ЕКСКЛЮЗИВ Газета, що стала частиною життя Дніпра: «Наше місто» святкує 35-річчя

10 вересня 2026 р. 10:11

10 вересня 2026 р. 10:11

10 вересня виповнюється 35 років газеті «Наше місто», яка вже давно стала невід’ємною частиною інформаційного життя Дніпра.  За цей час змінилися технології, формати споживання новин і самі принципи роботи журналістів. Разом із друкованим виданням розвиваються сайт і соціальні мережі, а редакція працює як єдиний медіахолдинг. Як все починалося, як колектив найпопулярнішого видання регіону відповідав на виклики часу, чим живе газета зараз, дізнавалась журналістка видання «Наше місто».

Від двох людей до великого професійного колективу

Історія газети «Наше місто» розпочалася восени 1991 року. Тоді міська рада вирішила створити власне видання, яке розповідало б про життя міста та діяльність місцевої влади. Першим головним редактором газети став Микола Кравчук. Спочатку над виданням працювали лише двоє людей, однак згодом до редакції почали приходити журналісти з інших дніпропетровських газет. Таким чином  поступово сформувався великий професійний колектив.

Микола Кравчук з читачами

— У ті часи, коли народилося «Наше місто», видань було достатньо, але більшість із них мали партійне минуле,  – розповідає Микола Петрович. – Тому виникла ідея зробити газету, яка розповідала б про новини міста, життя дніпрян і діяльність міської ради. Спочатку ми вдвох із Василем Чубом фактично робили всю газету, а потім до нас почали приходити колеги із «Зорі», «Дніпра вечірнього» та інших видань. Колектив поступово зростав, як і популярність газети. Спочатку вона виходила раз на тиждень, потім двічі, а згодом — чотири рази на тиждень. Найбільший штат становив 44 людини, а тираж у найкращі роки сягав 150 тисяч примірників. Ми багато експериментували, першими в регіоні перейшли на сучасніші технології друку, комп’ютерну верстку, а вже у 2000-х одними з перших у Дніпропетровській області створили сайт газети.

Головний скарб редакції – люди

Однією з головних особливостей «Нашого міста» стала оперативність. У редакції працював сильний відділ інформації, а журналісти самостійно обирали теми та нестандартні підходи до матеріалів. За словами першого головного редактора, саме можливість вільно працювати та професійно визначати редакційну політику допомогла сформувати власний стиль видання і завоювати довіру читачів. До того ж газета розвивалася не лише змістовно, а й технологічно. «Наше місто» стало одним із першопрохідців у переході від старих способів виготовлення газет до сучаснішого офсетного друку. Покращилася якість видання, згодом з’явилися кольорові сторінки та розширена телевізійна програма.

Ветеранка журналістики понад 20 років береже листи від читачів

Журналістка Тетяна Колядинська доєдналась до редакції через рік після її створення і працювала оглядачем до 2003 року. Згадує, що співробітників тоді у «Нашому місті» було небагато, тому газета робилася, як кажуть, з коліс.

Тетяна Колядинська

– Здавши  завтрашній номер, ми збиралися у редактора, він клав перед собою чистий аркуш і йшов очима по колу: кожний мав щось запланувати у наступний, – розповідає пані Тетяна.  – Навіть із відпустки верталася не з порожніми руками. Того літа гостювала у сестри в Таллінні. Редактор Микола Кравчук на оперативці не зупинив на мені погляд, бо ж тільки повернулася, а я кажу: «Не минай повз… Записуй: інтерв’ю з Послом України в Естонії». Василь Чуб засміявся своїм гучним розкотистим сміхом: «А я ж казав, що з новими силами вона нам пів газети заповнить!».  Після наступної відпустки редактор уже запитав так, ніби я повернулася з відрядження: «Що привезла?» Привезла, матеріал називався «Прапор над хутором». Підняли його, до речі, племінники у мій день народження.

