Ді-джей з Волині став артилеристом: історія захисника Юрія Панасюка

26 травня 2026 р. 17:33

26 травня 2026 р. 17:33

Юрію Панасюку лише 26 років, проте за його плечима вже величезний бойовий досвід. Почалося все ще 2019-го, коли хлопець – випускник фахового коледжу у Володимирі за спеціальністю «механік-автомобіліст» – добровольцем прийшов до тодішнього військкомату з проханням призвати його на строкову службу.

Історію бійця розповіли у волинській бригаді.

– Там мене відразу завели до психолога – подумали, що зі мною щось не так. А після психолога викликали поліцію, бо вирішили, що я щось натворив, і пробую «спетляти» в армію. Кумедна історія була, – усміхаючись, розповідає Юрій,

– Бо ж ніякого «хитромудрого» замислу в мене і близько не було – я просто щиро вважав, що кожен справжній чоловік має відслужити «строчку»…

Хлопець потрапив служити до 4 бригади оперативного призначення Національної гвардії України. Прикметно, що навіть у цій – «оперативній» – бригаді Юрій вирізнявся швидкістю реакції та кмітливістю:

– Тодішній мій командир часто казав: «Ото вже оперативний хлопчина!». Бо швидко справлявся з поставленими завданнями, – розповідає боєць, – До речі, я й зараз не шкодую про те, що свого часу пішов на «строчку». Мені пощастило побачити строкову службу такою, якою вона має бути.

Скажімо, вдалося постріляти буквально з усього наявного в бригаді озброєння – а його там було чимало. А ще довелося взяти участь у спільних з країнами НАТО навчаннях на Яворівському полігоні – і це теж був неабиякий досвід.

У грудні 2021-го Юрій демобілізувався з війська і повернувся до рідного села Бузаки, що у Камінь-Каширському районі Волинської області.

Молодий чоловік планував трішки відпочити й почати вдосконалюватися у доармійському захопленні: до служби Юрій був доволі популярним на Волині ді-джеєм. Та початок повномасштабного вторгнення ці плани радикально підкоригував.

З перших днів волинянин добровольцем став до лав тодішнього 51 батальйону тоді ще 100 обр ТрО. Згодом перевівся до мінометної батареї бригади, яка потім трансформувалася в реактивну артилерійську батарею.

– У «Сталевій Сотці» до мене відразу «приклеївся» позивний «Опер». Зіграла свою роль і попередня служба в 4 бригаді ОПЕРативного призначення, і «ОПЕРативний хлопчина», і посада «ОПЕРатора», яку я обійняв, – розповідає Юрій,

– Хоча й нині мені постійно доводиться пояснювати новим знайомим, що до оперативної роботи у правоохоронних органах ніколи жодного стосунку не мав. – Я «Опер» з іншої «опери»!

Юрію довелося пройти запеклі бої на Лиманському, Покровському, Торецькому, а тепер – на Костянтинівському напрямках. «Опер» зізнається, що не раз, і не два просто дивом лишався живим…

За словами чоловіка, після такого набагато більше починаєш цінувати життя. Адже жити є для кого. Юрій – єдиний син у своїх батьків, Сергія Степановича та Надії Василівни . А близько року тому боєць 100 омбр створив і власну сімю – побрався з коханою дівчиною Іриною (до речі, її батько та брат також служать у Силах оборони!).

– Мої хобі – музика і швидкість. Дуже люблю мотоцикли. Колись у мене був Honda CBF500. А не так давно я нарешті втілив у життя свою юнацьку мрію – придбав Honda CBF600, – із захопленням розповідає Юрій,

– Звісно, мотоцикл вдома – на Волині. Тож кортить якнайшвише здобути Перемогу, повернутися у рідні Бузаки – і вже без ніяких тобі думок про війну прокатати з вітерцем свою Іринку!

• «Кожен виїзд — це спецоперація»: історія бійця волинської бригади , який доставляє побратимів і провізію під ворожими дронами
• Від фітнесу до фронту: історія бійчині з Луцька, яка служить у батальйоні безпілотних систем 100-ї бригади
• Колумбієць, який воював за Україну, хоче залишитися жити на Волині

Волинські