Шахту будують понад 30 років. Невже наступного літа вона нарешті дасть вугілля?

31 жовтня 2026 р. 13:01

31 жовтня 2026 р. 13:01

Понад три десятиліття шахта №10 «Нововолинська» чекає на своє перше вугілля. Її директор Сергій Акатов сподівається, що вже у серпні 2027 року підприємство нарешті запрацює й дасть роботу сотням людей.

На копальні №10 «Нововолинська», яка досі так і не запрацювала, сьогодні трудяться 107 людей. А вже у серпні 2027-го тут сподіваються створити до 600 робочих місць і видати на-гора перші тонни вугілля

З а понад три десятиліття тут змінилося чимало керівників, пролунали сотні обіцянок, виросло ціле покоління нововолинців. Незмінним залишалося одне: шахта №10 «Нововолинська», яку колись задумували як потужне підприємство, так і не почала видобувати вугілля. Нині у копальні знову заговорили про відродження. Чи справді цього разу багаторічна мрія шахтарів має шанс стати реальністю?

Із Донецька виїжджав із невеликою дорожньою сумкою…

Щоб з’ясувати, чим нині живе підприємство і чи є реальні перспективи його запуску, разом із депутатом Нововолинської міської ради, помічником-консультантом народного депутата України Ігоря Гузя Валерієм Мнихом ми зустрілися з керівником шахти Сергієм Акатовим.

Валерій Мних добре пам’ятає, як розпочиналося будівництво копальні, адже свого часу працював в органах фінансового управління підприємства. Тож наша розмова була не лише про сьогодення, а й про десятиліття нездійснених надій.

Нині шахту №10 передано до Фонду державного майна України, який за результатами конкурсного відбору призначив її керівником Сергія Акатова.

За фахом він гірничий інженер. А його шлях у професію розпочався зовсім не з керівного кабінету.

Народився Сергій Валентинович у звичайній робітничій родині: мама працювала кочегаркою, батько – трактористом. Ще хлопчаком він збирав вугілля на території шахт. Згодом навчався у професійному училищі на Донбасі, потім – у технікумі та виші. Працював, здобував досвід, опановував непросту гірничу справу. І крок за кроком дійшов до посади заступника генерального директора.

Та був у його житті й інший, драматичний шлях – із рідного Донецька. У 2014 році, коли російська агресія змінила долі мільйонів українців, Сергієві Акатову довелося залишати місто з невеликою дорожньою сумкою. Вибратися на підконтрольну Україні територію було непросто. Згодом вдалося перевезти й сім’ю.

Із 2015 року його другою домівкою став Нововолинськ.

А сьогодні перед ним стоїть завдання, яке не вдалося виконати багатьом попередникам: зберегти шахту й підготувати її до можливого запуску.

78 мільйонів гривень – щоб шахта не стала аварійною

– Сергію Валентиновичу, будівництво шахти розпочалося понад тридцять років тому. Обіцяли потужне підприємство, сотні робочих місць, перспективи для всього міста. Але роки минали, а вугілля так і не пішло на-гора. У якому стані копальня нині?

– Попри всі випробування, підприємство вдалося зберегти. Сьогодні шахта перебуває у стадії безаварійного утримання. Тобто ми забезпечуємо роботу необхідних систем, підтримуємо обладнання та виробничі об’єкти в такому стані, щоб запобігати аварійним ситуаціям і зберігати можливість подальшого відновлення діяльності.

На ці потреби з державного бюджету виділено 78 мільйонів гривень.

– Скільки людей сьогодні працює на підприємстві, яке ще не видобуває вугілля?

– 107. І це справжні професіонали своєї справи! Досвідчені, висококваліфіковані спеціалісти, які досконало знають шахту, кожен її механізм, кожну проблемну ділянку.

Особливо хочу відзначити слюсарів-ремонтників, котрі обслуговують насосне та вентиляційне обладнання. Воно вже потребує оновлення, нерідко виходить із ладу. І саме завдяки цим людям ми можемо підтримувати підприємство в належному стані.

Збоку, можливо, комусь здається: шахта не працює, то чим там займатися? Але це зовсім не так. Утримання такого складного об’єкта потребує щоденної відповідальної праці.

І найголовніше – ми зберегли колектив, людей, які знають свою справу і готові працювати далі.

«На папері готовність – 80 відсотків. Насправді – менш ніж половина»

– Передача шахти до Фонду державного майна України породила нові сподівання. Чи справді з’явилися інвестори, готові вкладати гроші в її відродження?

