ЕКСКЛЮЗИВ Перемогли фашистів – переможемо і рашистів: Дніпро пам’ятає героїв Другої світової війни

08 травня 2025 р. 10:05

08 травня 2025 р. 10:05

Сьогодні Україна відзначає День пам’яті та перемоги над нацизмом , вшановуючи загиблих у Другій світовій війні 1939–1945 років. На жаль,  день ми зустрічаємо вже у новій війні – російсько-українській. Але героїв війни, яка закінчилася 80 років тому ми пам’ятаємо. Близько 7 мільйонів  українців було мобілізовано до Червоної армії. Кожний другий із них загинув. Внесок України в перемогу над фашизмом надзвичайний. Своїх героїв Другої світової пам’ятає і Дніпро. Про це пише «Наше місто» .

Герої залишаться героями, – вважає Вадим Цингареллі, історик, ветеран війни з рф

Наш земляк, військовий льотчик Павло Гусенко пройшов шлях від командира ланки до командира ескадрильї бомбардувальників-пікетувальників. Здійснив близько 200 бойових вильотів. До звання Героя Радянського Союзу гвардії капітана Гусенка представляли двічі, але присвоїли його в жовтні 1944 року посмертно. Загинув Павло Якович у Словаччині, в районі Прешова. Герою було 30 років.

Дніпропетровець Василь Конобаєв потрапив на війну після закінчення льотної школи в 1942-му. Брав участь у боях на Північно-Кавказькому та Південному фронтах. А загинув молодший лейтенант Конобаєв у вересні 1943 року в районі Малої Токмачки Запорізької області. Якраз там, де сьогодні тривають бої з російським агресором. Героєм Радянського Союзу наш земляк став посмертно. Він навічно залишився 22-річним.

Імена героїв Другої світової закарбовані в граніті на фасаді дніпровської школи №23. Сьогодні історію в цій школі викладає учасник війни з рф Вадим Цингареллі, який отримав під Старомайорським важке поранення. Про своє ставлення до героїв, які захищали Батьківщину від нацистських загарбників у першій половині минулого століття, історик-ветеран розповів журналісту «Наше місто».

– Потрібно розділяти героїчне в нашій історії, коли народ вистояв проти ворожої навали, та ідеологію, яку нав’язувала радянська влада, – розповідає Вадим. – Якщо герой загинув, захищаючи свою країну, його пам’ятають і шанують. Інша справа, коли для досягнення своїх цілей будь-яким шляхом воєначальник-м’ясник поклав сотні тисяч життів, як наприклад, маршал Жуков, якого його ж підлеглі називали катом. Іменами таких людей не повинні називати вулиці та проспекти. Як відрізнити одних від інших? У нас є відкриті архіви і по кожному персонажу можна провести дослідження і встановити істину.

На думку педагога, не потрібно прибирати пам’ятні дошки справжнім захисникам України.

– Пам’ятні дошки, такі як на нашій школі, свідчать, що українці, дніпряни виявили мужність і героїзм у боях із загарбниками, – констатує співрозмовник. – Вони загинули за Україну. Так, Україна в той момент була окупована радянською росією, але люди з честю виконали свій громадянський обов’язок, пам’ять про це залишиться назавжди. Сьогодні на фасаді школи № 23 з’явилася пам’ятна стела вже герою війни з рашистами. І ті й інші наші українські герої. Справжні герої залишаться героями.

Діди Антона Малого, екскомбата 128 бригади ТрО «Дике Поле», билися проти фашистських загарбників

Історію Другої світової після її завершення неодноразово переписували. Компартія та особисто Брєжнєв намагалися підвищити авторитет керівної верхівки в суспільстві з допомогою культу “Великої Перемоги”. З’явився й культ ветеранів війни, які стали головною статусною групою в державі. Ці традиції “побєдобєсія” перейняла сучасна росія. Тож, як сьогодні приймати події 80-річної давнини?

На думку Антона Малого, керівника управління ветеранської політики Дніпровської міської ради, не можна забувати пам’ять про подвиг українського народу. Адже багато героїв-українців – близькі та рідні нам люди.

– Вважаю, що 8 травня ми повинні вшановувати пам’ять загиблих українців, – каже Антон Малий, екскомбат 128 бригади ТрО «Дике Поле» . – Особисто в мене у Другій світовій війні воювали майже всі родичі. В  обох дідів на тій війні загинули  брати . Самі вони, на щастя, вціліли. Мені пощастило, що я застав їх живими. Один із дідусів Василь Васильович розповідав, як ще на початку війни його у складі десантної групи закинули у ворожий тил. Він був поранений, вибирався з оточення. І потім через важке поранення більше не воював. А його брат Дмитро приписав собі два роки і в 14 років добровольцем пішов на фронт. Пройшов усю війну, багато разів був поранений. Дивуюся, як залишився живий після таких кровопролитних боїв.

До речі, практично у всіх побратимів мого віку родичі брали участь у Другій світовій.

При цьому ветеран російсько-української війни наголошує, що пам’ятаючи і своїх героїв, не слід йти на поводу російської пропаганди.

–  Наші родичі – наше коріння, – резюмує співрозмовник. – Звісно, їхній подвиг ми пам’ятатимемо. Але не в контексті ворожої пропаганди, яка сьогодні продовжує імперське Побєдобєсіє.

Україна не повинна віддавати пам’ять перемоги

Сьогодні все “радянське” часто сприймається як “російське”, а, відповідно, вороже.  І все, що пов’язано з участю України у складі СРСР у перемозі над нацизмом багатьма не сприймається зовсім.

Але чи варто відмовлятися від цієї перемоги?

– Україна має виробити свій підхід до історичної пам’яті, – відповідає Руслан Бортник, директор Українського інституту політики. – Ми намагаємося орієнтуватися на Європу, забуваючи про те, що досвід більшої частини Європи інший. Це досвід поразки. Неприйнятний нам також досвід росії, для якої перемога у Другій світовій – інструмент для нових геополітичних цілей. Нам потрібно формувати такий підхід до війни, щоб у ньому одночасно враховувався і героїзм радянських солдатів і партизанів, і цілі та досягнення націоналістичних груп. Зокрема, ОУН-УПА . Усім має бути місце в історії. І в регіональній, і в центральній.

Саме такий підхід до повномасштабного російського вторгнення вважали найприйнятнішим і найвиваженішим. Але велика війна радикалізувала громадську думку.

При цьому очевидно, що відмовляючись від частини нашого героїчного минулого, ми тільки шкодимо собі.

– Спроби остаточно відмовитися від нашого причастя до Перемоги вже оберталося серйозними проблемами, – зазначає політолог. – У такому разі росія буде претендувати на місце єдиного переможця у Другій світовій і найближчого союзника США по Антигітлерівській коаліції. А це несправедливо! Адже Україна разом з СРСР і Білоруссю засновувала ООН . А український народ – народ-переможець. Навіщо нам це заперечувати!

Фото Валерія Кравченка, автора та із архівів спікерів

Дніпровські