«Думав, що не доживу 3 дні до 23 років»: прикордонник Волинського загону про бої на Куп’янському напрямку

25 квітня 2026 р. 12:39

25 квітня 2026 р. 12:39

23-річний прикордонник Волинського загону Сергій , який воював на Куп’янському напрямку, розповів про критичні моменти на позиціях, ближні бої та день, коли був упевнений, що не доживе до свого дня народження.

Суспільному прикордонник розповів, чому РЕБ називають невидимим щитом, як отримав другий день народження на позиції і про що мріє тепер.

Сергій Герасимчук з 18 років служить. Каже, що під час першої ротації одразу був старшим на позиції. Провів там три місяці, живучи в бліндажі. Тоді довелось й прийняти перший ближній бій.

«Чатовий помітив росіян, вони майже оточили позиції і починали закидати нас гранатами. Ми прийняли бій, почали відстрілюватися, дякуючи дронам, допомогли нам, ми почали виходити, дали відсіч. Не допустив, щоб якийсь був в мене трьохсотий, поранений. Всі вийшли цілі, здорові», — каже прикордонник.

На позиції не завжди вдавалося доставити провізію, щоб попити — збирали дощову воду, постійно тривали обстріли. Життя змінилось 10 жовтня, коли вдалось вибратися живим з позицій, каже Сергій Герасимчук. Цю дату вважає своїм другим днем народженням, бо можливості вибратися з бліндажа не було, а його постійно закидували гранатами.

«Я вже сидів в кутку, думав, що не доживу 3 дні до 23 років. Був сумний такий. Хлопці кажуть: «Треба спробувати викотитись з бліндажа, бо якщо ми не викотимося, то буде все плачевно». І все, і так почали виходити», — розповідає Сергій.

З його слів, день народження все ж таки вдалось відсвяткувати: хлопці дістали ковбасу, яку раніше сховали та воду, що залишилась.

Як розповідає Сергій, російські військові йдуть в штурми групами. Спочатку — одна, якщо її знищують українські військові, за ними одразу вирушає друга, потім третя і так далі без перестанку.

«Вони йдуть по своїм трупам, по своїм друзям. Не знаю, як вони так можуть... Їх це не зупиняє. Серед моїх побратимів загинув з мого відділення старший солдат Півчук, йому осколок попав в легені. Ми надали першу медичну допомогу, донесли його до еваку, він в лікарні помер. Така трагедія сталася у нас. Ми перенесли її дуже тяжко», — розповідає військовослужбовець.

Спочатку Сергій з позивним «Гриб» був піхотинцем. Після того, як вийшов з позиції, його перекинули на РЕБ «Дамб», який глушить дрони, щоб вони не летіли в зону, куди їм потрібно.

«Моя робота була не дуже складна. Потрібно було, щоб хлопці сиділи собі спокійно, ні за що не переживали і знали, що під ним є великий купол. Називають РЕБ невидимим щитом, тому що його ніхто його не бачить, але він дуже сильно допомагає», — розповідає Сергій.

З його слів, цей РЕБ українського виробництва. Якщо виставити його чим найвище, то він буде покривати площу до 10 км. Якщо на низині — то він може діяти на 3 км. Прикордоннику довелось захищати РЕБами дорогу від російських обстрілів.

«Він діє проти FPV-дрона і проти «мавіків». Все, воно все глушить, окрім тільки одного дрона. Це FPV-дрон, який йде на опті. Коли їде автівка і там знаходяться люди, там завжди знаходяться на машинах РЕБ, який подавляє дрони. Ми працюємо здалека, глушимо», — розповідає Сергій.

Доводилось Сергію й неодноразово збивати дрони.

«Я більшість знищував дрони, такі як «ждуни», там ще щось отаке збивав. Пробували збивати антидроновою пушкою. Теж ефективно, теж допомагає. Збивали мавіки, fpv-ішки. Я їх не рахував», — говорить прикордонник.

Найбільше боєць мріє про закінчення війни, повернення додому. Каже, що хоче одружитися, побудувати будинок і жити в мирній країні.

• Фронт замість операційної: історія військового медика з Волині з позивним «Хірург»
• Сам пішов на фронт: захисник з Волині четвертий рік боронить Україну
• Пішла на війну за покликом серця: історія волинянки, яка служить разом із чоловіком

Волинські