«Думали, що тут буде безпечніше». Як живе Українське після ракетного удару (ВІДЕО)

24 червня 2026 р. 16:48

24 червня 2026 р. 16:48

Ракетний удар по селищу Українське 14 червня забрав життя місцевого жителя, пошкодив багатоквартирні будинки та змусив десятки людей знову замислитися про евакуацію. Серед постраждалих — переселенці з Донеччини, які вже одного разу втекли від війни, але й тут не знайшли омріяної безпеки. Як люди переживають трагедію, хто допомагає відновлювати житло та з якими проблемами громада живе сьогодні — у репортажі з місця події.

У селищі Українське 14 червня стався ракетний удар, який назавжди змінив життя місцевих мешканців. Зі слів спеціалістів, населений пункт атакували ракетою реактивної системи залпового вогню «Смерч».

Автор: Ірина СИТНІК

Снаряд влучив у будівлю колишнього гуртожитку. Приміщення вже тривалий час стояло порожнім. На щастя, людей усередині не було. Однак руйнівна вибухова хвиля завдала значних пошкоджень житловим будинкам навпроти.

— Будинок наш дуже сильно постраждав. У квартирах повилітали всі вікна, двері просто понівечило і повиривало, — розповідають очевидці.

Автор: Ірина СИТНІК

Ракетний удар стався близько першої години дня — саме тоді, коли більшість людей перебувала вдома через обідню перерву. Хтось був у квартирі, хтось перебував на вулиці. Усі дуже налякані.

Та, на жаль, без жертв не обійшлося. Просто біля будинку, під деревом, загинув місцевий житель. Загинув Анатолій Федорович Житній. Йому було 72 роки. Чоловік отримав смертельне уламкове поранення.

Серед тих, хто пережив цей обстріл, чимало людей, які вже одного разу були змушені тікати від війни. У будинку проживають внутрішньо переміщені особи з Покровська, Селидового та Мирнограда. Хтось евакуювався раніше, шукаючи безпечніше місце. А тепер ті, хто залишився тут, знову думають, куди їхати далі, бо залишатися стає небезпечно, — кажуть люди.

Автор: Ірина СИТНІК

Мешканці досі оговтуються від пережитого. Пошкоджені квартири, вибиті вікна, понівечені двері та втрата сусіда ще довго нагадуватимуть про той день. Війна знову прийшла туди, де люди сподівалися знайти хоча б тимчасовий спокій.

«Ми вдруге тікаємо від війни». Ірина з Покровська розповіла, як пережила ракетний удар у селищі Українське

Після ракетного удару по селищу Українське мешканці досі оговтуються від пережитого. Серед них — Ірина, яка разом із 16-річною донькою вже одного разу рятувалася від війни. До Українського переїхали у 2024 році, коли в Покровську оголосили евакуацію дітей. У Покровську вже втратили свій дім.

— Ми самі з Покровська. Жили прямо при в'їзді, перед мостом. Це район Широкого, восьма група. Біля заправки, де колись була «Супернафта». Там був наш дім… Із Покровська переїхали до селища Українське, але й тут не змогли знайти безпечного місця, — розповідає Ірина.

Автор: Ірина СИТНІК

Жінка згадує, що в момент нещодавнього вибуху все сталося миттєво. Ірина була вдома разом із донькою.

— Я стояла, а донька лежала на ліжку. Після вибуху все було як у тумані, у диму. Я тільки кричала їй: «Лягай!» Але куди там лягати… Вибуховою хвилею все відкинуло… Скло стирчало в стіні, у шпалерах. Речі порозліталися. Телевізор був увесь в уламках — вони стирчали звідусіль, — розповідає Ірина.

Будинок зазнав серйозних руйнувань.

— Ось бачите — стіну вдарило, тріщина пішла. Жити в цьому будинку вже не годиться, — показує вона пошкодження.

Автор: Ірина СИТНІК

Ірина стала свідком загибелі 72-річного Анатолія Федоровича.

