Володар волинського журналістського «Оскара» Анатолій НИКОНЮК: «Мій робочий день починається о 4:30»

13 червня 2026 р. 19:41

13 червня 2026 р. 19:41

Цьогорічні журналістські «Оскари» поєднали силу землі й силу слова: Анатолія Никонюка відзначили за служіння суспільству, Ірину Кравчук — за сміливість у журналістиці.

6 червня, в День журналіста України, в світлиці заслуженого працівника сільського господарства України, депутата Волинської обласної ради, почесного громадянина Луцького району, засновника та багаторічного керівника ТзОВ «Городище» Анатолія Никонюка на чільному місці з’явилася чергова висока нагорода – журналістський «Оскар» від газети «Волинь» і Волинської обласної організації Національної спілки журналістів України. Славетний в Україні аграрій удостоївся премії імені Степана Сачука «За служіння суспільству»

Ексклюзивну відзнаку головний редактор газети «Волинь» Олександр Згоранець вручав, щиро мовлячи: «Пане Анатолію, на таких людях, як ви, тримається українська земля». А про що думав поцілований Богом хлібороб, приймаючи їх та статуетку – символ найвищого визнання журналістами краю, а отож і багатотисячною спільнотою їхніх читачів, читайте, як мовиться, з перших уст.

«Робимо все, аби країна була з хлібом у час війни»

Для визначення часу своєї багаторічної дружби з газетою «Волинь» Анатолій Олександрович уже давно обрав красиве змістом і звучанням слово – «споконвіків». Якось у розмові зізнався, що до неї, «Волині», звикли і його хата, і душа. Як завжди, не злукавив, бо коли в Україні розпочалася повномасштабна війна й «Волинь» звернулася з проханням підтримати її фінансово, щоб частину збільшеного тиражу доставляти захисникам на схід країни з допомогою волонтерів, Анатолій Никонюк протягом чотирьох років безвідмовно залишається одним із таких небагатьох меценатів.

Звісно, цю благодійність можна сміливо назвати краплею в морі, якщо знати, що вже більше пів століття, відколи Анатолій Никонюк заснував городищенське господарство, це його хліборобське дітище з року в рік вкладає мільйони благодійних коштів у розвиток громади. Обов’язок вчасно розраховуватися з людьми та державою досвідчений аграрій називає справою честі, а бажання вкладати гроші в благоустрій, у сільські школи, дитячі садки, амбулаторії, будівництво осель для місцевих жителів та дороги, в хорові колективи краю, заклади культури, в спорт, обдаровану молодь сприймає щасливою долею – своєю та всієї родини Никонюків.

– Я ж цим живу, – усміхається аграрій, і ця проста, скромна, небагатослівна фраза чується найправдивішою відповіддю на моє запитання: «Та навіщо вам така витратна благодійність?»

– У воєнному лихолітті з фінансами складно. Труднощі? Вони такі, як і у всіх сільгоспвиробників. Протягом останніх двох місяців закупівельні ціни на молокосировину впали до критично-низьких позначок і є значно нижчими від собівартості виробництва. Натомість вартість пального, запчастин стрімко пішли вгору. Воєнні жнива щоразу стають важчими, але нарікати не час і нема часу. Готуємося до них! Поки що кредитів на беремо, щоб купити пальне, але такої потреби не виключаємо, – констатує із сумом господар.

Воєнні жнива щоразу стають важчими, але нарікати не час і нема часу. Готуємося до них!

При всіх цих хазяйських надважливих турботах Никонюки (лідерами «Городища» є син Анатолія Олександровича – Олександр Анатолійович і внук Тарас Олександрович) постановили пріоритетними витрати на ЗСУ. Допомагають дронами, РЕБами та всією іншою військовою амуніцією і конкретним бригадам, і військовослужбовцям, які звертаються особисто. Не відмовляють сім’ям воїнів, які нині – на фронтах війни. Підтримують добрим словом і ділом рідних тих Героїв, які загинули, відвойовуючи Україні мир.

Словом, у ТзОВ «Городище» не перестає кипіти звична, важка, невтомна сільська робота.

