«Газета «Волинь» завжди була цікава – така, яку рекламувати не стидно»

03 жовтня 2026 р. 19:34

03 жовтня 2026 р. 19:34

Понад 30 років Ніна Кльок із Цмінів працювала листоношею і була однією з тих, хто приводив «Волині» нових передплатників.

Ніна Кльок багато років носила наше видання людям, а тепер сама чекає її щотижня. Кожного разу приємно зустрічатися з шанувальниками нашої газети. Адже це – нагода почути думку людей з приводу того, чим вона їм подобається, що б хотіли бачити на її сторінках. Та все ж зустріч із Ніною Кльок, котра мешкає в Цмінах, що на Маневиччині, – особлива: понад тридцять років Ніна Юхимівна працювала листоношею в рідному селі, тобто ще й інших односельчан залучала до числа передплатників. І хоч рік тому її посада була скорочена («нема тепер у нашому селі поштового відділення – його замінила виїзна пошта – пересувне відділення «Укрпошти»), «Волинь» як була з нею, так і залишилася

«У мене поштового стажу – більше як 30 років»

Адресу Ніни Кльок, якій дісталася 1000 гривень від «Волині», підказав ректор Луцького педагогічного інституту Петро Бойчук, назвавши число «2», яким і був позначений конверт, у котрому вона надіслала квитанцію про передплату нашої газети. Звичайно ж, і гадки не маючи, що дістанеться виграш людині, яка багато літ доставляла «Волинь» її передплатникам.

– У мене поштового стажу – більше як 30 років, – сказала Ніна Юхимівна, коли ми зустрілися в її оселі, й далі розповіла про те, що невипадково прийшла працювати в цю сферу діяльності:

– Після одинадцятого класу (чи десятого, як тоді було) я вибрала для подальшого навчання Львівське училище зв’язку. Потім вступила у Львівський технікум зв’язку. Закінчивши його, починала в Локачах – з телеграфістки. З Локач перевелася в Маневичі, де трохи листоношею побула. А вже потім – весь час у Цмінах працювала. Аж до минулого року – до скорочення моєї посади: нема тепер у нашому селі поштового відділення – його замінила виїзна пошта. А я як була з «Волинню», так з нею і залишилася. Це вже, мабуть, від батьків, яким нині – по вісімдесят три роки, передалося – вони так само все життя виписують вашу газету.

Ніні Юхимівні – 54 роки. Жінка вже на заслуженому відпочинку – оскільки живе в Чорнобильській зоні, то має пільгову пенсію. І хоч роботи вдома вистачає («малини насадили, якраз збираємо – заробляємо»), було таке зізнання:

– Подобалася мені робота листоноші. Це ж щодня йдеш до людей, спілкуєшся з ними. Здається, якби й зараз запропонували бути листоношею, то пішла б на цю роботу. Знаю, якою важкою була свого часу поштарська сумка, – тільки «Волині» мешканці Цмінів передплачували 120 примірників, й навіть в останні роки мого поштарства – 60. Газета завжди була цікава – така, яку рекламувати не стидно.

До речі, років три тому листоноша Ніна Кльок винагороду мала від редакції. З цього приводу такий спомин:

– Тоді, одержавши премію, подумала, що гроші розійдуться, а як куплю щось, то буде хоч згадка.

І купила жінка за ту винагороду від редакції («може, трохи добавивши») акумуляторну газонокосарку, яка й тепер служить у хазяйстві.

– Богдане, – покажи косу, – гукає Ніна Юхимівна до онука, й він, взявши помічницю, показує її в роботі. Оскільки косарка – невеличка, легка, то хлопчик-п’ятикласник, відчувається, залюбки справляється з бабусиним дорученням.

А ось стосовно того, на що витратить Ніна Юхимівна 1000 гривень від «Волині», то вона сказала, що цього разу купить «щось суто для себе» – щоб була якась річ на пам’ять про виграш вже в статусі не листоноші, а щирої шанувальниці нашої газети.

«Кожен раз думаю: «Як же мої?»

Мова зайшла про те, що вже п’ятий рік лице газети «Волинь» визначає реальність воєнного часу:

– Душа болить, коли читаєш щотижневі списки загиблих – бачиш, скільки хлопців полягло. А ще скільки пропало безвісти. Кожен раз думаю: «Як же мої?»

Чоловік – монтер, то на «нуль» не ходить. Але там, як то кажуть, кругом «нуль» – ніде добра нема, бо ж то під Слов’янськом на Донеччині.

Так, слово за словом, і з’ясовується, що жінка два роки тому провела на війну чоловіка, Анатолія, якому нині – 56 років.

– Чоловік – монтер, то на «нуль» не ходить. Але там, як то кажуть, кругом «нуль» – ніде добра нема, бо ж то під Слов’янськом на Донеччині, – каже Ніна Юхимівна.

Жінка показує знімки, збережені в мобілці. Пригадує, як її Анатолій був удома, тішився зустріччю з сім’єю, з нащадками-онуками, й розповідає:

– У лютому чоловік лежав у військовому госпіталі Луцька – йому операцію на плечі робили, бо мав поранення. Після госпіталю проходив реабілітацію, то і вдома місяць був. Місяців два з половиною тому провели ми його на службу – знову він у Слов’янську.

А ще ж, як виявилося в подальшій розмові, з перших днів повномасштабної війни і син подружжя Кльоків, Василь, служить:

– Він – у Національній гвардії. Наразі перебуває під Києвом, де базується їхній підрозділ. Та, зазвичай, – у роз’їздах, буває в різних гарячих точках...

Тому-то й  болить душа жінки, коли читає у «Волині» щотижневі списки загиблих, тому-то й найперша молитва дружини, матері – за те, щоб захистив і зберіг рідних людей.

Уже всі троє дітей – «паровані», як висловилася Ніна Юхимівна, тож розлетілися з батьківської оселі:

– Удвох із чоловіком залишилися ми в хаті, де виросли син і дві доньки. А тепер от – сама я.

Дочка, Марина, яка живе у Вараші на Рівненщині, з дітьми якраз приїхала до матері, то трохи ожила домівка.

А ось і найзаповітніше бажання жінки:

– Щоб закінчилася війна. Як я кажу, здоров’я й мир – і все, більш  нам нічого не треба.

...За традицією, на наше прохання Ніна Юхимівна назвала число ще одного переможця редакційної акції, і це «401». Тож 1000 гривень від «Волині» дістанеться її землячці по Камінь-Каширському району – Ларисі Іванівні Павлусик із селища Маневичі.

Долучайтеся і Ви до нашої передплатної естафети: для цього треба виписати «Волинь» хоча б на місяць (66 гривень + 20 гривень прийом передплати) і надіслати квитанцію про передплату на адресу: 43016, газета «Волинь», вул. Ковельська, 2, м. Луцьк, Волинська область. На конверті обовʼязково зазначити: «Акція для передплатників-2026».

Конверти з річними передплатниками гратимуть протягом усього 2026 року – тобто 52 рази (стільки буде тижнів), піврічними – перші пів року, квартальними – протягом кварталу, місячні – протягом конкретного місяця! Наш передплатний індекс: 30000.

Катерина ЗУБЧУК

Волинські