«Що б не сталося — він завжди усміхався»: спогади про Героя Юрія Чулянчика з Волині - Волинські

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

«Що б не сталося — він завжди усміхався»: спогади про Героя Юрія Чулянчика з Волині

17 серпня 2026 р. 08:17

17 серпня 2026 р. 08:17

У боях із рашистськими загарбниками смертю Героїв поліг 42-річний уродженець села Вовчицьк на Волині Юрій Чулянчик, який мешкав у Вараші.

Вже наступного дня після російського вторгнення, 25 лютого, він мобілізувався до війська. Із травня служив у 14-ій окремій механізованій бригаді ім. князя Романа Великого радіотелефоністом стрілецького взводу. Виконував завдання біля міста Бахмут, біля села Берестове на Донеччині та на інших напрямках найзапекліших боїв. 26 жовтня 2022 року потрапив під ворожий обстріл біля села Орлянське Куп’янського району Харківської області, який забрав його життя, розповідає видання «Нова доба».

– У Вовчицьку він народився і виріс. Проживав у Вараші, та незмінно навідувався сюди. Батьки вже його відійшли у Вічність, але в селі проживає родина, сестри його мешкають у Вовчицьку та в Костюхнівці.

У кожного про нього лише хороші спогади: що б не сталося, він завжди усміхався, шукаючи рішення проблем, – розповідає староста Костюхнівського старостинського округу Оксана Зінчук.

– Із нас вісьмох Юра у сім’ї наймолодший. Він завжди був щирим, щедрим, добродушним, майстровитим, – каже його сестра Марія Коновальчук . – Як мама померла, йому якраз принесли повістку в армію, то ми вже всі його проводжали – батько, і сестри, й брати, потім провідували його.

Юра спішив усе встигнути: відслуживши в армії, ще хлопцем заробив грошей на квартиру, потім одружився, придбав машину, зібрав гроші на гараж. Будь-що вмів зробити – і ремонти, й сантехніку, і електрику, й машину полагодити.

Куди б не їхав, хоч і спішив, завжди заглядав до нас хоч на хвилинку, з усмішкою кажучи: «Що ви там?..». Чотири з половиною роки він боровся за життя дружини, яка хворіла на онкологію, возив її по лікарнях, у всьому підтримував, допомагав, але, на жаль, вона померла. У нього залишилася донька Оля , якій зараз дев’ятнадцять років.

Коли розпочалася повномасштабна війна, Юрій полишив усі свої справи і без вагань пішов боронити свою країну. Не забував про рідних, переживав за них. Телефонував і до доньки, яка поїхала в Польщу, і до сестер та братів. Але про себе майже нічого не розповідав, віджартовуючись, що «менше знаєте – краще спите».

Захоплювався своїми бойовими товаришами, серед яких були батьки разом із синами. Про те, в якому пеклі він був, родичам Юрія розказувала мама його молодого побратима, який більше розповідав про все.

Прощалися із загиблим Юрієм Чулянчиком 30 жовтня у Вараші та у Вовчицьку, де його відспівали в храмі й поховали із усіма військовими почестями на місцевому кладовищі. Провели в останню дорогу Героя і сотні жителів міста-супутника Рівненської АЕС, і мешканців його рідного Вовчицька й усіх ближніх сіл.

Юлія МУЗИКА