«Я ж – учитель історії, то без газети «Волинь» не міг ніяк обійтися»

12 вересня 2026 р. 14:17

12 вересня 2026 р. 14:17

У цьому альбомі – молодість, сім’я, друзі й ціле життя. А між сторінками – «Волинь», яка несподівано знову звела Адама Лемещука з давнім однокурсником.

Адам Лемещук із села Цміни, що на Маневиччині, багато літ працював учителем історії в місцевій школі. І всі ці роки був передплатником нашої газети. Як сказав Адам Онуфрійович при зустрічі, колись на уроках його особливо виручали публікації на краєзнавчу тему, зокрема такі, де можна було знайти інформацію про маловідомі факти. Адже й у незалежній Україні не зразу з’явилися книжки, в яких, наприклад, образ Мазепи не подавався б як зрадник, як це було через політику Російській імперії, а потім – Радянського Союзу. – А сьогодні, на пенсії, газета для мене – це моє життя, – каже чоловік. – Чекаю, щоб прийшов свіжий номер і можна було дізнатися, що де робиться

«Батьки мої виписували «Волинь», а потім і ми з дружиною»

Адресу Адама Лемещука, якому дісталася 1000 гривень від «Волині», підказало подружжя Івана та Ольги Лукашиків із села Залаззя, що на Любешівщині, назвавши номер «93», яким і був позначений конверт, у якому він надіслав квитанцію про передплату нашої газети.

Наш шанувальник – цмінів­ський. Після школи закінчив історико-філологічний факультет Луцького педагогічного інституту за спеціальністю «історія». Перш у селі Костюхнівка працював два роки: був і вчителем, і директором. Тут зустрівся з майбутньою дружиною – своєю Ганною. Подружня пара виростила трьох доньок. На жаль, уже три роки, як Адам Онуфрійович овдовів. У батьківській хаті залишилася дочка Галина з сім’єю, то не сам на старості.

А ось про те, як давно чоловік передплачує газету «Волинь», за його словами, вона завжди була в їхній хаті:

– Коли я ще в школу ходив, то батьки виписували, а потім і я з дружиною. Добра звичка залишилася на все життя.

Чоловік бере фотоальбом. Виявляється, той, у якому збережена у світлинах пам’ять про однокурсників. А ось і «прив’язка» до «Волині». На одній із сторінок, як закладка, – номер нашої газети за 16 серпня 2023 року, в якому – розповідь про Віктора Крамара з Луцька, котрий дослідив 10 поколінь свого роду.

– Цікаво було зустрітися з однокурсником на сторінках газети, – каже Адам Онуфрійович й показує портрет в альбомі, порівнявши який з тим знімком Віктора Крамара, що був у «Волині», бачиш, як багато сплив­ло з часу студентських літ. – Віктор – родом із Черкас. А зараз живе в Луцьку. Якщо хтось із наших однокурсників не знав, як склалося його життя, викладацька кар’єра, – чого досяг Віктор (тепер уже – Віктор Володимирович), то ось була така можливість.

І вже про іншого героя публікації у «Волині»:

– До речі, Іван Лукашик із села Залаззя, що на Любешів­щині, який зі своєю дружиною назвав мій виграшний номер, пройшов у юності тими, що і я, стежками. Він розповідав для вашої газети, що служив у Підмосков’ї, в ракетних військах, то там пройшла й моя строкова (це ж було за Радянського Союзу). Цілих три роки! Через цю перерву в навчанні й інститут закінчив пізніше.

Коли під час бомбування всі втікали в те укриття, то мене в паніці, певно, зоставили самого. Як зогляділися, то вже не могли вилізти.

Адам Онуфрійович вже давно, з 2004-го, як тільки минуло шістдесят, пішов на пенсію. Відтоді наша газета стала для нього ще необхід­нішою: це – його життя, як сам висловився:

– Зараз вже менше буваю серед людей. Тож чекаю свіжий номер газети, аби можна було дізнатися, що де робиться. Шкода, що тепер «Волинь» лише раз на тиж­день виходить.

І зізнається чоловік, що на роботі було краще, хоч і клопотів мав чимало. Мабуть, за цими словами ще й інша думка: «Це ж там і молодість була».

«Народився я у війну, й поважні мої літа припали на таку ж трагічну пору»

Мова була, звичайно, про те, що обличчя газети в останні п’ять років значною мірою визначає те, чим зараз живе Україна, Волинь, кожне місто й велике чи мале село, – російсько-україн­ською війною. Не можна обминути увагою те, що кож­ного дня гинуть наші захис­ники, чи горе матерів, котрі похоронили синів, дружин, які втратили чоловіків, залишившись з дітьми на руках, які ростимуть без батьків. Адам Онуфрійович, якому вже 82 роки, розповів:

– Був 1944-й, коли я з’явився на світ. Якраз радянські війська виганяли з Волині німецьких фашистів. Залізничну станцію ( Адам Лемещук живе якраз на кутку села Цміни, який так і зветься «Станнція Чар­торийськ». – Авт. ) бомбили. Я був зовсім малий, то вже від мами й тата те чув. Батько робив тоді на залізниці й мав бронь – його не призвали на війну. А мати зі мною втікала, як почали бомбити станцію, на Ведмежку, до кумів своїх. Так коней поганяли, що підвода перекинулася, і я, крихітне немовля, упав у воду. Солдати допомагали матері дістати мене. То було 8 лютого – день, коли я... з’явився на світ. Можна сказати, що за один день вдруге народився.

Потім батько зробив якесь сховище. Коли під час бомбування всі втікали в те укриття, то мене в паніці, певно, зоставили самого. Як зогледілися, то вже не могли вилізти. Коли кінчилося те бомбування й прийшли до хати, то побачили, що мене в колисці, підвішеній до стелі, шматками штукатурки закидало. Не думав, що так буде: народився я у війну, й поваж­ні мої літа припали на таку ж трагічну пору.

В Адама Лемещука – семеро онуків. Ось за кого душа найбільше болить, ось про чиє майбутнє (в мирі!) – думка. І 1000 гривень від «Волині» піде на допомогу Збройним Силам України.

...За традицією, на наше прохання Адам Онуфрійович назвав число ще одного переможця редакційної акції, і це «82» – зашифрований день народження чоловіка, 8 лютого. Тож 1000 гривень від «Волині» дістанеться Василині Матвіївні Протолюк із села Лище Луцького району.

Долучайтеся і Ви до нашої передплатної естафети: для цього треба виписати «Волинь» хоча б на місяць (66 гривень + 20 гривень прийом передплати) і надіслати квитанцію про передплату на адресу: 43016, газета «Волинь», вул. Ковельська,2, м. Луцьк, Волинська область. На конверті обовʼязково зазначити: «Акція для передплатників-2026». Конверти з річними передплатниками гратимуть протягом усього 2026 року – тобто 52 рази (стільки буде тижнів), піврічними – перші пів року, квартальними – протягом кварталу, місячні – протягом конкретного місяця! Наш передплатний індекс: 30000.

Волинські