Своїм найбільшим клопотом за всі  роки роботи у «Нашому місті» Тетяна Колядинська вважає рубрику «Спасательный круг». Назва її була російською, а матеріали –  українською. На початку  читачі просили перекласти їх, а потім звикли.  Журналістка писала про соціальну допомогу, наприклад, про те, як колишнім остарбайтерам отримати компенсацію від Німеччини. А ще читачі часто питали про безплатну юридичну допомогу, і газета її надавала.

У редакції працювало багато журналістів і не тільки

–        Досі бережу листи читачів із позначкою «Бальзам на душу», – зізнається ветеран журналістики. – Хоча не тільки вони проливаються нині бальзамом на мою душу. Ті неспокійні, нестабільні роки згадуються нині із теплою усмішкою і вдячністю людям, які тоді були поруч, і які залишаються досі.

Сьогодні газета нагадує щотижневий журнал

Сьогодні головною редакторкою газети «Наше місто» є Олена Міснік.  Вона працює у газеті з червня 2004-го, а з грудня 2018 року очолює редакцію. За її словами, порівнювати роботу видання на початку 2000-х із сучасною журналістикою практично неможливо. Тоді, на відміну від теперішніх часів, саме газети разом із телебаченням були одними з головних джерел інформації.

Таісія Кузьменко, Оксана Гвоздик та Олена Міснік

— Якщо коротко, то порівнювати той період і сьогоднішній день — це ніби порівнювати два різні життя, – розповідає пані Олена.  – Коли я прийшла до редакції у 2004 році, не було електронних версій, соціальних мереж, а тому газета мала бути максимально оперативною, наскільки це взагалі було можливо. Вона виходила три-чотири рази на тиждень, у редакції працювали 14–15 журналістів, набірщики тексту, художник, верстальники та інші фахівці, а новини потрібно було дуже швидко донести до людей. Зараз ця функція значною мірою перейшла до соціальних мереж і сайту, де інформація з’являється практично миттєво. Друкована газета проходить інший шлях — до неї потрапляють вже розширені новини, корисна інформація та теми, які потребують більш глибокого висвітлення. Тому на зміну журналістам, які переважно оперативно інформували, прийшли автори, які здатні створювати серйозні матеріали.

Колектив завжди був дружним

Зараз «Наше місто» працює у форматі, де журналісти створюють матеріали для різних платформ. Конвергентність редакції означає, що один автор може працювати і для сайту, і для друкованого видання, при цьому кожен формат має власну специфіку. Газета більше нагадує щотижневий журнал, в якому збирають найважливіші події міста, історії людей, аналітику та матеріали, які можуть бути корисними читачам. Найбільшим випробуванням для редакції, як і для всієї країни, стала повномасштабна війна. У перші місяці великі матеріали присвячували подіям на фронті та боротьбі України. Згодом у редакції вирішили зосередитися насамперед на людях, які наближають перемогу, а також не перетворювати кожен номер на суцільний потік важких новин. За словами головної редакторки, сучасній людині й без того достатньо кількох хвилин у соціальних мережах, щоб побачити трагічні повідомлення та страшні кадри.

—   Якщо б мені у березні 2022 року сказали, що ми зможемо продовжувати працювати під час війни й дійти до вересня 2026-го, я б, мабуть, дуже здивувалася, тому що тоді це здавалося майже неможливим, – згадує Олена Міснік.  – Ми пишемо про наших героїв — живих і тих, хто, на жаль, загинув, про людей, які наближають закінчення цієї страшної війни. Але водночас намагаємося, щоб газета не кошмарила читачів, адже важкі новини люди й так щодня бачать у соцмережах. Нам важливо дати можливість переключитися, прочитати щось корисне, цікаве, важливе, дізнатися про життя свого міста. Ми не будуємо далеких планів, бо під час війни найголовніше — просто продовжувати існувати як медіахолдинг, сайт і друковане видання, а в кожному номері намагатися чимось здивувати, порадувати й зробити день наших читачів хоча б трохи кращим.

Друковане видання декілька разів оновлювало дизайн

Дизайнер Ігор Руссу є одним з тих, хто разом із газетою пройшов складний шлях її трансформації  та  був причетним до зміни її зовнішнього вигляду. Те, як друковане видання виглядає зараз, це великою мірою його особиста заслуга.

