Куп’янськ для ворога – це свого роду «ключ», який міг би відкрити оперативний простір, - військовий з Волині

24 березня 2026 р. 16:37

24 березня 2026 р. 16:37

Наш побратим націоналіст Олександр Приступа – нині майстер-сержант в/ч А1008 - родом з Ковельського району на Волині. З юності служив військовим, зі «Свободою» з 2011 року – він один з «найстарших» партійців… Активний учасник Революції Гідності. Ще до початку великої війни пройшов Авдіївку, Мар’їнку, Луганщину, зокрема Сіверодонецьк. З початком великої війни воював на Київському напрямку, потім була Миколаївська область, Харківська. Потім Соледар і Бахмут. З кінця серпня 2022 й понині – важкий Куп’янський напрямок…

Зараз Олександр Приступа - водій у складі інженерно-саперного підрозділу. Тож роботи дуже багато, тим паче нині, коли доводиться сітками закривати дороги - для безпеки пересування. Нам пощастило зв’язатися з побратимом і трохи поговорити…

- Пане Олександре, як зараз на Куп’янському напрямку? Чи змінюється з плином часу тактика ворога на цьому відтинку фронту?

- Якщо порівнювати з 2022-м роком, то тактика ворога звичайно ж змінилася, як і змінилися засоби вогневого ураження, техніка. Пригадайте, у 2022-му противник наступав колонами, тобто ми мали справу з великим скупченням ворожої техніки і особового складу.

Це декілька разів було і тут у нас, на Куп’янському, зокрема в районі Синьківки, Петропавлівки. Понісши великі втрати, росіяни вирішили почати воювати в інший спосіб. І почалися їхні так звані повзучі наступи.

Повзучий наступ – це коли невеличкі групи, по двоє-троє осіб, інколи й до 10, намагаються просочуватися в нашу оборону. Обходити наші спостережні пости, шукати в обороні незахищені шпаринки. Згодом – останнім часом це відбувається за підтримки дронів, - кучкуватися, закріплювалися, і продовжували свій тихий наступ.

Відтак стратегічних проривів на нашому відтинку фронту не було з 2022-го року, але через ворожий повзучий наступ ми втрачали невеличкі ділянки, і це накопичувалося з часом. Зараз маємо те, що маємо...

- Як Ви написали в одному своєму дописі – війна весь час змінюється, мутує…

- Так. станом на сьогодні КіллЗона вже становить 30 кілометрів. Таке поняття як «нуль» фактично перестало існувати. Хоч іще на початку війни ми вільно могли пересуватися – і на авто, і в пішому порядку - в сотнях метрів від «нуля» противника.

Бог війни – артилерія - уже не Бог війни. Зараз Бог війни - це безпілотні літальні апарати, які впевнено заполонили небо. Для нас важливо встигати за всіма змінами. Правила прості: якщо не встигнеш, ти загинеш.

Щоправда, з ширшим застосуванням ударних безпілотних систем змінилося співвідношення вбитих і поранених ворогів. Якщо раніше на одного вбитого припадало 3-4 поранених, то зараз на чотирьох вбитих один поранений, і це не може не тішити…

…Дуже шкода спостерігати за тутешніми довколишніми селами. Коли ми заїжджали, вони ще були цілі, - тут жили люди, цвіли сади. А зараз все знищено, навіть ті населені пункти, де ми раніше жили ближче до лінії фронту. Бо ж таки довелося потроху відкочуватися назад – через те, що збільшувалася зона ураження...

- Розкажіть про ті місця, де зараз підрозділ…

- Підрозділ на Лівобережжі річки Оскіл. Нам зараз непросто: наприкінці минулого року були втрачені всі переправи. Доставляти провізію і боєприпаси все важче. Дуже допомагають наземні роботизовано системи та безпілотними, такі як «Баба Яга», яка здатна переносити повітрям доволі великі вантажі.

Ворогу з логістикою не легше, тому що якби було легко, то вони вже б танцювали на нашій стороні, а наразі вони хіба притупцьовують і нічого не можуть зробити. За їхніми зведеннями, як відомо, Куп’янськ нібито їхній, але насправді їх там немає… Нагадаю, що в грудні минулого року українським захисникам вдалося зачистити від окупантів житловий масив «Ювілейний» у Куп'янську, який має стратегічне значення для оборони міста. Контроль над цією локацією означає контроль над Куп'янськом. В січні вже цього року було встановлено контроль над будівлею міської ради. Може є який десяток росіян, які забарикадувалися десь по Куп’янських підвалах, але ж то не означає, що Куп’янськ їхній.

- Яке зараз місто?

- Саме місто Куп’янськ - розвалене, розбите. Нічого не працює, вже давно нема ніяких комунікацій, ніхто не може там вільно пересуватися. Ви ж бачите, що з Куп'янська зараз немає жодного репортажу. Як з боку ворога, так і з нашого боку. Тому що зняти будь-який репортаж тут просто нереально – небо кишить безпілотними літальними апаратами. Часто і ми самі достеменно не знаємо, чи то наш безпілотник, чи ворожий – він же не підписаний.

- То чому ворогові так потрібен Куп’янськ на Харківщині? Тому що це важливий залізничний вузол, логістичний центр?

- Насправді місто настільки зруйноване, настільки вщент розбите, що відновити його як великий залізничний вузол зараз нереально. Треба вкласти купу коштів і багато роботи. Під час війни це неможливо – з нашого боку ж теж відбувається вогневе ураження.

