власний кошт. Відгукуючись на оголошення у фейсбуці, люди донатять. Один з моїх учнів щоразу по тисячі гривень скидає на карту, як тільки  оголошую про збір» .

Лудинські школярі, як і багато українських дітей, зростають з розумінням, наскільки важливими є свобода і мир. Тож вони теж об’єднуються заради підтримки тих, хто боронить країну. Учні малювали листівки для воїнів, готували енергетичні батончики, приносили мед і заливали горішки медом. Лариса Сівер започаткувала у школі хорошу традицію: на престольне свято – Миколая учні з класоводами стали збирати подарунки для захисників. Закуповували шкарпетки й у кожну пару вкладали солодощі, записки з побажаннями. Також готували подарункові пакунки на Новий рік. Сергій Кисельов, Артем і Андрій Залеські виготовляли окопні свічки.

Не перелічити усього, на що спрямовують зусилля небайдужі лудинці та жителі старостинського округу задля підтримки захисників. Окрім смачних гостинців передають і речі першої необхідності – шкарпетки, футболки, засоби гігієни, препарати від комарів, газові балончики, гумові чоботи, капці та багато іншого.

Історія лудинських господинь – це приклад того, як звичайні люди роблять усе, що в їхніх силах, щоб підтримати наших захисників. Без пафосу, надмірної публічності вони своїми справами доводять: тил – це не пасивне спостереження, а жива, щира участь. Їхня допомога пахне свіжою випічкою і копченою шинкою, випромінює тепло людських рук і сердець. І саме з таких маленьких, але справжніх історій і твориться велика сила українського народу.

Валентина ТИНЕНСЬКА

Волинські