Ігор Руссу

У 1994 році пан Ігор доєднався до колективу «Нашого міста» за запрошенням її першого головного  редактора Миколи Кравчука. Перед дизайнером постало нелегке на той час завдання: впроваджувати у газетну справу комп’ютерно-обчислювальну техніку. І це вдалося: вже за два роки «Наше місто» стало першою у Дніпропетровській області щоденною газетою формату А2, яка була зверстана на комп’ютері.

Певний час Ігор Руссу, окрім верстки газети, займався ще й спортивною тематикою – створював матеріали. Але згодом вирішив все ж таки залишитися вірним суто дизайнерській справі, і це стовідсотково завжди було і є на користь друкованому виданню. Адже саме завдяки професіоналізму та креативному підходу до верстки пана Ігоря газета успішно пережила декілька реновацій і має сьогодні сучасний привабливий «одяг», за яким, як відомо, завжди зустрічають. Всі матеріали подаються у доступному форматі, з великою кількістю ілюстрацій, і це вигідно відрізняє «Наше місто» від конкурентів та приваблює читачів.

Газета змінювалась

–      Пригадую страшний початок великої війни у 2022-му, коли звичний налагоджений ритм роботи змінився на шок, біль і повну невизначеність, – розповідає Ігор Руссу.  – Але тоді вже в перші дні ми випустили спеціальний номер «Народна війна», а потім після двох-трьох тижнів невідомості зібралися обмеженим колективом і продовжили працювати.   Він скоротився, а навантаження залишилося великим. За ці роки я майже не дозволяв собі відпочинок  – вперше взяв тиждень відпустки лише минулого року. Попри всі труднощі, газета продовжує виходити, а це означає, що зараз ми витримуємо один із найскладніших періодів у її історії. І водночас не зупинилися в розвитку – два роки тому оновили дизайн видання, зробивши його більш сучасним і динамічним.

Якість видання – завжди на висоті

Війна вплинула і на обсяг друкованого видання. Якщо раніше «Наше місто» могло виходити на 32 або навіть 36 сторінках, то нині формат став компактнішим. Водночас це не означає, що газета втратила свою впізнаваність чи якість.

«Як це було. Дніпро»: історія міста, яку зберігають для майбутнього

У медіахолдингу «Наше місто» вже два роки працює тележурналістка Олена Кальянова. Одним із її головних проєктів став історичний цикл «Як це було. Дніпро», який поступово відтворює життя міста та країни від перших років незалежності. Випуски виходять у хронологічному порядку й розповідають про важливі події, людей, резонансні історії та зміни, свідками яких були дніпряни.

Особливе місце в роботі над проєктом посідають старі газети. Для тележурналістки друковані видання стали своєрідним містком між минулим і сучасністю. Якщо частина телевізійних архівів Дніпра за роки була втрачена через закриття каналів, технічні проблеми та війну, то підшивки газет продовжують зберігати величезний масив інформації про життя міста. Саме тому Олена працює з фондами Музею історії Дніпра, бібліотеками та міськими й обласними архівами. За її словами, «Наше місто» стало важливим літописом епохи, адже на його сторінках можна побачити, чим жило місто в різні роки.

Олена Кальянова

— Зараз особливо розумієш, наскільки газета є надійним носієм інформації, — зазначає Олена Кальянова. — Цифрові архіви можуть зникати: виходить з ладу сервер, втрачаються записи, закриваються телеканали, а разом із ними часом зникають цілі пласти відеоісторії. Особливо мало збереглося відеоматеріалів 1990-х років, тому старі газетні підшивки для нас буквально безцінні. Ми по крупицях збираємо інформацію, щоб зберегти її для майбутнього. У певному сенсі ми теж продовжуємо цю роботу — вже у відеоформаті, створюючи сучасний архів про те, яким був Дніпро. Я намагаюся не нав’язувати глядачам власну оцінку і не говорити, що було добре чи погано, — просто показати події такими, якими вони були. Бо це теж наше життя, наша історія, і ми не маємо права викреслювати з неї навіть складні чи трагічні сторінки.

