Загинув під час першого бойового виходу: захисник з Волині майже 2 роки вважався зниклим безвісти

02 вересня 2026 р. 09:05

02 вересня 2026 р. 09:05

17 травня 2024 року в боях біля Кліщіївки на Донеччині загинув військовослужбовець Олександр Лавренчук з Колківської громади. Майже два роки рідні жили між надією і невідомістю, адже військовослужбовець вважався зниклим безвісти. Лише після проведення ДНК-експертизи родина отримала підтвердження його загибелі.

Олександр Лавренчук народився 5 лютого 1970 року в селі Розничі. Тут минуло його дитинство, тут він прожив майже все життя. Змалку перейняв любов до столярної справи від батька Олександра Павловича, який працював учителем трудового навчання та був вправним майстром.

– Дідусь навчив тата працювати з деревом. Потім тато трудився столяром у Колках, а згодом разом зі старшим братом Павлом облаштували майстерню вдома, – розповідає син загиблого Воїна Тарас.

Спільно з братом Олександр виготовляв двері, вікна, столи, лавки та інші дерев’яні вироби. Їхню роботу можна було побачити у школах Рознич і Колок та в багатьох оселях села й громади.

– У кожній хаті нашого села є частинка його праці. Він був дуже добрим майстром і завжди допомагав людям, – каже син.

Мати Олександра, Галина Кузьмівна , родом із Черкащини, працювала агрономом. Свого часу вона отримала державну нагороду від Президента Кучми за порятунок дитини, яка тонула на Стиру.

Доля не раз випробовувала родину. У 2020 році від енцефалітної інфекції померла дружина Олександра. Через два роки відійшла у вічність його мати. Виховувати синів Руслана й Тараса чоловікові довелося самому.

До повномасштабної війни він займався улюбленою справою та забезпечував сім’ю. Проте у березні 2024 року отримав повістку й став на захист України.

Після підготовки на Рівненському полігоні у складі 22-ої окремої механізованої бригади військовослужбовця направили на Донеччину. Він служив заступником командира бойової машини, навідником-оператором механізованого відділення. До цього вже мав досвід військової служби на підводному човні.

17 травня 2024 року поблизу Кліщіївки Бахмутського району сержант Олександр Лавренчук загинув під час виконання бойового завдання під час мінометного обстрілу. За словами сина, це був його перший бойовий вихід.

– Нам повідомили, що тато зник безвісти, – згадує Тарас. – Ми зверталися всюди – до Червоного Хреста, в усі можливі установи, але про нього не було жодної інформації. Просто ніби був і зник…

Лише наприкінці липня 2026 року родині повідомили, що результати ДНК-експертизи підтвердили особу загиблого військового.

4 серпня жителі Рознич утворили живий коридор, зустрічаючи траурний кортеж. У храмі Казанської ікони Божої Матері відбулося заупокійне богослужіння, після якого Захисника поховали на місцевому кладовищі з військовими почестями.

Попрощатися з Олександром Лавренчуком прийшли рідні, друзі, сусіди та численні односельці. Люди згадують його не лише як Воїна, а й як добру, працьовиту та щиру людину, яка залишила по собі добру пам’ять і свою працю у багатьох домівках рідного села.

У Героя залишилися двоє синів – Руслан і Тарас, брати, сестра та всі, хто любив і чекав його повернення додому.

Сергій ГУСЕНКО

• Йому навіки 23 роки: просять присвоїти звання Героя України воїну з Волині, який понад 2 роки вважався зниклим безвісти
• Спочатку родині повідомили, що Віталій зник безвісти. Однак згодом побратими розповіли, що він загинув: Герою з Волині навіки 39
• «Зате тепер я знаю, що син – удома»: мама Героя з Волині півтора року шукала загиблого сина

Волинські