Про дружбу, втрати й нові захоплення на сцені «Різнобарв’я»

04 листопада 2026 р. 14:46

04 листопада 2026 р. 14:46

Театр-студія «Різнобарв’я» на чолі з режисеркою Ларисою Половньовою відкрив свій уже 12-й сезон, запропонувавши шанувальникам можливість насолодитися сценічним мистецтвом. Для роздумів над вічними життєвими проблемами і, зокрема, жіночими, була запропонована постановка за мотивами п’єси «Вдовиний клуб» Айвена Менчелла. П’єса про жінку, яка після кожного удару загоює шрами, і щоразу починає новий життєвий танець, бо і саме життя можна порівняти із танцем – красивим і швидким чи повільним, наповненим пристрастю, мудрістю, любов’ю – прекрасним!

Такий і виконують головні героїні вистави «Дівич-вечір»  – три коліжанки, що рано втратили чоловіків, але не втратили сенсу продовжувати жити, насолоджуючись кожною неповторною миттю.

Цей прем’єрний показ відкрила, як завжди, Лариса Леонідівна коротким вступним словом про нову постановку – іронічну історію за п’єсою Айвена Менчелла «Вдовинний клуб» про вічне: дружбу, ревнощі, кохання, втрати коханих і нові захоплення. І хоч п’єса написана 35 років тому, вона і досі не сходить зі сцени, бо проблеми, які порушує, завжди актуальні і цікаві. Тож, доки ми ніжилися на сонечку, набираючись літньої снаги, як відзначила пані Лариса, режисерка разом із акторською групою вдосконалювали майстерність подачі образів, проводили репетиції, готуючи прем’єрний показ. Кожен, хто вже знайомий із творчою лабораторією Лариси Половньової, знає, наскільки старанною, кропіткою є її праця, як віддається і просто горить у роботі, і цього ж вимагає від акторів. Тільки при такій наполегливості може прийти успіх.

Чергова прем’єра театру «Різнобарв’я» виправдала найкращі сподівання театралів. Упродовж двох годин увага аудиторії була зосереджена на історії жіночої дружби, зустрічах, спілкуваннях, що тепер були пов’язані зі вшануванням пам’яті чоловіків, що відійшли у небуття. Щомісяця подруги зустрічалися на цвинтарі.

Кожна по-своєму переживає втрату. Різні за характерами, схожі у ранній втраті чоловіків. Такий собі вдовиний клуб. Акторки прекрасно втілили на сцені кожна свій образ. Іда – ніжна, делікатна, зіграла її Валентина Гнатюк. Емоційна, дотепна, жартівлива, екстравагантна шукачка нових зустрічей та стосунків із чоловіками – Люсінь – у виконанні Наталії Щербіни. І спокійна, врівноважена Доріс, що так пасує характерові Світлани Федосєєвої. Усі акторки проживають свої ролі щиро, підкоривши серця глядачів блискучим драматичним талантом.

Зрозуміла, що кожна репліка, жест до філігранності відшліфовані. Це майже щоденні репетиції, репетиції і ще раз репетиції. А в результаті – море позитивних емоцій, надовго піднесений настрій. Кожна вистава – це можливість для глядачів роздумувати над життям, обирати правильні стежини і за будь-яких обставин зберігати моральні чесноти, продовжувати жити, робити добрі справи, залишатися високоморальною особистістю і не забувати тих, хто відійшов.

Пошана до близьких, що відійшли у вічність – це ознака людяності. Героїні «Дівич-вечора» пам’ятають чоловіків, доглядають могили, розмовляють із померлими коханими, діляться новинами, ніби із живими. Та життя триває. Вони ще досить молоді і можуть влаштовувати особисте життя заново. Знайомства, симпатії… Треба попри все не втрачати інтересу до життя. Не можна не використати другий шанс – провідна думка п’єси. Попри все боротися із важкими обставинами, залишатися оптимістами.

Мене вкотре захоплює, як режисерка співпрацює з акторами, аби досягти бажаного результату на сцені. Тому усі прем’єри мають шалений успіх у глядачів. Не виняток і прем’єра дванадцятого сезону – «Дівич вечір».

Мої враження від постановок «Різнобарв’я» завжди найкращі. При нагоді поспішаю на чергову зустріч із новими виставами.

Отримую заряд необхідних світлих емоцій. І насолоджуюсь не тільки блискучою акторською грою, але й усім іншим, чим так вабить театр. Зокрема, декораціями – сценічними оформленнями, музикою, без якої не обходиться жодна постановка і, звичайно ж, костюмами персонажів. І тут мушу відмітити роботу майстрині-костюмерки «Різнобарв’я» Людмили Романської. Вона майстерно створює костюми для акторів. Цього разу, сподіваюся, не тільки я була в захопленні від неймовірно красивих суконь для героїнь. Світло-рожеві із атласними поясками, бантами, суконки коліжанок – важлива деталь успіху вистави.

Загалом театральне мистецтво – джерело натхнення, якась особлива магія. Відчуйте її, завітавши на чергову прем’єру театру-студії «Різнобарв’я».

Оксана ШЕСТАЛЮК

Волинські