«Я розумію, заради кого і заради чого тут»: волинський гвардієць після поранення знову пішов у бій

26 квітня 2026 р. 11:50

26 квітня 2026 р. 11:50

У мирному житті Артем працював із автомобілями, займався хімчисткою, мав невелику власну справу, добре розбирався в техніці та будував плани на майбутнє. Як і тисячі українців, він жив звичайним життям. Але з початком повномасштабного вторгнення зробив свій вибір – став на захист держави, долучившись до волинського підрозділу Національної гвардії України. Тут він отримав позивний – Мікі.

Нацгвардієць пройшов вишкіл і базову загальновійськову підготовку. Уже невдовзі отримав перший бойовий досвід на Запорізькому напрямку. Там час вимірюється не годинами, а витримкою, рішучістю та підтримкою побратимів, розповідають у Військовій частині 1141 Національної гвардії України м. Луцьк.

«Перший контакт із ворогом у мене відбувся під час заходу на позицію. Ми зайшли до будинку, пошкодженого обстрілами, і одразу відчули, що ми там не самі. Спробували встановити мовний контакт і швидко зрозуміли: всередині противник. Він відкрив по нас вогонь. У відповідь наша група спрацювала миттєво – закидали його гранатами. Після цього він вийшов із укриття та здався в полон», – згадує гвардієць.

Мікі разом із побратимами надалі виконував бойові завдання на передовій: зводив оборонні позиції, облаштовував мінні загородження, стримував і відбивав штурми противника. Гвардієць переконаний: військовослужбовець має впевнено володіти всіма наявними зразками озброєння – це питання виживання та ефективності підрозділу.

«Доводилося використовувати гранатомети різних типів, а також усю наявну зброю, яка є на передньому краї. І не просто володіти нею, а застосовувати ефективно, щоб знищувати противника й не дати йому просунутися», – наголошує Мікі.

Сучасна війна диктує свої умови. Однією з найбільших загроз стали FPV-дрони, які постійно полюють на українських захисників. Під час одного з таких нальотів Артем отримав поранення. Втім, навіть у критичний момент він не розгубився: самостійно надав собі допомогу, а після евакуація пройшов лікування та курс реабілітації. Коли відчув в собі сили, повернувся в стріх – до своїх побратимів.

Сьогодні Мікі – досвідчений боєць, який упевнено володіє озброєнням, діє разом із підрозділом як єдиний механізм і продовжує виконувати бойові завдання. Його мотивація проста й сильна – родина, дім, Україна. Справжня сила Національної гвардії у людях. У тих, хто проходить крізь біль, але не ламається. Хто повертається після поранень і знову йде вперед, виборюючи майбутнє України.

«Гвардійці – перш за все, це – люди. Такі ж, як і всі громадяни України. Зі своїми мріями, родинами, звичним життям, яке довелося змінити. Саме ці люди стали щитом для країни. Я розумію, заради кого і заради чого тут. І це дає сили триматися, працювати й іти вперед», – підсумовує нацгвардієць.

• «Думав, що не доживу 3 дні до 23 років»: прикордонник Волинського загону про бої на Куп’янському напрямку
• «Ми тоді не йшли заради грошей»: історія «Малого», який у 21 вже був на війні
• Багатодітний батько добровільно пішов на війну - історія захисника з Волині

Волинські