Фронт без зброї: журналісти, які ризикують життям заради правди

31 жовтня 2025 р. 13:14

31 жовтня 2025 р. 13:14

Ці слова я присвячую українським журналістам — колегам, із якими пліч-о-пліч тримаємо лінію інформаційного фронту. Тим, хто не відступає перед небезпекою, аби правда про нашу країну звучала гучніше за вибухи.

Найвища ціна за правду

Ми познайомилися з Оленою Губановою на Чумацькому шляху в Дмитрівці. Вона тоді приїхала зі своєю знімальною групою, супроводжуючи волонтерів із Голландії, які готували фаст-фуд для наших захисників і захисниць. Ми розмовляли про війну, про місії добра, про силу людей, які не залишають інших у біді.

Олена розповідала, що супроводжує волонтерів і на Донеччині — там, де щодня небезпека, але й щодня народжується справжня людяність. Вона говорила про це без пафосу, просто, з тією журналістською гідністю, яку розуміють лише ті, хто бачив війну зблизька.

А потім я побачила її на Донбас Медіа Форумі — відкрита, усміхнена, натхненна.

І ось — світлина, знайоме обличчя, і приголомшлива новина:

«У Краматорську, внаслідок удару ворожого БПЛА «Ланцет», загинули журналістка телеканалу «Freedom» Олена Губанова та оператор Євген Кармазін».

Не віриться...

Знаю трохи зі слів Олени, як вони працювали — на найгарячіших точках Донеччини, де кожен виїзд міг стати останнім. Вона розповідала про це без пафосу, просто, з тією звичною журналістською гідністю — бо хтось мав бути поруч, щоб світ бачив правду.

Вона була тією, хто не шукав слави — лише правди. Їхали туди, де пекло, аби світ не заплющував очі.

Журналісти платять найвищу ціну за право говорити правду.

Правда під обстрілами

Лише кілька днів до цього, 13 жовтня 2025 року, у Дніпропетровській області поранення отримала команда німецького видання Welt, яка знімала репортаж із мобільною групою ППО. У вантажівку, що супроводжувала журналістів, влучив російський дрон «Ланцет».

Один український військовий загинув, ще один втратив кінцівку. Продюсер Welt Іван отримав поранення обох ніг від металевих уламків, його прооперували в лікарні. Головний репортер Ібрагім Набер і оператор Віктор Лисенко дістали легкі поранення. Усі члени медіакоманди мали позначення «PRESS», але це не зупинило ворога. Оператор зняв на відео момент удару — документ, який стане черговим свідченням того, як ціною життя журналісти доводять: правда важливіша за страх.

Статистика, що болить

За даними Національної спілки журналістів України (НСЖУ), станом на жовтень 2025 року щонайменше 135 медіапрацівників загинули від початку повномасштабного вторгнення росії, з них 21 — під час виконання професійних обов’язків.

Це не просто цифри. Це обличчя, голоси, історії. Це ті, хто вже не повернеться, але залишив після себе сліди правди.

Фронт без зброї

Журналісти на війні — це не глядачі. Це ті, хто стоїть між небом, що сипле вогонь, і світом, який має право знати. Вони не носять броню слави — лише бронежилет і камеру. Їхня зброя — слово і правда.

Олена, Іван, Ібрагім, Віктор, мій друг Джон та багато інших — усі вони символи нашого часу. Люди, які ризикують життям не заради сенсації, а заради довіри.

Джон

І кожен з нас має пам’ятати: кожна хвилина правди, яку ми бачимо в екранах, може коштувати життя тим, хто її фіксує.

Я, Ірина Ситнік, — журналістка, акредитована при Збройних Силах України. З перших днів повномасштабного вторгнення я виїжджаю у сектор, на полігони, у зони ворожих атак, аби показати реальність війни такою, якою вона є. Ми залишаємося на цьому фронті не зі зброєю, а зі словом — аби наші читачі знали правду.

Світла пам’ять усім, хто загинув за цю правду.

І вдячність тим, хто продовжує тримати лінію інформаційного фронту.

Ірина Ситнік

Головна редакторка газети «Степова зоря»

Акредитована журналістка Збройних Сил України

Дніпровські