— Отут загинув Анатолій Федорович. Він тут з чоловіками автомобіль ремонтував, потім під деревом присів. Усе сталося миттєво. Вибух… Уламок вдарив його. І немає вже людини. Тіло навіть не приїхали одразу забрати — довго лежало. Люди самі вкрили рядном, а потім приїхали на мотоблоці й забрали рідних, — розповідає жінка.

Автор: Ірина СИТНІК

Попри втому від постійних переїздів, Ірина продовжує прибирати понівечене житло й одночасно готуватися до нової евакуації. Змушені вдруге залишати місце, яке лише почали називати домом. Вони, як і тисячі інших українців, знову пакують речі, не знаючи, де зможуть почуватися у безпеці.

— Спочатку евакуювалися в Українське, думали, що буде безпечніше. А тепер знову доводиться збирати речі й їхати. Будемо їхати далі. Бо залишатися тут уже страшно. Уже вдруге починаємо все з нуля, — говорить жінка.

Біля пошкодженого будинку мешканці поступово прибирають наслідки обстрілу. Де це можливо, вже закрили вибиті вікна плитами та плівкою, які надала гуманітарна місія «Проліска». Але сліди вибуху залишаються помітними майже в кожній квартирі.

Автор: Ірина СИТНІК

Заходимо до під'їзду — і одразу огортає моторошна тиша. Тут напівтемрява навіть удень. Вікна на сходових майданчиках уже забиті плитами ОСБ, тому сонячне світло майже не проникає всередину. Від скла не залишилося й сліду — його вибуховою хвилею рознесло на сотні уламків.

Автор: Ірина СИТНІК

Найстрашніше враження справляють квартири. На поверсі майже немає жодних вцілілих дверей. Вибухова хвиля вирвала їх із коробками, залишивши замість осель чорні порожні отвори. Здається, ніби будинок зненацька втратив свій захист і оголив усі людські трагедії.

— Тут двері повиривало. Світла ще немає, лише інколи вмикають. У всіх двері повибивало, практично всі квартири залишилися без них, — розповідають мешканці.

Автор: Ірина СИТНІК

Біля під'їзду чоловік просто посеред двору майструє тимчасові двері. Каже, що нові вже замовили, але поки треба хоч якось закрити квартиру від дощу та сторонніх. Поруч люди збирають уламки, виносять пошкоджені речі, намагаючись повернути життю хоча б видимість нормальності.

Автор: Ірина СИТНІК

В одній із квартир нині живе переселенка з Покровська. Жінка проводить нас до своєї квартири. Від вікон залишилися лише порожні рами. Вона розповідає, що рятувалися від війни один раз, з Покровська, а тепер знову опинилися серед руйнувань. У дворі стояла їхня автівка — вибухом її посікло уламками та понівечило. Та попри пережите, залишати Українське родина поки не збирається. Кажуть, хіба що переїдуть в іншу квартиру.

— Це вже люди потроху все закрили, прибрали. Але багато чого досі не відремонтовано, — каже вона.

Попри те, що після удару минув певний час, наслідки вибуху залишаються очевидними.

— Двері повибивало в усіх. Усі залишилися без дверей, — додають мешканці, показуючи понівечені квартири.

Автор: Ірина СИТНІК

У цьому будинку та на подвір'ї війна відчувається буквально на дотик. Обірвані дроти, запах пилу, вибиті вікна, понівечені двері та приглушені голоси людей створюють відчуття, ніби час тут зупинився в ту саму хвилину, коли пролунав вибух. І хоча мешканці вже прибирають уламки та закривають вибиті отвори плитами, страх і біль досі живуть у кожному під'їзді, на кожному поверсі, у кожній квартирі.

— Ми всі з цього будинку. Потроху вже позабивали вікна, щось поробили, але роботи ще дуже багато, — розповідають мешканці.

Автор: Ірина СИТНІК

Саме до цього будинку після обстрілу приїхали представники гуманітарної місії GEM, аби підтримати людей, які залишилися без нормальних умов для життя.