Тому. думаю, для ворога Куп’янськ – це не логістичний центр. Це ворога, свого роду «ключ», який відкриває оперативний простір. З Куп’янська ворог міг би пройти понад річкою і зайти в фланг Слов’янсько- Краматорської агломерації. Це наші обороні споруди, за які, власне, і йде основна боротьба. Атакувати їх «в лоб» ворог не може – не подужає. Тому шукає інші, обхідні, шляхи…

Ну, але наразі Куп’янськ росіянам не по зубах. До речі, з ударними безпілотними апаратами на нашому напрямку працює «Рубікон» — це відомий елітний російський військовий підрозділ, створений влітку 2024 року під егідою міноборони РФ для централізованого застосування БПЛА. Він об'єднує тисячі фахівців, використовує широкий спектр дронів (FPV, розвідувальні, морські)… Коли вони сюди заїхали, у нас, на жаль, почалися втрати…

Втрати - це на війні найважче. Особливо коли втрачаєш людей, з якими пройшов від початку…

- Ваші хлопці мають надію на перемовини, які ведуться за посередництвом США?

- Насправді у нас в ці перемовини не вірять. Бо перемовини часто нагадують політичний спектакль для однієї людини – для Трампа. В цю політичну гру змушена грати і українська сторона, і грає в неї зі своїми мотивами ворог. Війна, думаю, може закінчитися тільки тоді, коли один з противників виснажиться економічно та фізично. Вірю, що це буде московія.

- Пишуть, на Вашому напрямку ворог готує нові весняні наступи…

- Кілька днів тому справді був один з таких більших наступів. Були задіяні два російські тягачі МТ- ЛБ, їхні мотоцикли… Якщо коротко – цей наступ накрився – нами все було знищено. Ворог втратив 18 вбитими і п'ять пораненими на полі бою.

Зараз, з розвитком безпілотних літальних апаратів, не може бути й мови про стратегічний прорив. На шляху у ворога – наша стіна дронів.

- У одному з дописів Ви пишете, що війна забирає здоров'я. А що найбільше забирає на війні здоров'я?

- Якщо людина постійно перебуває в зоні бойових дій – вона живе у постійному стресі. Якщо навіть ти за кермом – мусиш постійно напружувати зір, візуально спостерігати, чи нема ознак присутності ворога. Треба також дивитися на прилади, стежити за РЕБом. І так кожний день. І організм починає давати збої. Починаєш відчувати серце, підвищується артеріальний тиск, пропадає сон.

- Пропадає сон – як це?

- Наприклад, повернувся з виїзду. Спати хочеться так. що здається зараз тільки до подушки - і засну. Але ні. Очі відкриті, дивишся в стелю. Сон не йде.

- Пане Олександре, розкажіть про ремонт автокорчів після зими. Ви недавно оголошували збір…

- Так, це був одноденний збір з нагоди мого дня народження.

Незважаючи на розвиток безпілотних літальних систем, автомобілі на фронті відіграють ключову роль. Доставка провізії, боєприпасів, доставка особового складу і так далі.

Після зими автомобілі потребують капіталовкладень. Доріг тут на фронті практично нема. Єдину дорогу накриваємо сітками. Є проблемні ділянки, які неможливо накрити, бо постійно ворожі дрони.

Автомобілі, які стоять на балансі, наприклад, військових частин, мають хоча б якесь забезпечення по державній лінії. А в нас волонтерські автомобілі та свої власні. От і я свій власний автомобіль використовую у військових цілях – він зі мною на війні вже три роки. І його ремонт – то насамперед мій клопіт.

- Як переживали зимові пекучі морози?

- Сильні морози – це звичайно ж проблема. І на техніку впливали – погано заводилась, бо перемерзала солярка. І обмороження були – бо військову роботу навіть в сильний мороз виконувати треба, ворог все одно наступав…

Слава Богу, цю зиму ми пережили…

- Моск@лі більше звиклі до морозів?

- Я б сказав, що вони більш живучі. Живучі такі, що іноді самі дивуємося…

- Як відзначили свої 57?

- Ми з хлопцями тортик порізали, то й усе відзначення. Сподіваюся, що хоча б 60 років вже буду святкувати в мирний час, вдома.

…Тут, на війні, хлопці завжди сподіваються на закінчення війни. «На січень вже будемо вдома…», «На весну вже будемо вдома». І так вони говорять уже четвертий рік. А я ще у 2022 році сказав, що вдома ми будемо у 2028 – прийшло до мене тоді таке передчуття. . Хлопці з мене посміялися. Зараз кажуть, що хоч би у 2028 вже вдома бути.

- Якби Ви могли дати пораду людям в тилу…

- Порадив би не піддавалися на російське ІПСО, на ворожду пропаганду. Зараз в соцмережах обпльовують ТЦК, і мені це дуже не подобається. Адже в ТЦК працюють люди, які дбають про збереження держави. До того ж в ТЦК зараз переважно хлопці, які побували на фронті, після контузії чи поранення…

- Часто зідзвонюєтеся з рідними, є така можливість?

- Так. Щовечора стараюся передзвонити дружині, сказати, що все добре. Телефоную також мамі – їй уже 87-й рік.

Мамі нелегко, бо другий мій брат також на фронті. Тому чекає з війни двох синів.

- Маєте на війні маленьку віддушину, яка допомагає триматися?

- Віддушина у мене справді є. Це мій собака Вухань. Особистий пухнастий психотерапевт. Він зі мною вже четвертий рік. Можна сказати, що не я його знайшов, а він мене. Коли ми прийшли сюди на Харківщину, він застрибнув до нас у машину. І так досі зі мною. Дуже любить кататися нашими фронтовими стежками…

- Яка головна думка завжди з Вами?

- Вірю в нашу українську Перемогу!

Джерело: Тижневик ВО "Свобода"

Волинські