– Потенційні інвестори вже є. І це дуже важливо! Адже після десятиліть невизначеності з’являється реальна можливість перейти від простого збереження підприємства до його практичного використання.

Але мушу наголосити: шлях до запуску шахти буде непростим. Після стількох років будівництва й вимушеного простою необхідно провести реконструкцію, оновити обладнання, здійснити технічне переоснащення, виконати цілий комплекс робіт.

– А наскільки шахта сьогодні готова до запуску?

– Якщо дивитися на документи, то до 80 відсотків. Але реальна готовність – менш ніж 50 відсотків.

І це дуже суттєва різниця. Ми не можемо керуватися лише показниками на папері. Потрібно виходити з фактичного стану виробничих об’єктів, визначати черговість їх введення в експлуатацію, оцінювати можливості обладнання та інфраструктури.

Сьогодні найважливіше – забезпечити належне утримання шахти, відкоригувати проєктну документацію й підготуватися до наступних етапів робіт.

– І все-таки коли нововолинці можуть побачити перше вугілля з десятої шахти?

– За сприятливого збігу обставин уже в серпні наступного року зможемо працевлаштувати до 600 людей і розпочати видачу на-гора перших тонн вугілля.

Для Нововолинська шахта – значно більше, ніж промисловий об’єкт. Це історія міста, трудові династії, людські долі.

Звичайно, багато залежатиме від фінансування, інвестицій, технічної підготовки та вирішення організаційних питань. Але ми маємо велике бажання запустити шахту. І керівництво, і колектив.

600 робочих місць – це 600 родин, які матимуть надію

Для Нововолинська шахта – значно більше, ніж промисловий об’єкт. Це історія міста, трудові династії, людські долі. Не одне покоління нововолинців спускалося під землю, щоб заробити на хліб для своїх сімей.

Саме тому можливе відродження шахти №10 має особливе значення.

Сьогодні підприємство забезпечує роботою 107 працівників. А в перспективі їх може бути понад 600.

За цими цифрами – сотні людських історій. Це можливість отримувати заробітну плату вдома, а не шукати заробітків за сотні чи тисячі кілометрів. Це шанс для молоді залишитися у рідному місті, здобути професію та пов’язати своє майбутнє з Нововолинськом.

І йдеться не лише про самих шахтарів. Запуск великого підприємства може дати роботу транспортникам, ремонтникам, постачальникам, представникам малого бізнесу. А ще – забезпечити додаткові надходження до бюджетів.

Не менш важливо зберегти шахтарські професії. Адже досвідченого гірника, електрослюсаря чи спеціаліста з вентиляційного обладнання неможливо підготувати за кілька тижнів.

Є й ширший аспект – енергетична стійкість України.

В умовах війни та постійних загроз енергетичній інфраструктурі питання використання власних ресурсів набуло особливого значення. Водночас доцільність запуску шахти визначатимуть не самі лише запаси вугілля, а й економічні розрахунки, обсяги необхідних інвестицій та реальний технічний стан підприємства.

Чи стане серпень 2027-го початком нової історії?

Поки що названий Сергієм Акатовим термін – це прогноз, а не затверджена дата запуску.

Попереду чимало складної роботи. Потрібні гроші, технічні рішення, оновлення виробничої інфраструктури й інвестори, готові не лише декларувати наміри, а й вкладати кошти.

Однак на підприємстві сподіваються, що цього разу зрушення таки відбудуться.

Особливо цього чекають ті 107 людей, які щодня приходять на роботу до шахти, що досі не видобуває вугілля. Вони ремонтують обладнання, стежать за системами життєзабезпечення, підтримують виробничі об’єкти й фактично бережуть підприємство для майбутнього.

І, мабуть, найважче в їхній роботі – не фізичне навантаження, а багаторічна невизначеність.

Бо скільки ще можна чекати? За понад тридцять років біля шахти виросло нове покоління. Хтось із тих, хто починав її будувати, уже вийшов на пенсію. Хтось так і не дочекався першого вугілля.

А десята шахта все ще стоїть.

Проте тепер у її працівників знову з’явилася надія.

І дуже хочеться, щоб серпень 2027 року став для Нововолинська не датою чергової невиконаної обіцянки, а місяцем, коли після понад тридцяти років очікування із надр землі нарешті піднімуть перше вугілля…

Ігор ЛІСОВИЙ, Валерій МНИХ

Волинські