вологість:
тиск:
вітер:
У Луцьку художниця малює місто з натури: історія Катерини Михайлюк, яка знайшла себе у мистецтві
26-річна лучанка Катерина Михайлюк уперше взяла до рук пензлі ще в дитинстві, а сьогодні створює олійні картини із краєвидами Луцька. За плечима мисткині - непростий шлях до творчості, робота в музеї сучасного українського мистецтва та заняття малюванням із дітьми у дитячому будинку.
Зараз вона працює керівницею відділу фондів у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, займається малюванням із дітьми у дитбудинку, а у вільну хвилину створює пейзажі з натури міста. Переважно працює з олійними фарбами. Суспільне поспілкувалося з Катериною про те, як вона віднайшла себе у мистецтві та чому вирішила залишитися в музеї.
Не вистачило балів на бюджет
— Чи художництвом займався хтось із вашої родини? Як писання картин з'явилося у вашому житті?
У дитинстві я відвідувала фонд для дітей із неблагополучних сімей. Туди часто приходили волонтери і якось організували проєкт, у межах якого кожна дитина могла обрати професію своєї мрії. Хтось хотів бути кухарем, хтось — моделлю, а я сказала, що хочу бути художником.
Мені тоді організували перше заняття. Пам'ятаю свій перший мольберт, пензлики, фарби й натюрморт із гарбузом. Він, до речі, досі зберігається в мене вдома! Саме після того заняття я вирішила, що хочу навчатися в художній школі.
Мені було приблизно 10–11 років. Я без відома мами сама пішла до художньої школи дізнаватися про умови вступу й оплату. У нашій сім'ї було четверо дітей, із грошима було непросто, тому мама сказала, що якщо навчання буде безкоштовним, то вона не проти. Усі роки навчання мене супроводжував страх втратити цю можливість. Я дуже це цінувала.
Я досі дуже вдячна тим волонтерам. Це була неймовірна ініціатива, яка фактично визначила мій подальший шлях.
Мій тато малював, хоча в сільському середовищі, особливо в ті часи, чоловікові було непросто обрати творчість замість звичної фізичної праці. А моя бабуся була вчителькою малювання та директоркою школи. За словами мами, вона дуже гарно малювала, мала майже фотографічну пам'ять і створювала чудові портрети.
— Як продовжували навчання з художньої майстерності?
У 2017 році я закінчила художню школу й спробувала вступити до Львівської національної академії мистецтв. Мала близько 190 балів за творчий конкурс, але через погане ЗНО мені буквально одного місця не вистачило до бюджету. Навчання на платній основі сім'я не могла собі дозволити.
Тому я пішла працювати продавчинею. Згодом потрапила працювати в галерею «Арт-кафедра», яка сьогодні є Музеєм сучасного українського мистецтва Корсаків.
У 2018 році я знову поїхала до Львова й вступила на спеціальність «Сакральне мистецтво». Але історія повторилася — мені вдруге не вистачило одного місця до бюджету. Платити за навчання я не хотіла й не могла.
Найкращою освітою стала робота в музеї. Я вже майже десять років перебуваю в середовищі сучасного українського мистецтва, працюю безпосередньо з художниками, бачу їхні роботи, спостерігаю за творчими процесами. Саме це допомогло мені зрозуміти, що таке справжнє мистецтво і що означає бути художником.
Не впевнена, що якась академія, сертифікати чи курси могли б дати мені те, що дало це середовище. Я навіть не знаю, ким би зараз була, якби не ці люди й можливості, які з'явилися в моєму житті ще тоді, коли я була зовсім маленькою.
Від моєї першої картини, пройшло близько 15 років. Щоправда, не всі ці роки я безперервно малювала. У моїй історії була досить тривала перерва.
— Чому призупинили на деякий час творчість для себе?
У 2019 році я отримала велике замовлення від дитячого будинку, де працюю, — близько ста картин. Майже цілий рік малювала їх, і це теж певною мірою відбило бажання створювати щось для себе.
До того ж робота в музеї змусила мене по-іншому подивитися на професію художника. Я бачила, як працюють справжні митці, і довгий час просто не наважувалася називати себе художницею. Навіть трохи злилася, коли колеги так мене представляли, бо не відчувала, що заслуговую на це визначення.
— Як повернулися до творчості? Чому почали зображати Луцьк?
Це почалося минулого року, коли знайома з художньої школи запропонувала разом піти на пленер. Ми знову почали збиратися з дівчатами, брати фарби й малювати місто. Було дуже класно усвідомлювати, що колись ми були дітьми в художній школі, а тепер, уже дорослі, знову займаємося тим самим.
А цього року дуже багато в моє повернення вклав мій хлопець Маркіян. Він був здивований, коли дізнався, що я малюю, і постійно мене підтримував: «Малюй! Ти маєш малювати, це потрібно розвивати, це треба монетизувати». Так я знову почала працювати.
Перші картини намалювала в Івано-Франківську. Ми часто гуляли вечорами, проходили повз озеро, у якому дуже красиво відбивалися будинки. Мені настільки запам'ятався цей вечірній краєвид, що захотілося його намалювати.
Першу й найбільшу картину із цієї серії я подарувала Маркіяну. Після цього я її продовжила, і згодом представники компанії, яка була у тій будівлі, самі звернулися до мене та придбали дві роботи.
Про пленери і локації у Луцьку
— Як обираєте локації Луцька для своїх картин?
Завжди хотіла намалювати замок, тому просто пішла й намалювала його. З дівчатами обрали РАЦС, а потім подруга запропонувала досить несподіваний сюжет — наш МакДональдз на фоні церкви. Мені сподобалася ця ідея через її певний абсурдний реалізм.