Наразі випуски «Як це було. Дніпро» виходять на окремому YouTube-каналі. Там зібрані не лише хронологічні історії за роками, а й інші проєкти про місто — зокрема сюжети про райони Дніпра, зниклі об’єкти та явища, історію місцевих підприємств, закладів і знакових місць. Так, через три десятиліття після появи газети «Наше місто» її архіви отримали нове життя. Сторінки, які колись розповідали дніпрянам про події дня, сьогодні допомагають відновлювати історію цілого міста — вже для нового покоління читачів і глядачів.

Газета  – важлива частина медіахолдингу

Сьогодні «Наше Місто Дніпро» – це єдина інформаційна система: газета, новинний сайт, Telegram, Facebook, Instagram, YouTube і TikTok. За словами директора медіхолдингу «Наше місто Дніпро» Сергія Василенка,  особливість цієї системи саме в тому, що ці майданчики не існують окремо. Вони доповнюють одне одного, використовуючи сильні сторони кожного каналу комунікації та працюючи для різних аудиторій.

Сергій Василенко

– Перед повномасштабним вторгненням активно наповнювався окремий сайт «Афіша Дніпра», був запланований запуск інших дочірніх проєктів, – згадує Сергій Василенко.  – Але війна, на жаль, внесла свої корективи, і поки що всі зусилля ми зосередили саме на проєкті «Наше місто». Сподіваємось, скоро наша незламна  України нарешті відібʼється від агресора, настане мир –  час відновлення і розбудови. Тоді всі ідеї та проєкти, які планувались під своїми окремими назвами, але під загальним брендом «НМ», отримають свій шанс на втілення і успіх.

Щодо газети «Наше місто» – вона, на думку Сергія Василенка, не архаїзм  і не данина 35-річній історії. Це повноцінна  важлива частина медіахолдингу зі своєю значною аудиторією та особливим рівнем довіри і лояльності до медіа. Європейський досвід демонструє, що, попри численні прогнози, цифровізація не дорівнює  автоматичній відмові від класичного газетного і журнального друку. У Німеччині, Великій Британії та інших європейських країнах великі національні й регіональні медіа продовжують поєднувати друковані та цифрові продукти. Газета виконує іншу функцію: це більш спокійне, осмислене читання, звичний і зрозумілий канал для частини аудиторії та матеріальний інформаційний продукт, до якого традиційно існує високий рівень довіри.

Газета залишається популярною

–       Під час війни це набуває ще більшого значення,  – переконаний директор медіахолдингу.  – Росія чудово розуміє силу друкованого слова: на окупованих українських територіях вона знищує або витісняє незалежні місцеві медіа, натомість створює та масово поширює власні пропагандистські газети.  Отже, якщо противник вкладає ресурси у друковану пресу як інструмент впливу, Україні тим більше не варто добровільно відмовлятися від цього інформаційного каналу. Крім того, газета має ще одну перевагу воєнного часу: вона не залежить від алгоритмів соціальних мереж, смартфона, мобільного інтернету чи стабільного електропостачання. Тому збереження української місцевої преси сьогодні – це не лише питання традицій чи ностальгії, а й питання інформаційної стійкості.

Якісний медіапродукт створюють журналісти, редактори, фотографи, відеографи та інші фахівці. Головне багатство  холдингу, на думку Сергія Василенка, це його люди, які залишаються професіоналами за будь-яких обставин. Працюють, попри величезні виклики війни, до того ж ненормовано, бо це є особливістю професії.

– Саме поєднання професійної команди нашої конвергентної редакції, сильної локальної журналістики, знання своєї тематики і аудиторії та багатоплатформенність дозволяє «Нашому місту» залишатися конкурентним навіть у надзвичайно складних умовах, – вважає Сергій Василенко.  – Газета, сайт та соціальні мережі тут не конкурують між собою, а посилюють одне одного, допомагають створювати на кожному з майданчиків оригінальні матеріали із додатковою інформаційною цінністю.

Фото з архіву «Нашого міста».

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що “Наше місто” – лідер з відвідуваності серед новинних сайтів Дніпра.

Дніпровські