ЕКСКЛЮЗИВ Унікальні природні локації поблизу Дніпра, які варто побачити кожному

10 липня 2026 р. 10:08

10 липня 2026 р. 10:08

Дніпропетровщина давно перестала асоціюватися лише з великими містами, промисловістю та козацькою історією. У різних куточках області дедалі більше з’являється унікальних туристичних локацій, де можна не лише відпочити серед природи, а й дізнатися чимало нового про рослини, історію краю та його природну спадщину. Тут приватні сади перетворюються на справжні ландшафтні парки, а сімейні господарства — на сучасні екотуристичні комплекси, що приваблюють тисячі відвідувачів. Про це розповідає “Наше місто”.

Сад, де оживає історія Дніпрових порогів: як за 50 кілометрів від Дніпра створили унікальний ландшафтний парк

За пів сотні кілометрів від Дніпра, у селищі Військове, серед степових схилів та краєвидів на Дніпро, розташувався один із найвідоміших приватних ландшафтних парків України — авторський сад Світлани Кульбашної. Сьогодні сюди приїжджають тисячі туристів, щоб відпочити серед квітучих масивів, пройтися затишними алеями, побачити величезні дерева, природний степ, помилуватися краєвидами балки з водоймою та відчути атмосферу спокою, яку створювали понад чверть століття.

Втім, ще двадцять шість років тому на цьому місці не було нічого схожого на парк. Тут простягався звичайний город, зарослі тополі, старий будинок, занедбана балка зі сміттям і майже пів гектара землі, яку потрібно було буквально створювати заново.

«Ми приїхали сюди у 2000 році й закохалися в цю ділянку. А коли придбали її і зняли рожеві окуляри, то зрозуміли, що закохалися невідомо в що. Тут був город, старий будинок, хащі тополь, сміттєзвалище в балці. Але було дуже багато енергії, і ми почали працювати», — згадує власниця парку та ландшафтна дизайнерка Світлана Кульбашна.

Спочатку ця територія зовсім не замислювалася як туристична локація. Для родини це була велика дача, куди вони хотіли приїжджати лише на вихідні. Саме тому всі рішення приймалися без поспіху, поступово, крок за кроком. Першим великим проєктом став газон. Зараз дизайнерка називає його найбільшою помилкою свого професійного життя. Адже тоді вона ще не знала, скільки сил, води та постійного догляду потребують великі газонні площі.

Після кількох невдалих спроб родина встановила сучасну систему поливу, а сам сад почав поступово змінюватися. Проте навіть зараз Світлана продовжує переробляти його відповідно до сучасних принципів природного ландшафтного дизайну.

«Я кожного року вирізаю шмат газону і засаджую його рослинами. Намагаюся зробити цей сад природним. Для цього використовую злаки, багаторічники, чагарники. Це потрібно не тільки для краси, а й щоб менше поливати, приваблювати метеликів, комах і створювати справжню екосистему», — розповідає Світлана.

Сьогодні парк займає понад півтора гектара. Тут ростуть сотні дерев, десятки видів декоративних злаків, квітучих багаторічників та чагарників. Замість класичних клумб рослини висаджені великими масивами — саме так, на думку дизайнерки, сад виглядає природним і гармонійним. Світлана пояснює, що давно перестала сприймати сад лише як колекцію красивих рослин. Для неї це насамперед художнє полотно.

«Я закінчила художню школу і розглядаю свій сад як картину. Роблю мазки, пишу цей сад. Мені не дуже важливо, щоб це була саме троянда. Мені потрібен акцент певного кольору, певна форма чи вертикаль. Я мислю як художник», — зізнається жінка.

Саме такий підхід дозволив створити простір, який змінюється протягом року. Навесні парк вкривається цвітінням дерев і багаторічників, улітку хвилюються декоративні трави та квіти, восени сад набуває золотавих барв, а взимку композиції не втрачають виразності завдяки сухим суцвіттям, фактурним кущам і деревам.

Однією з головних особливостей авторського парку є його природність. Тут практично не використовують надмірний догляд чи складні технології. Навпаки — екосистема повинна підтримувати себе самостійно. За словами Світлани Кульбашної, багато рослин вона розмножує власноруч. Невеликий кущик, висаджений багато років тому, поступово перетворюється на цілий квітковий масив.

Наприклад, звичайний барвінок, привезений із маминої дачі, за десятиліття розрісся на величезну площу. Так само формуються великі композиції із декоративних злаків, які сьогодні стали однією з головних окрас парку.

