Забуті імена Волині: поет від Бога працював... різноробочим на фермі!

03 жовтня 2026 р. 19:04

03 жовтня 2026 р. 19:04

Іван Кравців (Здрилюк) мав голос для сцени й душу поета, а працював тваринником.

Нещодавно виповнилося б 80 років Іванові Здрилюку (поетичний псевдонім Іван Кравців) із Марковичів – людині з дивовижним голосом і поетичним даром, якому доля замість сцени й творчої професії відвела важку колгоспну працю в рідному селі на Горохівщині

Як зараз пам’ятаю літо 1961 року, коли Іван зайшов до мене, до речі, вперше, бо жив на околиці нашого села – на хуторі. В школу ходив у сусіднє село, не з нами, односельчанами, і повідав, що повернувся з Луцька, де здавав документи в культурно-просвітнє училище та складав іспити. І що сьогодні приймальна комісія повідомила, що він не прийнятий на навчання.

Звичайно, йому і мені було прикро почути таку звістку, тому що з таким сильним голосом і такою харизмою можна було б і в консерваторію вступати. І він відразу почав співати – його приємний спів виривався з серця і душі. Надзвичайно щиро звучав його голос, коли виконував українські народні пісні, а «особливим» співаком для нього був Анатолій Солов’яненко.

У цих 1960-их він ще кілька років пропрацював у місцевому сільському клубі, де почастішали концертні програми, постановки сцен із п’єс, таких як «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарів­ці» та інші, в яких Іван і виконував головні ролі. Почав писати вірші, які вперше опублікувала газета «Горохівський вісник», пізніше друкувався в республіканській газеті «Сільські вісті», «Порадниця», обласній «Волині» та інших газетах… І це при тому, що вже трудився не на ниві культури, а на… колгоспній.

Так, Іван Здрилюк – чоловік із потужним співочим голосом і ліричною душею – майже все своє подальше життя пропрацював… тваринником, слюсарем-оператором і різноробочим у місцевому колгоспі. Здавалось би, приземлена робота, але вона не зупиняла ліричних порухів його душі!

Варто зазначити, що Іван ще й гарно малював картини, а його талант писати вірші перейняла й донька Людмила, але… «тільки для себе».

Співочий голос і невикористаний сповна пісенний потенціал перелилися в мелодійну основу його дивовижних віршів.

І навіть наприкінці свого життя, у рідкі хвилини, коли недуга відступала, брав у руки перо й писав, писав... Вір­ші були його розрадою під час відступаючого болю. У кожному слові була любов до рідних, до рідного краю, до села і його працьовитих людей. О, як він любив своє село! Видання його збірки віршів «Проза життя, обпалена коханням» додало вагомий штрих до літературної карти Волині, на якій у Івана Здрилюка була своя територія душі і небайдужого слова.

Не кожному поету судилося бути визнаним. Але поезія – це багатий скарб, яким наділяє сам Бог. І за право бути талановитим кожен розплачується власним єством, терплячи всі суспільні рани, згораючи у полум’ї людського болю, проте залишаючи незгасну іскорку пам’яті, народжену з попелу великого й чесного серця.

Природа щедро наділила Івана творчими талантами: він мав чудовий глибокий голос і тонкий музичний слух, тож його пісні часто звучали на Горохівщині в дні урочистостей, державних чи пристольних свят.

А тому його спроба вступити до куль­турно-просвітнього училища була абсолютно логічним кроком юнака, який відчув у собі високе покликання – нести людям своє співоче та поетичне мистецтво.

І хоч доля розвернула його омріяні стежки в іншому напрямку (як це часто бувало у тисячах невигаданих доль), мистецька іскра хлопця, чоловіка, людини у його душі не згасла. А навпаки – розквітла у його добірному поетичному слові. Співо­чий голос і невикористаний сповна пісенний потенціал перелилися в мелодійну основу його дивовижних віршів.

За життя він спромігся видати лише одну збірку своїх поезій у 2019 році, і то в Києві, а не на малій батьківщині, зусиллям самвидаву, з промовистою назвою: «Проза життя, обпалена коханням». Але з виходом цієї книги став очевидним факт: ці поезії не просто писалися, вони виспівувалися серцем.

Справжнім проявом творчого духу Івана став його незабутній виступ на День рід­ного села Марковичі! Уже будучи важко хворим, підкошений недугою, він знайшов у собі сили прийти на свято, і, сидячи перед своїми односельцями, читати власні вірші. Публіка, як кажуть, була в захопленні і щиро аплодувала поету. Це в його житті і творчості був момент істини, коли «проза життя» з її болем і любов’ю, тлінністю і безсмертям водночас, поважно відступила перед високою інтим­ною і соціально-патріо­тичною лірикою самобутнього співця.

Голова літера­турно-мистецької сту­дії «Зорі над Стиром» Миколай Шостак, ознайомив­шись з цією збіркою вже після смерті поета, зауважив, що Іван Кравців мав за життя всі підстави стати достойним яскравим учасником цієї творчої студії. Його поетичний голос, що визрів на волинських теренах, міг би виразно і органічно влитися в суголосся цього авторського колективу: «На жаль, ми прикро розійшлися з ним у просторі і часі…».

Тож і сьогодні його вірші перечитують досвідчені словотворці, дають їм високу оцінку і перебувають в захваті від його поетичних розтоків.

Відтак сам Іван Кравців (Здрилюк) та його збірка «Проза життя, обпалена коханням», безперечно, заслуговують нашого запізнілого визнання і схвалення, а також – на добре слово і світлу пам’ять.

Володимир СУМНИЙ (КОВАЛЬЧУК).

Волинські