Від невдалого торта до 151 тисячі підписників: історія кулінарної блогерки з Волині

27 жовтня 2026 р. 10:35

27 жовтня 2026 р. 10:35

Перший торт Вікторії був невдалим, але гості все одно його з’їли. Нині на кулінарний блог жительки Володимира п ідписані понад 151 тисяча людей. Вона ділиться рецептами, співпрацює з брендами й перетворила захоплення кулінарією на роботу. Та її шлях до цього починався зовсім не ідеально.

В інтерв’ю журналістам ВСН Вікторія розповіла, як почала вести блог, коли отримала перші замовлення на рекламу, чому віддає перевагу природному освітленню та як повернулася до знімань після початку повномасштабної війни.

Вікторії Чуй 31 рік . У дитинстві вона не мріяла стати кулінаркою й не навчалася готувати професійно. Інтерес з’явився вже після одруження. Вікторія дивилася кулінарні передачі на СТБ, а потім пробувала повторювати рецепти вдома.

Серед ранніх спогадів Вікторії про кухню — страви батька, особливо його котлети, смак яких вона пам’ятає досі. Він працював за кордоном і рідко бував удома, тому спільне приготування їжі не було постійною частиною її дитинства.

Перший торт Вікторія приготувала до приходу гостей. Боялася перепекти бісквіт, тому завчасно дістала його з духовки. У результаті він залишився сирим, а крем потік. Десерт довелося рятувати горіхами, але гості все одно його з’їли.

Приблизно у 2017 році Вікторія почала пекти торти на замовлення. Тоді у Володимирі було складно знайти потрібні інгредієнти. Наприклад, крем-сир і мигдалеве борошно для макаронсів їй привозила з Луцька мама.

Кулінарії Вікторія навчалася самостійно, без спеціальних курсів. На практиці доводилося розбиратися з усім: від консистенції крему й начинок до правильного розрахунку ваги торта на замовлення.

Власний кулінарний блог Вікторія почала розвивати приблизно у 2019 році, ще до пандемії коронавірусу. Спочатку публікувала світлини готових страв і ділилася рецептами. Першим таким дописом став фоторецепт торта «Естерхазі».

«Я виклала фото торта, додала рецепт — і допис зібрав 150 збережень. Для мене це був справжній шок».

Спочатку сторінка була присвячена переважно десертам. Згодом у ній з’явилися супи, сніданки, закуски й домашні заготовки. Тепер блогерка не обмежує себе однією темою: може зняти складний десерт, а наступного дня — звичайну вечерю для родини.

Згодом фотографії поступилися місцем відео. Найскладніше, каже Вікторія, — знайти рецепт, який зацікавить аудиторію. Ідеї вона бере із соціальних мереж, але нерідко знімає й те, що готує для своєї сім’ї.

Чіткого графіка публікацій немає. Якщо трапляється рецепт, який хочеться спробувати, блогерка може запланувати знімання вже на наступний день. Час на приготування залежить від страви: щось вдається зробити за 15 хвилин, а складні десерти потребують кількох етапів охолодження чи заморожування.

Важливу роль у відео відіграє освітлення. У Вікторії є професійне обладнання, але вона все одно віддає перевагу природному світлу. Штучне, на її думку, змінює вигляд відео. До того ж обладнання потрібно встановити й налаштувати. Тому для вдалого ролика важливо не лише знайти рецепт, а й дочекатися відповідного освітлення.

Згодом блог почав приносити Вікторії гроші. Першу платну рекламу вона отримала від виробника пергаменту — за неї заплатили 200 гривень. До цього блогерка співпрацювала з брендами за бартером.

Тепер компанії переважно самі пропонують Вікторії співпрацю, хоча іноді вона й сама звертається до брендів. Частину кухонної техніки блогерка отримала за бартером. А серед придбань, про які давно мріяла — міксер Kenwood.

Створювати рекламні відео не так просто, як може здатися: потрібно придумати рецепт, який зацікавить аудиторію, і водночас природно вписати в нього рекламований продукт.

Нині заробіток від блогу залишається нестабільним: в одні місяці замовлень більше, в інші — менше. Тому витрачені час і кошти не завжди окуповуються.

Від початку Вікторію підтримував чоловік, а син радів разом із нею, коли блог зібрав перші 50 тисяч підписників. Деякі родичі спершу радили знайти «нормальну роботу».

З появою відео у Facebook побільшало негативних коментарів. Користувачі критикують рецепти, ракурси й навіть зовнішність блогерки. Проте вона не поспішає блокувати коментаторів.

«Хай собі пишуть. Чим більше, тим краще. Це ж теж активність».

Попри велику аудиторію, Вікторія не вважає себе надто відомою у рідному Володимирі й не акцентує на тому, звідки вона родом.

Після початку повномасштабного вторгнення Вікторія майже перестала вести блог. Понад рік вона не знімала відео, а згодом поступово повернулася до роботи: спочатку знову почала приймати замовлення на торти, а потім — публікувати ролики. Одним із перших стало відео з великоднім панеттоне, який вона розрізала під музику на фоні.

На рішення знімати й публікувати досі впливають війна та переживання за близьких. Батько Вікторії пішов на війну й нині перебуває в полоні. Повітряні тривоги, обстріли та хвилювання за рідних забирають сили, хоча блог потребує постійної активності.

«Зараз узагалі важко. Особливо ці два тижні — нічого не хочеться робити. Переживаєш за майбутнє, за те, що буде далі. Тяжко морально. Але стараюся, ну, їсти ж хочеться, треба готувати».

До відключень електроенергії Вікторія теж пристосовується: обирає рецепти, які можна приготувати на газу або на сковорідці, без духовки.

У родині Вікторії зберігають святкові кулінарні традиції: на Різдво готують 12 пісних страв, зокрема вареники й голубці з грибами, а на Великдень — паску , ковбасу та яйця. Водночас блогерка любить експериментувати. Щороку пробує щось нове, а серед вдалих спроб — олів’є з червоною рибою, який їй сподобався навіть більше за класичний.

Кулінарія для Вікторії — це також спосіб допомагати іншим. Вона готувала печиво у формі сердець для збору коштів на допомогу хлопчику та долучалася до шкільних ярмарків на підтримку Збройних Сил України.

Попереду в блогерки — нові цілі. Одна з найбільших мрій — зібрати мільйон підписників. Також вона хоче пройти курси з випікання хліба на заквасці та круасанів.

Тим, хто лише думає про власний блог або боїться починати через можливу критику, Вікторія радить не зважати на чужі оцінки.

«Нікого не слухайте. От ви бачите, що хочете — і туди йдіть. Все».

• Торти, моті та зефір: як школярка з Луцька перетворила хобі на заробіток
• Луцьк пахне мені дитинством: як ілюстраторка Ольга Сокол закохує інших у місто
• Волинянин знайшов справу життя на Буковині та понад 25 років вирощує троянди й фруктові дерева

Волинські