У Луцьку зустріли 27-річного захисника Павла Літвіна після понад чотирьох років російського полону

25 вересня 2026 р. 21:59

25 вересня 2026 р. 21:59

Ще близько місяця тому його фото було серед тих, кого у Луцьку чекають із полону. Сьогодні Павло Літвін власноруч зняв свій портрет зі стенда «Живемо з надією. Пам’ятаємо. Чекаємо» — першим із захисників, чиї світлини там розміщені.

Про це повідомляють на веб-сайті Луцької міськради.

У п’ятницю, 25 вересня, у Луцьку зустріли захисника Павла Літвіна — військовослужбовця, який повернувся додому після 50 місяців російського ворожого полону.

Щемлива зустріч відбулася на Театральному майдані, біля інформаційного фотостенду «Живемо з надією. Пам’ятаємо. Чекаємо», на якому розміщені фото захисників, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти. Стенд відкрили у нашому місті майже місяць тому. Сьогодні вперше за цей час захисник власноруч зняв зі стенда свій портрет.

Павла зустріли та привітали його рідні — брат Микола і сестра Олена , лучани, жителі громади та секретар міської ради Андрій Разумовський .

Павло Літвін подякував волинянам і лучанам за зустріч, зокрема «Автомайдану Волинь», який супроводжував захисника до Луцька. Він сказав, що для нього це друга зустріч вдома: перша відбулася 26 червня на Чернігівщині, коли він повернувся до України, а сьогодні — на Волині.

«Востаннє я був у Луцьку в травні 2021 року. Перебуваючи в полоні, подумки часто прогулювався вулицями нашого міста, відвідував свої улюблені місця і вірив у те, що колись буде час, коли зроблю це в реальному житті. Я зараз тут, і це моя реальність. Багато хто казав, що за цей час місто змінилось. Я з цим згоден, адже відбулось багато позитивних змін. Але залишилось відчуття тиші, спокою і доми. Для мене тут все рідне і завжди приємно повертатися в ці місця. Для мене повернення на Волинь, в Луцьк і моє рідне село Гірку Полонку — це асоціація з моїм дитинством, а це найтепліші спогади з минулого», — сказав Павло.

На знак повернення Павло біля пам’ятної стели зачитав вірш, який написав у 2023 році, перебуваючи в полоні.

«У момент, коли мені було складно, я вирішив підняти собі настрій, знайти сили продовжити далі рух, щоб повернутися додому», — зазначив Павло.

Він також зізнався, що чи не вперше не стримав сліз, коли побачив на відео сестри стенд «Живемо з надією. Пам’ятаємо. Чекаємо» з фотографіями військовослужбовців.

«Бажаю, щоб якомога більше людей з цього стенду повернулися додому і зняли свої портрети, як я сьогодні. І щоб у майбутньому кількість фотографій була якомога меншою», — додав захисник.

Рідні знали, що Павло в полоні. Останні три роки він перебував у місці неволі в Мордовії. У камері, де росіяни утримували наших хлопців, було восьмеро полонених. Кожні пів року когось звільняли, і вони сповіщали, що Павло перебуває там.

26 червня сестра Павла побачила сповіщення про те, що відбуватиметься черговий обмін. Однак жодної інформації про повернення брата не було. Через деякий час пролунав телефонний дзвінок, і їй повідомили, що Павло повертається з полону на територію України.

«50 місяців ми чекали його. Відбулися сотні обмінів, і щоразу було важко переживати, що Павла в списках немає. Щоразу ставила собі питання: що ти можеш ще зробити, щоб його повернути. Раділа, коли хлопці поверталися з полону, але коли вони розповідали, що з ними там відбувалося, розуміла, наскільки болючою і безвихідною є ця ситуація. Щоранку себе запитувала, що я можу зробити, щоб його повернути. Боялася не встигнути повернути брата живим. Звістка про повернення Павла була до трепету неочікуваною. Кілька разів перепитала, чи це правда. Я не могла повірити, що моя боротьба закінчилася. Була неймовірно щаслива і до вечора чекала його дзвінка. Брат довго не зателефонував, коли був у потязі, коли військовополоненим дали мобільні телефони. Дуже вдячна своєму брату, що він вистояв і повернувся живим. Він стояв там, а я стояла тут за нього», — сказала сестра Олена.

Любов і підтримка рідних допомогли Павлу швидше відновитися після пережитого. Зараз він проходить реабілітацію, знову активно займається спортом, який завжди любив, намагається повернути форму та надолужити втрачені в неволі роки. У полон він потрапив досить юним — у 22 роки.

Рідний брат Микола, якого нещодавно демобілізували, розповів, що в день, коли повідомили про звільнення Павла з полону, він перебував у лікарні на реабілітації. Звістка про повернення брата наповнила його серце радістю.Це відчуття переповнює його й сьогодні, коли Павло повертається до рідного Луцька.

«Це було дуже неочікувано, я так тоді розхвилювався, що аж підвищився тиск. Переповнило неймовірне почуття радості. Так довго цього чекали — і дочекалися. Почуття радості переповнює», — поділився емоціями брат Микола.

Привітав Павла у рідному Луцьку секретар міської ради Андрій Разумовський:

«Павлу бажаю якнайшвидшого відновлення. А всім, хто чекає, — дочекатися своїх рідних», – сказав Андрій Разумовський під час зустрічі.

Привітати захисника з поверненням на Волинь прийшов капелан військового корпусу порятунку церкви «Єлеон» Олексій Кліманов . Він каже, що серце переповнене радістю, як у велике свято, адже додому, на Волинь, повертається людина, яка стала на захист нашого життя і України:

«Коли ми зустрічаємо захисників живими вдома, серце переповнює сміливість сказати, що надія — завжди є!».

Довідково

Павло Літвін — уродженець села Гірка Полонка Луцького району Волинської області. З дитинства займався спортом, мав добру фізичну підготовку і прагнув пов’язати своє життя з військовою службою.

У 2014 році після закінчення Гіркополонківської школи Павло переїхав до Одеси, де навчався у Військово-морському ліцеї імені віце-адмірала Володимира Безкоровайного. Згодом вступив до Військової академії в Одесі, де здобув військову освіту за напрямом, пов’язаним із морською піхотою.

Під час навчання брав участь у міжнародних військових навчаннях «Сі Бриз-2019», а також у британській навчальній місії Operation Orbital. У 2020 році розпочав офіцерську службу в Бердянській військовій частині А1965.

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Павло був на передовій. У лютому 2022 року отримав наказ вирушити на допомогу обороні Маріуполя. Разом із побратимами захищав місто в надзвичайно складних умовах. За мужність та виконання бойового завдання Павлу присвоєно звання старшого лейтенанта.

У квітні 2022 року під час оборони Маріуполя потрапив у російський полон. У неволі перебував 50 місяців. Волинянина утримували в російських місцях несвободи, зокрема в Таганрозі, Оленівці та колоніях Мордовії. Увесь цей час рідні чекали на повернення Павла додому. 26 червня 2026 року він повернувся з полону в Україну.

Волинські