Як лелеки «принесли» онука: історія господаря з Волині

23 травня 2026 р. 18:08

23 травня 2026 р. 18:08

На одній із вулиць Замшан Забродівської громади живе чоловік, якого тут знає чи не все село. Іван із тих господарів, у яких і двір, і господарство мов з картинки. Біля хати - лелеки, грибочки, глечики, квіти та десятки різних фігур, які одразу привертають увагу перехожих. Та, як виявилося, лелеки у цьому дворі з’явилися не просто для краси. Каже, колись дуже хотіли з дружиною дочекатися онука чи онучки. От і почали прикрашати подвір’я саме цими птахами, як символом сім’ї та добра. І бажання, схоже, почули. Тепер подвір’ям бігає маленький Мирон.

Про це йдеться у сюжеті каналу Аверс .

«Не було довго роки внука, та й рішив вирізувати лелеки, щоб принесли внука. От і появився в нас такий Мирончик, внучок. Богу дякувати», — каже знаний у селі Замшани господар Іван.

Онукові 2 роки. Приїхав у гості до дідуся та бабусі аж зі столиці.

Тут і справді є на що подивитися. Біля будинку старовинні глечики, дерев'яні композиції, декоративні колодязі та чимало квітів.

Іван розповідає: «Любов до такого оформлення прийшла сама з собою. Усі ідеї для подвір'я придумував власноруч, а потім власними руками і втілював у життя. Просто так пришла ідея, десь їдеш на дорозі, камінь підняв, то в полі орав і збирав. Та просто так для себе, для того ж, як кажуть, і самому приємно, і людям приємно».

Втім, із початком повномасштабної війни тут з'явилася ще одна особлива фігура — голуб миру. Із приходом окупантів на українську землю цей двір на певний час став справжнім волонтерським осередком.

У стінах цього гаража робота кипіла мало не щодня. Люди гуртувалися як один. Тут варили тушонку, готували консервацію та передавали все на фронт.

«Тоді, як кажуть, допомогу треба було, тушонки робить, все на армію. Ото в нас було як в гараж. Тут склад був, банки роздавали, крупи давали, кабани привозили, люди розбирали, робили ту тушонку і все це я приймав назад, і потім вже відправляли. Все село хто чим. Приїжджали самі: “Давайте мені, я закрию, то закрию”. Тушки привозили, вдома били пару кабанів», — каже господар.

У Замшанах чоловік живе від народження. Зараз Іван уже пенсіонер, але вдома сидіти не звик. Працює охоронцем у місцевій школі, а після роботи поспішає додому до свого господарства.

«Кури, кролики є, свиня, кабанчики, тримаємо коня, маємо ще тоже помощ в господарстві. Та треба, щоб якесь удобрение робило на поле, би було здоров'я хазювати. І грибів назбираюш, і ягод, і малини садимо. От база одна тут на місці. Город є, там малина в мене, як кажуть, зібрав — готові гроші дають. Чо ж погано? Добре, добре», — розповідає волинянин.

Каже, любов до праці має ще з дитинства. Батьки тримали велике господарство, а він постійно допомагав. Так ця звичка залишилася з ним і в дорослому житті.

«Були малими, ходили в школу. Батьки колись змалку заставляли працювати. Гуси пасти, корови пасти. От пасли гуси, ходили, рибу ловили в річці. Колись була річка в нас не осушувальна, розливалася, риби було море. Потім річку прочистили, покопали, стала, як кажуть, канава. Тепер в озеро ходили тоже з детства, раки ловили, все було», — додав Іван.

Тепер у господарстві є і свій маленький помічник. Разом з дідусем Мирон уже встиг посадити яблуню. І поки дідусь працює, онук всюди поруч. Схоже, любов до господарства тут передається у спадок.

• Плете кошики і тішиться правнуками : волинянин відзначив 90-річчя
• Горілка в тісто, парні копійки та «табу» для вдів: як на Волині пекли короваї, що не влазили у піч
• Волинянка показала унікальну вишиванку, що об’єднала шість поколінь однієї родини
• 20 років традиції: відомі волиняни поділилися світлинами у День вишиванки

Волинські