Однією з найцікавіших локацій став природний лабіринт із сумаху розрізнолистого. Рослини поступово переплелися між собою, утворивши справжні зелені коридори.

«Коли мене запитують, що у вас є для дітей, я кажу — нічого. Але це тільки на перший погляд. Метелики літають для дітей. Лабіринт із сумаху теж зроблений для дітей. Тут виросли мої онуки. Вони лазили, бігали та гралися», — з посмішкою згадує Світлана.

Сьогодні цьому живому лабіринту вже майже два десятиліття, і він залишається однією з найулюбленіших локацій маленьких відвідувачів.

До 2014 року власниця навіть не думала відкривати парк для широкого загалу. Хоча ще раніше сад уже отримував міжнародне визнання — переміг у престижному конкурсі британської ландшафтної дизайнерки Розмарі Александер. Переломним моментом стали події Революції Гідності.

«Ми відкрили сад після Революції Гідності. Після загибелі Сергія Нігояна, нашого земляка, мені захотілося показати передусім собі, що ми — Європа. Ми живемо без високих парканів. Відкрити власний простір для людей було свідомим кроком», — додає вона.

Спочатку територію відкрили лише для фотосесій. Фотографи швидко розповіли про парк своїм клієнтам, і вже за кілька років сад став одним із центрів розвитку сільського зеленого туризму Дніпропетровщини. За словами власниці, за цей час парк відвідали вже близько 90 тисяч людей.

Тут проводять екскурсії, творчі зустрічі, мистецькі заходи та неспішні прогулянки серед природи, як для цивільних, так і для ветеранів та родин військових. Саме така концепція відпочинку, без гучної музики та атракціонів, стала головною особливістю цього місця.

«Ми не розважаємо публіку. Ми даємо людям можливість відпочити, насититися красою, тишею, історіями та побачити, що можна створити власними руками», — переконана жінка.

Світлана Кульбашна багато років подорожувала садами Франції, Великої Британії та інших країн Європи. Саме там вона вперше побачила відкриті приватні парки, які давно стали важливою частиною туристичних маршрутів. Особливе враження на неї справили замки Луари, біля яких кожен сад відкритий для відвідувачів.

Повернувшись додому, вона вирішила зробити подібний простір і на Дніпропетровщині. Сьогодні власниця із задоволенням спостерігає, як її приклад наслідують інші господарі садів, екоферм і туристичних локацій.

«Десять років тому внутрішнього туризму майже не було. Ми поклали початок. А зараз відкриваються нові локації, ферми, садиби. І це мене дуже радує», — розповідає дизайнерка.

Також не менш цікава історія пов’язана з ще однією локацією парку — це сосновий ліс. Чоловік Світлани мріяв мати будинок поруч із лісом, але так сталося, що місцевість була зовсім іншою. Тому, вже наступного дня після покупки будинку Світлана вирушила до лісництва за маленькими саджанцями сосни. Вони були настільки крихітними, що ще навіть не повністю вийшли із шишок. Кожен саджанець висаджувала вручну просто серед степової землі.

«Я ставила лопату, протикала землю, вставляла туди тільки но вилупившуся з шишечки сосенку. Поливала, ставила кілочок. І ось за 25 років вони виросли такими, як ви бачите. Тепер тут уже ліс, тут затишно», — розповідає вона.

Сосновий гай став однією з найулюбленіших локацій відвідувачів. Тут навіть у найспекотніші дні панує прохолода, повітря насичене ароматом хвої, а між деревами натягнуті гамаки, встановлені столики та місця для відпочинку. Саме тут часто залишаються туристи з наметами. У лісі мешкають білки, фазани, сойки та десятки інших видів птахів, які створюють неповторну атмосферу живої природи.

Окрім соснового лісу, парк має ще одну атмосферну локацію — мальовничу балку. Саме тут розташувався невеликий будиночок хоббіта, що ніби перенісся зі сторінок казок Толкіна. Поряд облаштоване місце біля багаття із дерев’яними лавами по колу, де часто збираються гості після екскурсій або під час тематичних заходів.

Парк, що виріс поруч із легендарними Дніпровими порогами

Втім, головною природною окрасою цієї місцевості залишається зовсім не сад. За кілька хвилин ходьби відкриваються краєвиди на величний Дніпро та місце, де колись ревіли легендарні Дніпрові пороги.

Саме біля Військового знаходився найбільший із дев’яти порогів — Ненаситець, який запорозькі козаки називали також Дідом або Ревучим.

Світлана Кульбашна вже багато років досліджує історію цієї місцевості й проводить екскурсії, під час яких розповідає не лише про рослини, а й про історичне значення Дніпрових порогів.

