Мій шлях до лав Збройних сил України

24 серпня 2026 р. 11:39

24 серпня 2026 р. 11:39

У кожної людини є свій шлях. Він не завжди прямий, не завжди легкий і далеко не завжди складається з тих подій, які ми планували для себе в юності. Але саме з маленьких щоденних рішень, зустрічей, випробувань і відповідальності поступово формується життєва дорога.

Нині, озираючись назад,  дедалі більше розумію: багато з того, що відбувалося зі мною в дитинстві, юності та дорослому житті, певною мірою готувало мене до того, ким став сьогодні.  Дитинство залишає в людині набагато більше, ніж просто спогади. Воно формує ставлення до людей, до праці, до справедливості, до відповідальності.

Завжди вважав, що людина не повинна стояти осторонь життя своєї громади та країни. Якщо бачиш проблему – не варто лише чекати, що її хтось розв’яже. Якщо можеш допомогти – допоможи. Якщо маєш можливість сказати правду – скажи. Так поступово сформувалося ставлення до громадського життя та журналістики.

Для мене журналістика – це не лише пспосіб розповідати про події. Це передусім відповідальність перед людьми. За кожним матеріалом, словом стоять чиїсь долі, переживання та надії. Громадська діяльність також навчила простій речі: суспільство змінюється не тільки завдяки великим рішенням, а й тоді, коли звичайні люди не залишаються байдужими.

А потім у життя прийшла війна.  У 2023 році я став до лав Збройних сил України.  Розумів, що військова служба – це не романтика, не форма і не красиві фотографії. Це дисципліна, втома, відповідальність, ризик, постійна готовність виконувати свій обов’язок, незалежно від особистих обставин.

За роки служби побачив багато різних людей. Але в найважливіші моменти нас об’єднує одне – розуміння того, що захищаємо не абстрактну територію на карті,  ми захищаємо своїх.Захищаємо можливість наших дітей жити у своїй країні, розмовляти своєю мовою, будувати майбутнє, повертатися додому та просто прокидатися вранці без страху.

У 2025 році завершився один етап моєї військової служби. Але війна тривала. І 18 травня 2026 року я знову повернувся до лав ЗСУ. Для мене це не просто дата. Це чергове підтвердження того, що в житті бувають моменти, коли особисті плани відходять на другий план, а на перше місце виходить відповідальність.

Війна забирає життя, розділяє родини, залишає біль і змушує дорослішати тих, хто ще вчора жив звичайним життям. Особливо гостро це відчувається тоді, коли далеко залишаються найближчі люди. У такі моменти починаєш особливо цінувати прості речі: дзвінок від рідної людини, повідомлення зі словами «бережи себе», дитячий голос, можливість хоча б на хвилину поговорити з родиною.     Вірю, що після війни Україна буде іншою. Сильнішою, мудрішою і більш свідомою. Але  також вірю, що майбутнє країни залежатиме не лише від тих, хто сьогодні тримає зброю. Воно залежатиме від кожного з нас – від того, якими повернемося до мирного життя, що збережемо у своїх серцях і які висновки зробимо.

Захист Батьківщини – це не лише про службу у війську. Це також про щоденну відповідальність за свою країну, родину, за свої слова і вчинки. І, можливо, саме з цього починається справжній патріотизм – не з гучних слів, а з готовності бути корисним там, де ти потрібен.

Валерій МІЩЕНКО,

військовослужбовець, громадський діяч, журналіст

Волинські