Історія, що зворушила тисячі: хлопчик жестовою мовою виконав гімн України

18 квітня 2026 р. 11:33

18 квітня 2026 р. 11:33

Зворушлива історія про 8-річного Ефима, який виконав гімн України жестовою мовою в громадському транспорті, стрімко поширилася мережею. Її опублікувала мама хлопчика Леоніла і допис швидко став вірусним.

І в цей момент краєм ока помітила щось особливе: її 8-річний син Ефим, який не чує, виконував гімн України жестовою мовою. 24 Канал поспілкувався з Леонілою , щоб дізнатися більше про цю історію та повсякденне життя її сина.

Історія, яка зворушила мережу: як хлопчик жестовою мовою “заспівав” гімн України

Якою була ваша перша реакція, коли ви побачили, що ваш син виконує гімн жестовою мовою?

Моя реакція була щиро позитивною. Розвиток глухої дитини в умовах нашої країни, де триває війна – це надзвичайно важливо. Особливо зараз, коли тема інклюзії активно розвивається й набуває глибшого змісту.

Я безмежно вдячна спеціальній школі номер 18 у Дніпровському районі Києва. Саме там мій син Ефим отримав перші важливі знання: розуміння, що таке хвилина мовчання, що означає гімн України і як його відчувати, навіть без звуку. Попри воєнний стан, школа продовжує працювати.

Ефим / фото надані 24 Каналу

Вчителі віддано виконують свою справу, вкладаючи сили й душу, щоб діти отримували якісні знання. І це має величезне значення. Я сама народилася в сім’ї з порушенням слуху, і мій чоловік також глухий. Наші діти ростуть у цьому середовищі – і це природно для нас. Важливо розуміти: спільнота глухих має цінність. Діти повинні зростати поруч із тими, хто схожий на них – так вони краще розвиваються, комунікують і соціалізуються.

Як ви відреагували на вірусність публікації? Чому вона так відгукнулася людям?

Чесно кажучи, це стало для мене несподіванкою. Я завжди обережно ставлюся до публікації дітей у соцмережах. Якщо й ділюся, то так, щоб не відкривати їх повністю. Але з часом я зрозуміла: коли дитина підросте, вона може запитати: “Чому мене немає у спогадах, у фото, у шкільному житті онлайн?”

Тоді я вирішила бути менш категоричною. Публікувати лише ті моменти, які хочеться зберегти як пам’ять. І саме такий момент раптом став одним із найчутливіших у мережі. Глухота – це не хвороба. Це особливість, відсутність функції слуху. Але діти цього віку не сприймають себе “іншими”. Вони відкриті, комунікабельні, а їхня рідна мова – жестова. Глухота – це не вирок.

Чим ви займаєтеся і над чим працюєте зараз?

Я напівглуха, маю часткову втрату слуху. Основна моя діяльність – волонтерство у благодійній організації Міжнародний волонтерський фонд глухих “Чую серцем”. Уся наша команда – це люди з порушенням слуху, які допомагають таким самим людям по всій Україні.

У 2024 році ми працювали на сході України – у містах Донеччини та Харківщини. Доставляли гуманітарну допомогу в сім міст, де проживають люди з порушенням слуху, зокрема літні. Частина цих територій, на жаль, уже окупована. Також ми підготували та розповсюдили 3724 новорічні подарункові набори для дітей із 45 навчальних закладів. Я пишаюся бути частиною цього руху й висвітлювати важливі теми про спільноту глухих.

Мій син Ефим також долучається до волонтерства. Якось він підійшов до віцепрезидента фонду і запитав, де його форма. Це було дуже щиро й зворушливо. Він росте з розумінням: глухі можуть усе. І це формує в ньому впевненість, яку не навчиш словами – тільки прикладом.

Також я працюю контент-менеджеркою: веду сайт idvf.org і соціальні мережі , де розповідаю історії та культуру глухих. Мій книжковий клуб почався у 2023 році як проєкт, щоб розвивати читацьку культуру серед глухих. Я вірю, що з часом це стане частиною нашого середовища. Зараз це більше моє хобі.

Книги для мене – як тиха гавань. Вони допомагають зняти напруження, відволіктися від реальності війни. У кожного є свій спосіб відновлення. Мій – це книги, у які я занурююся.

Історія Ефима стала прикладом того, як навіть у непростих умовах формується свідоме покоління, яке відчуває свою країну: по-своєму, але не менш глибоко.

Волинські