«Я думала: зараз поїм, а потім трохи посплю…»

— Я думала: зараз поїм, а потім трохи посплю. Якби тоді лягла спати, то, мабуть, і мене вже не було б. Приготувала собі поїсти — і більше нічого не встигла… — згадує жителька пошкодженого будинку.

Жінка досі зі сльозами згадує останні хвилини життя 72-річного Анатолія Федоровича.

— Побачила Федоровича. Він лежить… Дивився на мене… Я до нього підбігла. Йому поклали лід сюди і сюди, намагалися хоч якось допомогти, а потім сказали, що були дуже тяжкі внутрішні ушкодження. Йому було 72–73 роки… — тихо говорить жінка.

Ці кілька фраз найкраще передають те, що пережили люди того дня. Для мешканців будинку це вже не просто спогад про вибух — це пам'ять про сусіда, який за лічені секунди став ще однією жертвою російського удару.

Автор: Ірина СИТНІК

«Ракета пробила плиту й пішла в підвал»

Після огляду пошкодженого будинку місцеві мешканці показують журналістам місце влучання. Колишній гуртожиток, який уже багато років не використовувався, прийняв на себе основний удар.

Йдемо з волонтерами ближче до зруйнованої будівлі.

Усередині — порожньо. Будівля давно не використовувалася. На місці влучання й досі добре видно характер руйнувань. Спеціалісти припускають, як саме зайшла ракета.

— Майже вертикально зайшла. Хоча бачите — перекриття цілі. Вона зачепила плиту з краю, пробила її й пішла прямо в підвал, — говорять спеціалісти.

Автор: Ірина СИТНІК

Попри те, що удар припав по нежитловій споруді, руйнівна вибухова хвиля дісталася сусідніх будинків, де в той момент перебували люди. Саме тому наслідки атаки виявилися такими трагічними для мешканців навколишніх багатоповерхівок.

«Почали тут обживатися, а тепер знову доведеться їхати»

Після вибуху постраждав не один будинок, вікна втратили в будинки, які були подалі, без вікон будинок культури, дитячий садок.

Автор: Ірина СИТНІК

Це ще один багатоквартирний будинок, до якого їдемо з гуманітарною місією GEM.

У затишному дворі, де ще донедавна цвіли квіти й люди облаштовували своє нове життя, тепер говорять лише про ворожу атаку їхнього селища та чергову евакуацію.

Автор: Ірина СИТНІК

Місцева жителька Ірина показує будинок, у якому зараз мешкають люди.

— Приблизно вісім квартир заселені.

Попри війну, мешканці намагалися зробити двір затишним: висадили квіти, доглядали територію, облаштовували побут. Розповідає і про свій шлях порятунку від війни.

— Ми ж приїхали в Українське з Мирнограда майже два роки тому. У Мирнограді вже нічого не залишилося. І будинок, і квартира — усе втрачено. Тут була наша квартира, яка стояла порожня. Почали обживатися… А тепер, напевно, знову доведеться кудись їхати, — із сумом говорить Ірина.

Тепер родина знову стоїть перед непростим вибором — шукати новий прихисток і вдруге починати життя з нуля.

Автор: Ірина СИТНІК

«Спочатку навіть не зрозуміли, що сталося»

Поки волонтери роздають людям питну воду та гуманітарну допомогу, до розмови долучаються й інші мешканці будинку. Вони зізнаються: пережити той день було непросто.

— Дуже було страшно. Це вперше такий удар по селищу. Спочатку ми навіть не зрозуміли, що сталося. А вже потім почався мандраж. Наш будинок постраждав менше ніж той, який навпроти місця влучання. А найстрашніше те, що людина загинула, — показує чоловік у бік зруйнованого гуртожитку.

Автор: Ірина СИТНІК

Попри пережитий страх і розуміння того, що небезпека нікуди не зникла, поки що люди не планують залишати селище.

