Мобілізували, коли повертався з грибами: історія Героя з Волині Івана Поліщука

31 жовтня 2026 р. 13:29

31 жовтня 2026 р. 13:29

27 вересня у селі Заброди на Волині привезли тіло померлого поблизу населеного пункту Хрiнівка Чернiгівської області гранaтометника 4-ї прикордонної комендатури швидкого реагування 11-го прикордонного Крамaторського загону «Форпoст» Івана Івановича Поліщука , 7 липня 1969 року народження. 24 вересня він помер під час служби на позицiях.

Спогадами про воїна поділилася газета « Ратнівщина ».

ВИРІЗНЯВСЯ ОСОБЛИВОЮ ЛЮДЯНІСТЮ І ДОБРОТОЮ

Іван походив із простої сільської сім’ї Івана Юстиновича та Надії Степанівни Поліщуків. Був наймолодшим у родині. Окрім нього, у сім’ї зростали брат Микола та сестра Любов. Батько працював у «дорожньому», згодом – у рембуддільниці в Ратному. Перед пенсією допрацьовував у Забродівській сільській раді черговим. Мама працювала в місцевому колгоспі, була ланковою, потім певний час також працювала в «дорожньому», а невдовзі повернулася знову у колгосп.

Після закінчення 10 класів у Забродівській школі Іван далі вчитися не пішов. Працював на різних посадах у місцевому колгоспі. З досягненням повноліття пішов на строкову службу в армію. Після демобілізації знову повернувся у колгосп. Старші брат і сестра створили свої сім’ї. Він залишився жити з батьками.

Ніколи не цурався сільської роботи. Навіть після смерті матері (у 2008 році) і батька (у 2010 році) сам ще довгий час утримував господарство. Завжди охоче йшов на поміч до сестри. Після смерті брата Миколи у 2010 році старався, як міг, підставляти чоловіче плече його сім’ї.

Не відмовлявся, коли потрібна була допомога односельчанам – чи сіно скосити, згребти, чи дрова поколоти, чи щось на господарстві полагодити. Він був із тих, хто в храмі бував рідко, але ніколи не відмовляв, коли потрібно було докласти руки до будь-якої роботи у церкві чи біля неї. Його любили у селі за доброту, за людяність, простоту, за добре щире серце.

МОБІЛІЗУВАЛИ, КОЛИ ЙШОВ З ГРИБІВ

Було в Івана Поліщука ще одне захоплення – гриби і ягоди. Як тільки починався сезон ягід, а потім грибів, він більше часу проводив у лісі, ніж удома. Символічно, що мобілізували його, саме коли повертався з лісу з грибами. Це була середина листопада 2025 року. Він не пручався. А рідним зауважив, що на службу в армію потрапив через 38 років після того, як його призвали на строкову службу, тільки вже не у 18 років, а в 56!

Після проходження базової військової підготовки на Львівщині Іван Поліщук потрапив у Краматорський прикордонний загін. Під час ротації, яку загін проходив на Ковельщині, певний час служив у Чевелі на Старовижівщині. Туди сестра Любов зі своїми синами і внуками їздили, щоб його побачити. Заодно завезли необхідні речі, бо невдовзі їх мали відправити в зону бойових дій.

У травні цього року Івана Поліщука відпустили у відпустку. Тоді рідні востаннє бачилися з ним. Після кількох днів удома він повернувся назад на Чернігівщину до побратимів. Місцевість, де вони несли службу, - на географічному кордоні між росією, білоруссю та Україною. І досі населені пункти цієї частини Чернігівщини потерпають від активних ворожих обстрілів з наземної зброї і БпЛА.

Про службу більше говорив із племінниками, яких дуже любив. До сестри Люби телефонував за потреби, а щоб довше поспілкуватися, то дзвонив у неділю. Ніколи не нарікав, що йому щось не так чи чогось бракує. Працював на підвезенні провізії і боєприпасів. А останні два тижні варив їсти побратимам. Казав сестрі, що його страви смакували хлопцям.

Любов Іванівна каже, що брат вдома часто жалівся на болі в спині. А на службі звернув увагу, що жодного разу спина не схопила. Хоч з рідними спілкувався не щодня, але вони кожен день питали один в одного, хто з Іваном говорив, кому він писав, коли востаннє був мережі.

РАПТОВО ПОМЕР ВІД ХВОРОБИ СЕРЦЯ

Любов Іванівна пригадує останні розмови з братом: «Іван подзвонив у неділю 20 вересня. У вівторок знову подзвонив. Ми так гарно тоді з ним поговорили. Так довго і про все на світі. Якось так приємно було на душі після тієї розмови. У середу говорив увечері з моїм старшим сином. Близько півночі ще спілкувався з сусідом. А в четвер 24 вересня прийшли з військкомату і з сільради й сказали, що Іван помер».

Описати емоції, які огорнули серце сестри, важко. Вона каже, що розуміла, де брат, що всяке може бути, боялася, що він може загинути. Але аж ніяк не могла подумати, що його серце зупиниться в одну мить. Іван ніколи не жалівся на своє здоров’я, відповідно по лікарнях не ходив, не перевірявся. І лише у врученому висновку прочитала, що брат помер від хронічної ішемічної хвороби серця.

27 вересня Іван Поліщук востаннє повернувся у рідний дім. 28 вересня відбувся похорон захисника. Його відспівали у храмі святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова с. Заброди священники Ратнівського благочиння. Поховали на місцевому кладовищі.

Ось так завершився земний шлях звичайного сільського чоловіка. Він не мав особливих статусів чи заслуг, але по життю був доброю, щирою, порядною людиною. Кажуть, що справжня цінність людини вимірюється її вчинками. У мирному житті, до кого б Іван не йшов на допомогу, завжди робив по-совісті. Таким його запам’ятали односельчани. На службі теж ніколи і нікому не перечив. Старався бути корисним там, де міг, у міру свого віку і здоров’я. І хоч серце захисника зупинилося, та він залишив по собі добрий слід і світлу пам’ять серед побратимів та всіх, хто його знав.

Марія ЛЯХ

• «Друже, я за тебе помстився»: молодий воїн з Волині повернувся на фронт після загибелі друга дитинства й поліг через 3 місяці
• «Передайте дружині, що я її дуже люблю»: історія захисника з Волині, який повернувся з полону
• «Моліться за мене, бо я, мабуть, не вернуся»: історія полеглого Героя з Волині, якого майже рік вважали зниклим безвісти

Волинські