«Біля нас знаходиться найбільший Дніпровий поріг — Ненаситець. Півтора кілометра виходів скельних порід повністю перетинали Дніпро. До порога річка була рівною, після нього — знову рівною. А тут вода вирувала так, що козаки називали його Ревучим», — говорить дослідниця.

За її словами, шум порога було чути за десятки кілометрів, а водяний пил здіймався високо над річкою.

«Його було чути на сорок верст навколо. Про це писав Дмитро Яворницький у книзі “Дніпрові пороги”. Водяний пил підіймався майже на вісімдесят метрів», — зазначає Світлана Кульбашна.

Саме ця місцевість нерозривно пов’язана з ім’ям Тараса Шевченка. У 1843 році український поет побував біля Ненаситецького порога. Він піднімався на скелю Монастирку, милувався Дніпровими краєвидами, спілкувався із місцевими жителями та читав їм свою поему «Катерина». Про це, говорить Світлана Кульбашна, свідчать історичні джерела та спогади сучасників.

«Коли сюди прийшов Тарас Григорович Шевченко у 1843 році, він піднявся на скелю Монастирку, залишився ночувати, читав селянам “Катерину”. Про це є спогади селянина Власа Сербиненка. Я знайшла це місце й зараз досліджую його», — розповідає вона.

Саме тут художник робив замальовки навколишніх сіл, скель та величного Дніпра. Через два роки після цієї подорожі Шевченко написав свій знаменитий «Заповіт».

На думку Світлани, рядки про широкі лани, Дніпро та кручі безпосередньо пов’язані саме з цією місцевістю.

«Через два роки після цього Шевченко написав “Заповіт”, в якому є слова: “Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чутно, як реве Ревучий”. Ревучий — це одна з назв Ненаситецького порога. Я переконана, що саме ці місця надихнули його», — говорить Світлана Кульбашна.

Вона пояснює, що лише побувавши тут, можна повністю зрозуміти зміст відомих шевченкових рядків.

«Коли читаєш “реве та стогне Дніпр широкий”, здається, що це просто про річку. Але коли знаєш історію порогів, розумієш: ревів не весь Дніпро — ревів саме Ненаситецький поріг», — додає вона.

Сьогодні авторський сад Світлани Кульбашної — це вже значно більше, ніж красивий парк. Тут відвідувачі не лише милуються квітами та відпочивають серед природи. Під час екскурсій вони дізнаються про історію Дніпрових порогів, Запорозького краю, козацької доби та життя Тараса Шевченка.

Саме тому прогулянка садом поступово перетворюється на подорож у часі — від сучасного ландшафтного мистецтва до геології, історії України та культурної спадщини Придніпров’я.

Найбільший розсадник України поблизу Дніпра: як сімейна справа перетворилася на зелену імперію

Усього за кілька десятків кілометрів від Дніпра, у селищі Спаське, розташувався один із найбільших декоративних розсадників України. Сьогодні сюди приїжджають не лише за рослинами для приватних садиб чи масштабних ландшафтних проєктів, а й за натхненням. На десятках гектарів землі ростуть тисячі хвойних дерев, декоративних кущів, багаторічників, пряних трав та ексклюзивних рослин, завезених із різних куточків світу.

За цією масштабною територією стоїть сімейна історія, яка розпочалася понад двадцять років тому. Тоді двоє Олександрів Баранників, батько і син, вирішили створити справу, що не лише приноситиме користь людям, а й буквально робитиме планету зеленішою.

«Розсаднику вже приблизно 20 років. Кажемо приблизно, тому що важко визначити той день, коли була висаджена перша рослина. Це сімейний бізнес, який створили два Олександри Баранники — батько та син. Вони хотіли створювати красу і легені планети. Саме тому на нашому логотипі дерево проростає крізь планету у вигляді легенів. Ми справді вирощуємо легені нашої планети», — розповідає комерційна директорка розсадника та директорка мережі садових центрів «Спаський розсадник» Людмила Баранник.

Від самого початку проєкт замислювали масштабним. Якщо сьогодні розсадник відомий далеко за межами Дніпропетровщини, то ще на старті його засновники планували створити величезне виробництво декоративних рослин. Територія займала понад двадцять гектарів, а першими культурами стали хвойні дерева — туї, ялини та ялиці, які тоді лише починали активно використовувати в українському ландшафтному дизайні.