– Нелегко, мабуть, і тому, що багато працівників господарства – в ЗСУ, – знову говоримо про жнива і не тільки.

– Жінки в нас – бойові та завзяті, всьому дають лад, все вміють, тож впораємося, – жартує Анатолій Олександрович із притаманним йому почуттям гумору – завжди влучним та доброзичливо доречним. – Звісно, робимо все, щоб чоловіки-аграрії мали броню, бо країна повинна бути з хлібом. Особливо у час найбільшої біди – війни.

– Чи завжди всю газету «Волинь» перечитуєте?

– Переглядаю завжди всю, а читаю те, що хочеться! – усміхається.

– Чи ж рано треба вставати, щоб все та всюди встигати?

– Мій робочий день починається о 4.30.

– Вашою улюбленою піснею з роками залишається «Ой, смереко, розкажи мені, смереко»?

– І її теж люблю, та частіше вже наспівую «Роки минають», – усміхається.

– Якої приємної родинної події чекаєте невдовзі?

– Іменин правнучки! Їй скоро виповниться два роки!

– Що для Вас означає журналістська премія імені Степана Сачука «За служіння суспільству»?

– Це насамперед високе визнання моєї праці, увага та повага до тих планів, які Никонюки здійснюють разом з громадою та колективом ТзОВ «Городище», щоб був мир, хліб і до хліба!

Цьогорічні «Оскари» у нас – це Вподобайки!

Із 6 червня 2026 року газета «Волинь» спільно з Волинською обласною організацією Національної спілки журналістів України замість дипломів вручає Вподобайки. Або – Люкси! Або – Крутяки! Що означають – Круту роботу. І наші переможці заслужили на таке пошанування.

До речі, публіцистичну премію імені Полікарпа Шафети за «Сміливість у журналістиці» за серію резонансних розслідувань отримала кореспондентка Центру журналістських розслідувань «Сила правди» (м. Луцьк) Ірина Олександрівна КРАВЧУК.

Ірина нещодавно пішла на підвищення, бо її талант помітили в провідній українській групі незалежних антикорупційних та інформаційних проєктів Bihus.Info.

Нам особливо приємно, що свій шлях у журналістиці уродженка Горохівщини Ірина Кравчук розпочинала саме в газеті «Волинь» і на сайті volyn.com.ua.

6 червня, коли ми саме мали вручати нагороду Ірині, вона була на надзвичайно важливому розслідуванні, тож замість неї статуетку отримала її мама – відома донедавна менеджерка «Укрпошти» Неоніла Віталіївна Кравчук.

Для пані Нелі це стало величезним сюрпризом, тож вона не могла стримати сліз і подякувала редакції за творчі крила, які їй дали в редакції газети «Волинь».

А ми кажемо Ірині Кравчук: «Так тримати! І не зупинятися у творчому польоті!»

Наша довідка:

Обласна публіцистична премія імені Полікарпа Шафети – найпрестижніша регіональна журналістська відзнака Волині, яку щорічно вручають за найкращі публіцистичні твори та вагомий внесок у розвиток засобів масової інформації. Премію засновано спільно редакцією газети «Волинь» та Волинською обласною організацією Національної спілки журналістів України на честь відомого українського публіциста, письменника, багаторічного редактора головної газети Волині Полікарпа Шафети (1935–1996). Його вважають одним із найвпливовіших медіаменеджерів та майстрів художньо-документальної прози Західної України другої половини ХХ століття.

Журналістська премія імені Степана Сачука «За служіння суспільству» – регіональна професійна відзнака, заснована на Волині для нагородження медійників, публіцистів та громадських діячів за вагомий внесок у розвиток незалежної журналістики й активну громадянську позицію. Премію заснувала редакційна колегія газети «Волинь». Нагорода носить ім’я відомого українського публіциста, заслуженого журналіста України та багаторічного головного редактора газети «Волинь» Степана Дорофійовича Сачука (1937–2012), який керував виданням у часи його найбільшої популярності та висунув гасло: «Найкраща політика – це чесна журналістика».

Волинські