День народження серед завалів після російського удару: історія рятувальника з Волині

15 листопада 2026 р. 19:49

15 листопада 2026 р. 19:49

Професійний шлях начальника 13 державної пожежно-рятувальної частини селища Маневичі Руслана Романюка пролягає від локальних волинських пожеж до ліквідації масштабних наслідків війни. За його плечима - врятовані життя, втрати, які залишають слід назавжди, і чітке розуміння ціни кожної прожитої секунди.

Про рятувальника розповіли на фейсбук-сторінці ДСНС Волині.

У свій підрозділ він прийшов молодим лейтенантом на посаду начальника караулу і відразу зрозумів головне — ніколи не соромно вчитися у старших.

«Після випуску є сумніви, як тебе сприймуть. Але я не був гордим. На пожежах спокійно питав поради у більш досвідчених підлеглих, адже вчитися в тих, хто бачив більше, — це нормально», — упевнений рятувальник.

Перший трагічний виклик Руслан пам'ятає в деталях. Горів дерев'яний будинок в селі Градиськ. Коли рятувальники прибули, дах уже провалився. Всередині загинув літній чоловік.

«Температура, суцільний запах горілого, родичі, які до останнього сподівалися, що він живий... Як людина у формі відчуваєш величезну відповідальність. Кажуть, лікарі не пам'ятають тих, кому допомогли, але пам'ятають усіх, хто помер. У нас так само», — стверджує Руслан Романюк.

Служба у Маневицькому краї — це передусім виснажливі пожежі на торфовищах, а також виїзди на резонансні дорожньо-транспортні пригоди вздовж завантаженої міжнародної траси.

Руслан згадує аварію, де вантажівка вщент розчавила кабіну іншого авто. Метал заблокував людей настільки, що навіть накласти турнікет було майже неможливо — діяти доводилося ювелірно, щоб потерпілі не стекли кров’ю. Саме в таких ситуаціях проявляється людська реакція на шок: юнак із легкими травмами постійно кричав і панікував, тоді як інший чоловік із надважкими відкритими переломами тримав себе в руках і допомагав рятувальникам спілкуванням. Врятували обох.

Повномасштабна війна змінила масштаби роботи. Влітку цього року Руслан Романюк перебував у відрядженні на Київщині як заступник начальника зведеного загону. У його підпорядкуванні перебували пів сотні рятувальників із різних куточків України — Волині, Тернопілля, Черкащини, Харківщини і Сумської області.

Там усвідомив, що таке цілеспрямоване знищення логістики та інфраструктури. Зізнається, це були наймасштабніші пожежі, які доводилося приборкувати: площі горіння обчислювалися десятками і навіть сотнями тисяч квадратних метрів, височенні ангари, розпороті ракетами, постійні загрози обвалу конструкцій і повторні тривоги — робота на межі людських можливостей.

Для Руслана принципово важливо бути поруч зі своїми людьми. На Київщині він так само йшов у саме пекло разом із підлеглими.

«Не можна загасити пожежу і лишитися чистим. Я розставляв людей, контролював процес і так само працював з ними пліч-о-пліч: перетягував рукавні лінії, подавав стволи, коли бракувало рук. Коли бачиш цю злагодженість людей з різних куточків України, які розуміють одне одного з пів слова, — це вражає», — пригадує Руслан Романюк.

Після тривалої ротації рятувальник повернувся додому. Маленька донька Олександра спочатку навіть злякалася — відвикла від тата за тижні тривожного чекання. Саме рідні — дружина, донька, батьки — його надійний тил і головний сенс. Бо війна як ніщо інше показує, наскільки крихким є людське життя.

«Коли приїжджаєш додому після складних викликів і розумієш, що твій підрозділ спрацював правильно, — це додає стимулу завтра знову йти на роботу. Тоді з'являється думка: ти не дарма тут служиш. Значить, я правильно вибрав професію у своєму житті. Це найкраща професія», — переконаний Руслан Романюк.

Кілька тижнів тому росіяни двічі прицільно атакували цивільне підприємство в його рідному районі. На один із днів ворожого терору припав день народження Руслана Романюка. Тож, рятувальник провів особисте свято на місці прильоту — серед понівечених конструкцій, їдкого диму та завалів. Він зустрічав свій новий рік життя в бойовому одязі, ліквідовуючи наслідки удару по власному селищу.

Це найсуворіше підтвердження його ж слів, сказаних напередодні: реальність може докорінно змінитися будь-якої секунди. І саме в такі моменти найважчого випробування приходить остаточне розуміння, чому ти обрав цю професію і чому маєш бути саме тут.

• Пережив окупацію Волновахи та удар «шахедів»: історія рятувальника, який знайшов новий дім на Волині
• Розбирав завали після ударів РФ та гасив пожежі майже три доби: що розповідає 24-річний рятувальник з Волині
• 10 років рятує людей: історія пожежника Рубена Бадояна з Волині

Волинські