Зараз я просто малюю, збираю власну колекцію, деякі роботи продаю. Можливо, згодом із цього виросте виставка, але для неї ще потрібно придумати концепцію.
Окремо цікавою для мене стала реакція людей. Коли я нарешті набралася сміливості й почала публікувати картини у Facebook та Instagram, знайомі, які знали мене десять років і більше, були просто шоковані. Підходили й говорили: «Катю, я ніколи не могла подумати, що ти малюєш!».
— Скільки вже таких робіт із Луцьком створили?
На цей момент у мене вдома є дві із замком, дві з парком Лесі Українки та луцькою Венецією, одна з РАЦСом і одна з Теремнівськими ставками. Я намагаюся, якщо є можливість, створювати з однієї локації дві роботи — з різними ракурсами, сюжетами або форматами.
— Чи є локації, які зображали по кілька разів? Чим вони вас притягують?
Так, це Луцький замок. Колись ще в художній школі я брала участь у конкурсі, присвяченому місту, і намалювала його. Посіла призове місце, але робота залишилася у фонді конкурсу. Тепер мені захотілося мати замок у власній колекції, тому я намалювала його знову.
До речі люди почали пропонувати мені різні сюжети. Наприклад, просили намалювати обласну профспілкову бібліотеку, яку знищили. У мене є окремий список місць, які ще хотілося б зобразити.
— Для вас міські пейзажі — це документація, прояв любові до свого дому чи спосіб розповісти історію міста?
Мабуть, передусім це документація й емоція, яку я отримую від конкретного місця. Я не завжди обираю локацію через її історичну чи архітектурну цінність. Часто це місця, з якими пов'язані мої особисті спогади.
Наприклад, Теремнівські ставки — це фактично половина мого дитинства. Ми з братами ходили туди купатися, і навіть зараз я іноді приїжджаю туди позасмагати. Тому мені хочеться зафіксувати ці місця такими, якими я їх бачу й відчуваю зараз.
— Як часто можете приділяти час створенню картин?
У мене дуже щільний графік. Зранку маю англійську з репетитором, о 12-й іду працювати в музей, після шостої — у дитячий будинок, де займаюся малюванням із дітьми. Додому повертаюся лише о дев'ятій-десятій вечора.
Але я намагаюся викроювати час навіть у такому графіку. Наприклад, щоб намалювати Луцький замок, приїхала туди о восьмій ранку, малювала до дванадцятої й одразу поїхала на роботу в музей. Іноді просто потрібно знайти можливість і зробити це.
— Основний ваш жанр — це пейзажі?
Так. Хоча технічно можу працювати в різних жанрах: малювати портрети, працювати з різними форматами й розмірами. Єдине, що не дуже люблю, — це графіка. Можу з нею працювати, але не отримую такого задоволення, як від живопису.
Також малюю портрети дітей у дитячому будинку, де працюю. Коли випадають спокійніші дні, можу сісти й намалювати когось із них.
Уподобання в писанні картин
— Які художні засоби часто застосовуєте у своїх роботах і чому?
Зараз мені особливо подобається малювати зелень і дерева. Коли я готувала в музеї екскурсію про Луцьк до Дня міста, мене дуже вразив луцький художник Олександр Байдуков. Я дивилася на його пейзажі з відкритим ротом! Його дуби, кора дерев, зелень —це відрив голови. Я не можу сказати, що безпосередньо орієнтуюся на його творчість, але це один з останніх художників, чиї роботи мене справді захопили. Дуже хотіла б мати одну з його робіт у власній колекції.
Також мені подобається експресія Сергія Алієва-Ковики. Загалом я люблю спостерігати за різними художниками.
— Які художні напрямки любите і в яких найчастіше працюєш? А які не приваблюють?
Зараз мені найближче поєднання імпресіонізму з експресіонізмом. Під час навчання в художній школі я також експериментувала з абстракціонізмом, створювала напівабстрактні композиції та абстрактні інтерпретації натюрмортів.
Зараз не можу сказати, що належу до якогось одного напрямку. Мені подобається пробувати різне, і я не маю жорстких переконань щодо того, у якому стилі можу або не можу працювати.
Єдине, що я не дуже люблю, — довго працювати над однією картиною. Для мене ідеальна робота — та, на яку я витрачаю максимум півтори години.
— Розкажіть,як відбувається процес створення картини?
Спочатку мені важливо швидко зловити перше враження від побаченого. За 15–20 хвилин я роблю начерк, розкладаю кольорові плями, визначаю композицію, відразу задаю світло й тінь, заповнюю кольором увесь аркуш. Для цього використовую великий пензель і багато самої олії.
Потім переходжу до меншого пензля й приблизно за годину додаю деталі, текстури та фактури. Найважливіше для мене — спочатку зловити емоцію і драйв від побаченого, а вже потім поступово наповнювати роботу деталями.
- На Волині пішов із життя художник і педагог Сергій Микита
- На Волині жінка десятиліттями збирає журавлину на болотах: її рекорди вражають
- На Волині у старій скрині знайшли документи, які шукали понад 80 років
Новини рубріки
У порту Лівії вибухнув російський військовий корабель
22 листопада 2026 р. 21:25
Двоє волинських науковців отримуватимуть стипендії Кабміну: хто вони та над чим працюють
22 листопада 2026 р. 21:19
«Здуріла! Здуріла у 55 років…». Історія на вечір
22 листопада 2026 р. 21:03