Хто відшкодовує моральну шкоду, якщо працівник загинув під час роботи внаслідок ракетного удару

03 серпня 2026 р. 16:15

03 серпня 2026 р. 16:15

Повномасштабна війна поставила перед українською судою системою нові складні правові виклики. Одне з найгостріших питань сьогодення — чи зобов'язаний роботодавець виплачувати компенсацію моральної шкоди родичам працівника, який загинув під час виконання трудових обов'язків унаслідок ворожого ракетного обстрілу?

Воєнний стан поставив перед судами нові правові питання. Одне з них – чи повинен роботодавець компенсувати моральну шкоду членам сім'ї працівника, який загинув під час виконання трудових обов'язків унаслідок ракетного обстрілу? Про це повідомляє Дніпровська порадниця з посиланням на Інспекцію з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради

Верховний Суд у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 210/6142/23 сформував важливу правову позицію, яка має значення для всіх роботодавців.

Обставини справи

Працівник товариства загинув у червні 2023 року під час виконання трудових обов'язків унаслідок ракетного удару.
Його донька звернулася до суду з вимогою стягнути з роботодавця моральну шкоду, вважаючи, що сам факт загибелі працівника на роботі є достатньою підставою для виникнення відповідальності роботодавця.

Що встановили суди?

Під час розгляду справи було досліджено матеріали спеціального розслідування нещасного випадку.

Суди встановили, що:

роботодавець виконав вимоги статей 153, 160 КЗпП України;
дотримався вимог статей 13, 23 Закону України «Про охорону праці»;
порушень правил охорони праці не встановлено;
смерть працівника настала виключно внаслідок воєнних дій держави-агресора.
За таких обставин відсутній головний елемент цивільно-правової відповідальності роботодавця – його протиправна поведінка.
Саме тому Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову.

Чому суд не поклав відповідальність на роботодавця?

Суд звернув увагу, що відповідальність роботодавця не є безумовною.
Сам факт того, що працівник перебував на роботі під час ракетного удару, ще не означає, що саме роботодавець повинен компенсувати моральну шкоду.
Для виникнення такого обов'язку необхідно довести:
• наявність порушення законодавства;
• вину роботодавця;
• причинний зв'язок між його діями (бездіяльністю) та загибеллю працівника;
• факт заподіяння шкоди.

У цій справі ці елементи були відсутні.
Крім того, Верховний Суд застосував статтю 15 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої втрати, пов'язані зі збройною агресією, підлягають відшкодуванню за рахунок держави-агресора або інших джерел, визначених законом.

А коли рішення могло бути іншим?

Саме тут ця постанова стає особливо цікавою.
Верховний Суд не сказав, що роботодавець ніколи не відповідає за загибель працівника під час війни.
Суд лише зазначив, що в конкретній справі роботодавець не допустив жодного порушення.

Але уявімо іншу ситуацію.

Наприклад:
підприємство продовжувало роботу попри оголошену повітряну тривогу, хоча працівники могли бути евакуйовані;
роботодавець не забезпечив доступ до укриття, хоча був зобов'язаний це зробити відповідно до законодавства або внутрішніх актів;
працівникам було заборонено залишати робочі місця під час повітряної тривоги;
не проводилися інструктажі щодо дій під час повітряної тривоги;
роботодавець знав про небезпечні умови, але не вжив жодних заходів для мінімізації ризиків;
були проігноровані приписи органів державного нагляду або вимоги щодо цивільного захисту.
У такій ситуації суд уже досліджував би зовсім інше питання:
чи перебуває смерть працівника у причинному зв'язку з порушеннями роботодавця?
Якщо такий причинний зв'язок буде доведено, відповідальність роботодавця може настати незалежно від того, що безпосередньою причиною загибелі став ракетний удар.
Іншими словами, війна сама по собі не звільняє роботодавця від обов'язку забезпечувати безпечні умови праці настільки, наскільки це можливо в конкретних умовах.
Практичний висновок для роботодавців
Ця справа ще раз підтверджує: сьогодні недостатньо лише фактично виконувати вимоги законодавства.
Не менш важливо мати докази такого виконання.

Саме тому роботодавцям варто:

документувати проведення інструктажів;
затвердити порядок дій під час повітряної тривоги;
визначити місця укриття та порядок евакуації;
ознайомити працівників із відповідними наказами;
фіксувати проведення навчань та тренувань;
переглянути локальні акти щодо організації роботи під час воєнного стану.
Саме ці документи можуть стати ключовими доказами у разі виникнення спору.

Постанова Верховного Суду є важливим орієнтиром для судової практики.
Вона не звільняє роботодавців від обов'язку створювати безпечні умови праці під час воєнного стану, але чітко визначає: сам факт загибелі працівника внаслідок воєнних дій ще не означає автоматичної відповідальності роботодавця.
Ключовим залишається питання вини, порушення законодавства та причинного зв'язку між діями роботодавця і настанням трагічних наслідків.

Нагадаємо, раніше ми писали

Не ризикуйте життям: на Дніпропетровщині закликають утриматися від поїздок двома популярними трасами

Дніпровські