З роками невелике господарство перетворилося на сучасний виробничий комплекс із власною мережею садових центрів, автоматизованими теплицями, системами поливу та десятками тисяч рослин. Тут працює близько пів сотні спеціалістів, а в сезон кількість працівників ще збільшується.

«Основний штат у нас — приблизно 50 людей. Але все залежить від сезону. Коли починається активна прополка, пересадка чи підготовка рослин, ми залучаємо додаткові бригади. Попри всі труднощі війни, попит на наші рослини не зменшується. Українці продовжують створювати красиві сади й озеленювати свої подвір’я», — говорить Людмила Баранник.

Асортимент розсадника вражає різноманіттям. Тут можна знайти як традиційні українські декоративні рослини, так і рідкісні сорти, які свого часу були привезені з провідних європейських розсадників.

Основними постачальниками материнського матеріалу стали Німеччина, Нідерланди, Бельгія та Італія — країни, які вважаються світовими лідерами декоративного розсадництва. Водночас власники постійно подорожували світом, привозячи поодинокі екзотичні екземпляри із Сицилії, острова Мадейра, Шрі-Ланки, В’єтнаму й навіть окремих регіонів Африки.

Саме такі рослини сьогодні можна побачити лише в одиничних екземплярах, адже вони стали частиною приватної колекції розсадника та основою для подальшого розмноження.

На відміну від більшості виробництв, у розсадництві результат своєї роботи можна побачити лише через кілька років. Щоб маленький живець перетворився на повноцінну рослину, готову до продажу, іноді потрібно чотири роки. Деякі декоративні дерева вирощують десятиліттями.

У цей час рослини кілька разів пересаджують, формують кореневу систему, обрізають, підживлюють, захищають від хвороб і морозів. Лише після цього дерево можна запропонувати покупцю.

«Наприклад, звичайний ялівець проходить шлях приблизно чотири роки. Спочатку живцювання, потім майже рік формується коріння, ще рік рослина росте в маленькому горщику, після цього пересаджується у більший контейнер і тільки потім надходить у продаж. Ми повинні вже сьогодні розуміти, скільки саме таких рослин буде потрібно людям через чотири роки», — пояснює Людмила Баранник.

Особливо складною є робота із великими хвойними деревами. На відміну від лісових насаджень, кожне дерево в розсаднику протягом життя кілька разів пересаджують. Саме це дозволяє сформувати компактну, густу кореневу систему, завдяки якій навіть п’ятиметрова ялина після пересадки легко приживається на новому місці.

«Саме цим розсадник відрізняється від лісу. Ми постійно пересаджуємо дерева, щоб виховати правильну кореневу систему. Тому навіть якщо людина купить п’ятиметрову ялинку, вона успішно приживеться. Уся її коренева система знаходиться в компактній земляній грудці», — говорить фахівчиня.

Окремою гордістю розсадника стали японські нівакі — декоративні дерева, які роками формують вручну.

Це не просто красиво підстрижені сосни чи ялівці. Кожне дерево створюється відповідно до багатовікової японської традиції, де кожна форма має власну назву й символіку. Одні композиції символізують рух, інші — стійкість або гармонію.

Формування одного такого дерева триває понад десять років.

«Нівакі — це садовий бонсай. Якщо рослина росте в контейнері — це бонсай, а якщо вона велика й висаджена у ґрунт — це вже нівакі. Наприклад, форма “Сьокан” символізує нахилене дерево, а “Майогі” — рух і життєву енергію. Наші дерева формуються вже одинадцятий рік. Загалом їм шістнадцять років», — розповідає Людмила Баранник.

Попит на такі дерева останніми роками лише зростає.

Як пояснюють у розсаднику, сьогодні люди дедалі частіше хочуть отримати готовий результат, а не чекати роками, поки маленьке дерево виросте. Саме тому великі сформовані рослини користуються особливою популярністю серед власників приватних садиб та дизайнерів.

Особливою гордістю Спаського розсадника став пряний сад. Тут вирощують тисячі рослин, які використовують не лише у кулінарії, а й у народній медицині та косметології.

Комерційна директорка мережі садових центрів «Спаський розсадник» Людмила Баранник розповідає, що саме ця колекція зробила підприємство відомим далеко за межами області.

«Ми є найбільшим виробником пряних рослин, і це фактично єдине місце, де можна побачити одразу кілька тисяч кущів розмарину, сотні міртів, орегано, базиліків, м’яти та десятки інших культур. Це найбільша колекція як за кількістю, так і за різноманіттям», — говорить Людмила Баранник.

