Дружина народила йому 10 дітей, а він кохав… її сестер. Історія на вечір

26 вересня 2026 р. 21:08

26 вересня 2026 р. 21:08

Наступного разу, читаючи Чарлза Діккенса й захоплюючись його співчуттям до знедолених, варто згадати і про скривджену ним дружину Кетрін.

Чарлза Діккенса (1812–1870) вважають одним із найвидатніших англійських письменників-романістів і майстрів гостросоціальної прози, які ставали на захист принижених і знедолених. У своїх творах він із глибоким співчуттям писав про бідність, жорстокість і суспільну несправедливість. Та у власному домі знаменитий письменник нерідко поводився зовсім не так, як герої його гуманістичних книжок

…У лондонській церкві святого Луки 2 квітня 1836-го вінчалися 19-річна Кет Гоґарт і письменник 24-річний Чарлз Діккенс. Наречений був щасливий. Йому здавалося, що цей шлюб відкриває для нього шлях до благополучного життя та слави. Дівчина була донькою відомого журналіста газети «Івнінґ кронікл» Джорджа Гоґарта, де Чарлз друкував свої репортерські нариси про життя в Лондоні.

Діккенс поважав свого колегу, а тепер і тестя. Той був визнаним письменником і юристом, приятелював зі знаменитостями (зокрема, свого часу він був юрисконсультом Вальтера Скотта). А Чарлзові так кортіло потрапити у світ літератури. Він зі здриганням згадував роки, коли його батька кинули за борги до в’язниці. 12-річним він був змушений тяжко працювати на фабриці вакси, щоб прогодувати родину.

– Я хочу, щоб у нас була справжня родина, – сказав він Кет перед одруженням. – Ти будеш народжувати дітей і робити те, що я тобі скажу. Побачиш, невдовзі твій чоловік стане знаменитим і багатим письменником.

Молодята оселилися в невеликій квартирі Діккенса. Незабаром Кет запропонувала своїй сестрі 16-річній Мері погостювати в них із Чарлзом. Відтоді вони скрізь бували втрьох. Улаштовували вдома театральні вечори. В їхньому будинку було весело, там завжди крутилося багато молодих людей, захоплених мистецтвом.

1837-го Кет народила сина – Чарлза-молодшого. Літературна діяльність приносила Діккенсу добрі прибутки. Незабаром родина переїхала до великого будинку. Взяли з собою Мері.

Дівчина допомагала Кет господарювати й доглядати за немовлям. А вечорами вони із Чарлзом сиділи біля каміна й бесідували про літературу. Діккенс незабаром зрозумів, що закохався. Мері була для нього втіленням ідеальної жінки – щирої та цнотливої. У своїй дружині цих чеснот він розгледіти не міг.

Якось увечері в травні Діккенс із дружиною та її сестрою повернулися з театру. Мері сподобався спектакль. Вона була в гарному настрої й надзвичайно збуджена. Дів­чина сказала всім «добраніч» і пішла до себе. Через кілька хвилин Чарлз почув з її кімнати здавлений лемент. Від надміру емоцій із нею трапився серцевий напад. Наступного дня Мері померла на руках у Діккенса. Він зняв з її пальця перстень, одягнув його на свій мізинець і не розставався з ним до кінця життя.

– Вона була душею нашого будинку, – згадував про Мері. – Ми були занадто щасливі всі разом. Я втратив найніжнішого друга, дорогу дівчинку, яку любив ніжніше за будь-яку іншу живу істоту. Словами не можна описати, як мені її не вистачає.

Кілька місяців Мері снилася йому. За цей час він не написав жодного рядка. Ходив по будинку, як тінь. Із дружиною не розмовляв.

Кет бачила, як іноді він закривався в гардеробі померлої сестри й цілував її одяг. Кет страждала. Вона не розуміла поведінки чоловіка. У Чарлза часто мінявся настрій. Він то веселився, то замикався в собі. Коли дружина приймала гостей – ішов із дому й гуляв на самоті лондонськими вулицями незалежно від погоди. Кет покірно зносила всі його примхи.

