Ковель попрощався з Героєм Андрієм Шушмаруком, який понад чотири місяці вважався зниклим безвісти

01 листопада 2026 р. 18:22

01 листопада 2026 р. 18:22

Сьогодні, 1 листопада, Ковель провів в останню земну дорогу Андрія Шушмарука, який понад чотири місяці вважався зниклим безвісти.

Про це повідомили на сайті Ковельської міськради.

У соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці зібрались мешканці громади, аби віддати шану молодому воїну, життя якого обірвала війна.

Андрій народився у Ковелі 2 жовтня 1997 року. Тут зростав, закінчив загальноосвітню школу № 2, а згодом здобув фах водія у Луківському професійно-технічному училищі. Любив автомобілі, добре знався на їх ремонті, певний час працював за кордоном.

Рідні та друзі згадують Андрія як щиру, відкриту й життєрадісну людину. Він умів знаходити спільну мову з людьми, був душею компанії, а його оптимізм допомагав підтримувати інших навіть у непрості моменти. Попри активну й непосидючу вдачу, мав особливу любов до тихого полювання — був затятим грибником.

Андрій поспішав жити, легко наважувався на зміни й не боявся ухвалювати спонтанні рішення. Його життєвим кредо були слова: «Живи сьогодні, насолоджуйся тим, що маєш зараз, адже завтра все може змінитися». Сьогодні ці слова звучать особливо проникливо.

Свою кохану Ірину Андрій зустрів у 2014 році. Через три роки вони одружилися. До створення сім’ї він поставився серйозно й виважено. Дружина згадує, що їм завжди бракувало часу, аби просто побути разом. Ніби обоє відчували, наскільки важливо цінувати кожну мить удвох.

У липні 2018 року в подружжя народився син Матвій. На той час Андрій перебував за кордоном, але першими словами, які Ірина почула від нього телефоном, були: «Дякую за сина». Незабаром він повернувся в Україну, а вільний час присвячував найдорожчим.

Батько й син разом каталися на велосипедах, їздили на риболовлю, ходили до лісу. Андрій мріяв про власний дім для своєї сім’ї — затишний, сповнений тепла. Саме таким він бачив своє щастя.

З початком повномасштабного вторгнення Андрій долучився до волонтерської допомоги військовим — ремонтував для них автомобілі. 2 квітня 2026 року його мобілізували до 66-ї окремої механізованої бригади.

Під час навчань зізнавався, що нелегко, однак гідно долав усі випробування та швидко звикав до армійських буднів. Рішучість і швидкість, які вирізняли його в цивільному житті, допомагали йому й на військовій службі.

Андрій часто надсилав дружині світлини з побратимами. Жартома називав їх «мої братики, моя родина» й додавав: «неблагополучна». За цими словами стояли особлива близькість і фронтове братерство, народжені спільними випробуваннями та усвідомленням небезпеки.

Ірину він завжди намагався заспокоїти: «Усе буде добре, я повернуся. Думай, що я на роботі».

9 червня вони востаннє поговорили телефоном. Андрій розповів, що вирушає на перше бойове завдання, але запевнив, що не прощається. 11 червня надіслав останнє повідомлення: «Я вас дуже люблю».

Від 18 червня 2026 року Андрій вважався зниклим безвісти. Рідні чекали, сподівалися, вірили. Та дива не сталось.

Солдат, стрілець—помічник гранатометника мотопіхотного батальйону військової частини А7014, Андрій Шушмарук загинув 18 червня 2026 року в районі населеного пункту Середнє Краматорського району Донецької області.

«Його бойовий шлях виявився надто коротким. Андрій не встиг здійснити своїх мрій, побудувати омріяний дім, побачити, як дорослішає син. Не встиг повернутися до дружини, якій обіцяв, що все буде добре.

Від імені Ковельської громади висловлюю щирі співчуття дружині Ірині, сину Матвію, мамі Світлані Вікторівні, татові Анатолію Вікторовичу, бабусі й дідусеві, тітці Наталії з родиною та всім, хто знав Андрія, любив його й берегтиме пам’ять про нього», — сказав міський голова Ігор Чайка під час прощання у храмі.

Поховали Андрія Шушмарука на Алеї Героїв міського кладовища.

Світла пам’ять і вічна слава Герою!

Волинські