Ідея створення такого саду народилася після міжнародних виставок у Німеччині. Саме там команда розсадника побачила величезні павільйони, присвячені ароматичним рослинам, і вирішила створити подібний напрямок в Україні.

Перші живці почали завозити з Нідерландів та Ізраїлю. Кожну нову рослину випробовували протягом року або навіть двох — перевіряли, чи здатна вона адаптуватися до українського клімату, чи легко розмножується та наскільки цікава покупцям.

Під час екскурсії пряним садом відвідувачі можуть не лише побачити сотні видів рослин, а й дізнатися, як використовувати їх у повсякденному житті.

Серед найпопулярніших — орегано, або материнка. За словами фахівців, рослина відома своїми корисними властивостями для жіночого здоров’я, а також широко використовується у середземноморській кухні.

Не менш популярний і базилік. Тут вирощують як класичні сорти для соусу песто, так і незвичайні — наприклад, лимонний базилік із яскравим цитрусовим ароматом, який чудово підходить до риби та літніх напоїв.

Особливу увагу привертає мірт.

«Мірт — один із найсильніших природних антибіотиків. Він виділяє ефірні речовини, які очищують повітря. Його навіть радять тримати вдома поруч із дитячою кімнатою. А якщо говорити про кухню, то на Сицилії у листі мірта дуже люблять маринувати телятину», — розповідає Людмила Баранник.

Серед екзотичних рослин — ліпія, яку ще називають природним цукрозамінником. Її листя у сотні разів солодше за звичайний цукор, а післясмак нагадує полуницю.

Не менш цікавою є рослина медікус, яку працівники жартома називають «домашньою аптечкою».

«Медікус ще називають антиопіковим желе. Його сік працює як природний антисептик, пришвидшує загоєння ран і добре допомагає при опіках. Це рослина, яку дуже корисно мати вдома, особливо якщо є маленькі діти», — говорить директорка.

У колекції також є лимонграс, різноманітні сорти тархуну, лавр, десятки видів м’яти, пасифлора, алоїзія цитронова, стевія, центела азійська, лаванда, шавлія, розмарин, декоративні томати та багато інших рослин.

Кожна з них має власну історію та призначення — одні використовують у чаї, інші додають до риби чи м’яса, треті стали незамінними компонентами сучасної косметики.

Екскурсії зі спеціями та лавандовими смаколиками

Щовихідних територія розсадника перетворюється на справжній туристичний простір. Під час тематичних екскурсій гостям показують виробництво, знайомлять із рослинами та розповідають історії їх появи в Україні. Окрема частина програми — дегустації.

Відвідувачі можуть скуштувати спеції, виготовлені з трав, вирощених у розсаднику, ароматні чаї, продукти з використанням лаванди, а також дізнатися, які трави найкраще пасують до м’яса, риби, пасти чи літніх напоїв.

Під час екскурсій фахівці пояснюють, як правильно вирощувати пряні культури вдома, які рослини варто посадити на підвіконні, а які — у відкритому ґрунті.

Не менш популярною за рослини стала територія фотозон. Навесні та влітку сюди приїжджають фотографи, молодята, сім’ї та туристи, щоб зробити світлини серед квітучих полів.

Однією з найулюбленіших локацій став зелений тунель бажань, створений із величних грабів.

«Тут дуже люблять фотографуватися родини, закохані, молодята. Часто саме тут створюються найказковіші кадри», — розповідає Людмила.

Не менш популярні лавандове поле, яке щороку приваблює тисячі відвідувачів, величезна карпатська гойдалка з панорамним видом на балку, гігантське гніздо з яйцями дракона, декоративні вози, природні оглядові майданчики та квітучі поля.

З вершини балки відкривається широкий краєвид на водойму, зелені схили та безкраї декоративні насадження. Частина фотолокацій залишається постійною, однак багато з них змінюються залежно від пори року.

«У нас є сталі фотозони — карпатська гойдалка, тунель бажань, велика рамка, гніздо. Але є й сезонні. Влітку всі їдуть на лавандове поле, восени створюємо гарбузовий парк із десятків тонн гарбузів, навесні квітнуть гортензії та гібіскуси. Тому кожен сезон виглядає зовсім по-новому», — зазначає Людмила Баранник.

Саме поєднання сучасного декоративного розсадника, ботанічної колекції, навчального простору та мальовничих природних ландшафтів зробило Спаський розсадник одним із найцікавіших туристичних місць поблизу Дніпра, куди люди приїжджають не лише за рослинами, а й за натхненням, новими знаннями та можливістю провести день серед природи.

Фото: “НМ” / особисті фото героїв матеріалу

Дніпровські