Діти в Чарлза Діккенса з’являлися на світ так само регулярно, як і його книжки. За 16 років Кет народила йому десятьох дітей: семеро синів і троє доньок (троє дітей, на жаль, померли). Безперервні вагітності підірвали її здоров’я. Вона розповніла, стала повільною й незграбною. Діккенса це дратувало. Він жадав емоційних стосунків, які дружина йому не могла дати. «Бідна Кетрін і я, – писав він у своєму щоденнику. – Ми не створені одне для одного, і цього не можна змінити. Головне не те, що вона робить мене нещасним, а те, що я роб­лю її нещасною. Я знаю, що багато в чому винний, у мене важкий, нерівний характер…

– Нічого жахливого в моїй матері не було, – казала згодом їхня донька Кейт. – Вона, як і всі ми, мала свої недоліки, але вона була лагідною, милою, доброю людиною й справжньою леді.

Популярність Чарлза Діккенса росла з кожним роком. 1856-го гонорари за книжки дали змогу Діккенсу придбати розкішний будинок у графстві Кент на південному сході Англії. Однак Кетрін було вже важко вести домашнє господарство, управляти слугами, займатися рахунками й вихованням дітей. Цей обов’язок взяла на себе її молодша сестра Джорджина Гоґарт.

Дівчина підросла, погарнішала й стала схожою на Мері. «Вечорами, коли ми сидимо біля каміну, Кет, Джорджина і я, здається, що знову повернулися старі часи, – занотував тоді Чарлз. – Вона була для нас подругою, нянькою, наставницею, другом, супутницею, захисницею й порадницею».

Джорджина стала займатися дітьми. Вони обожнювали молоду й веселу тітоньку, зверталися до неї за порадами.

Кетрін розуміла, що чоловік давно її не кохає. За переказами, між їхніми спальнями навіть заклали двері цеглою. Ця стіна стала символом тієї відстані, яка вже давно ви­никла між подружжям.

Кетрін запропонувала розлучитися. Та Діккенс і чути про це не хотів. Боявся, що розлучення зіпсує його репутацію співця родинного затишку. Однак Кет наполягла, і 1858-го вони розійшлися.

Перед тим Діккенс оприлюднив лист, у якому представив себе жертвою нещасливого шлюбу, а Кетрін – причиною власних страждань, лінивою, ревнивою і недалекою жінкою.

Головне не те, що вона робить мене нещасним, а те, що я роблю її нещасною.

Перед публікою він поставав терплячим і шляхетним чоловіком, який нібито роками змушений був миритися з важким сімейним життям. Більшість вікторіанського суспільства, де чоловік мав майже всю владу над жінкою, повірила саме йому. Адже хто наважився б сумніватися у словах письменника, якого називали голосом людської совісті?

За умовами підписаної при розлученні угоди Кетрін одержувала довічне утримання і жила окремо зі старшим сином. Інші діти залишалися з батьком. Для Кетрін це стало ще одним тяжким ударом…

Сестри не розмовляли майже 20 років, доки 1870-го Діккенс не помер від інфаркту на руках Джорджини. Вона присвятила йому своє життя, відмовившись від заміжжя й материнства.

А Кетрін зберегла листи, які Чарлз писав їй на початку їхніх стосунків…У тих листах він був молодим чоловіком, який щиро кохав її й вважав центром свого світу.

Перед смертю у 1879 році Кетрін попросила, щоб ці листи колись опублікували. Вона хотіла, аби люди побачили: до відчуження, жорстокості й публічного приниження між ними справді була любов.

Її бажання здійснилося лише у 1935 році, коли листи видала дружина одного з її синів. Це сталося через п’ятдесят шість років після смерті Кетрін і через шістдесят п’ять років після смерті самого письменника.

На той час літературна слава Діккенса вже стала безсмертною, а темні сторінки його особистого життя залишалися майже непомітними.

Найвідоміші твори Чарлза Діккенса:

«Пригоди Олівера Твіста» – історія сироти, яка викриває жорстокість бідняцьких робітних будинків та кримінальний світ Лондона.

«Різдвяна пісня в прозі» – культова повість про переродження скупердяя Ебенезера Скруджа, що заклала сучасні традиції святкування Різдва.

«Великі сподівання» – роман про дорослішання сироти Піпа, прагнення багатства, кохання та життєві розчарування.

«Девід Копперфілд» – багато в чому автобіографічний роман, який сам Діккенс називав своїм «найулюбленішим дитям».

«Повість про двоє міст» – історичний роман про події Французької революції в Парижі та Лондоні, один із найпродаваніших художніх творів в історії.

Лідія ГОРОХОВСЬКА, gazeta.ua.

Волинські