«Якщо світло вимикають немає ні інтернету, ні зв'язку»

Після роздачі гуманітарної допомоги розмова переходить до щоденних проблем селища. Одна з найболючіших — вода, мобільний зв'язок. Із мобільним інтернетом ситуація теж непроста.

— У мене підключений роумінг, тому до мене ще можуть додзвонитися. А в кого його немає — ті залишаються без зв'язку. Є ще інтернет від «Вега», інколи працює FTTC. Але якщо вимикають світло — немає вже нічого. Ні інтернету, ні зв'язку, — пояснюють люди.

Попри всі труднощі, мешканці намагаються триматися, допомагають один одному та сподіваються, що їхні проблеми почують не лише волонтери, а й ті, хто може допомогти вирішити їх на рівні громади.

Автор: Ірина СИТНІК

«Самотужки громада не впорається». У селищній раді розповіли, як долають наслідки обстрілів

Після ракетного удару громада залишилася сама на себе із великою кількістю проблем — від пошкодженого житла до допомоги людям, які пережили обстріл. У селищній раді наголошують: без підтримки благодійних організацій упоратися з такими викликами було б неможливо.

— Зараз дуже нелегкий час. Органи місцевого самоврядування самотужки, мабуть, уже не можуть справлятися з такою навалою питань. Їх безліч, і багато з них потребують негайного вирішення. Одразу після ракетного удару обстежили масштаби руйнувань: було пошкоджено близько 90 вікон у багатоквартирних будинках. Крім того, ще приблизно 30 вікон вибито у Будинку культури та дитячому садку, — повідомляє секретар Української громади Інна Солонець.

Автор: Ірина СИТНІК

Уже в перші години після обстрілу до громади прибули благодійні організації.

— Одразу приїхали «Людина в біді», «Янголи спасіння» та «Проліска». Вони привезли будівельні матеріали, роздавали їх людям. Їхні будівельні бригади одразу почали забивати вибиті вікна. Це була неоціненна допомога, — розповідає представниця громади.

Після кожного обстрілу чи під час евакуації найбільш вразливих категорій населення саме благодійні організації першими приходять на допомогу.

— Коли трапляються такі ситуації — обстріли, евакуація родин із дітьми, самотніх людей, — дуже велику допомогу надають саме благодійні фонди. Окрема подяка «Пролісці» за соціальний гуманітарний маршрут. Це справді дуже велика підтримка. Окрема подяка нашим уже, можна сказати, надійним партнерам — організації GEM. Вони були одними з перших, хто почав працювати в нашій громаді. За відсутності достатньої кількості бригад, кваліфікованих працівників, які можуть виконувати такі роботи, громада фізично не здатна охопити все самостійно. Це дуже велика підтримка, — наголошує вона.

Автор: Ірина СИТНІК

Нині в громаді проживає близько 2,5 тисячі людей.

— Масового відтоку населення поки що немає. Звичайно, після погіршення безпекової ситуації люди трохи занепокоїлися, але наразі більшість залишається, — зазначає співрозмовниця.

Нині триває робота над відновленням мобільного зв'язку, який після обстрілу працює з перебоями.

— Так, зараз ремонтують мережі зв'язку. Ми розуміємо, наскільки це важливо для людей, особливо в умовах війни, — додає представниця громади.

Автор: Ірина СИТНІК

Ракетний удар по Українському забрав людське життя, пошкодив оселі та змусив багатьох знову замислитися про евакуацію. Для когось це вже друга втеча від війни, для когось — чергове випробування, яке доводиться переживати поруч із рідним домом. Попри страх, втрати та невизначеність, люди не опускають рук: прибирають уламки, ремонтують житло, підтримують одне одного і продовжують жити. Але кожна вибита шибка, кожні понівечені двері та кожна історія переселенців нагадують про головне — війна не припиняє руйнувати долі навіть там, де люди сподівалися знайти безпеку. І поки громада оговтується від наслідків удару, її мешканці мріють лише про одне — щоб одного дня їм більше не довелося тікати від війни й починати життя з нуля.

Автор: Ірина СИТНІК

Репортаж з місця події:

Дніпровські