«Це йде на користь Україні»: NYT розповіла, як українці долають ненависть, працюючи з російськими полоненими

27 жовтня 2026 р. 09:06

27 жовтня 2026 р. 09:06

Про це йдеться в репортажі The New York Times від 26 жовтня.

Журналісти поспілкувалися з працівниками українських таборів для російських військовополонених. Їхні мотиви різняться: одні вбачають у цій роботі внесок у боротьбу з Росією, інші намагаються подолати власну ненависть, керуються цікавістю або просто заробляють на життя.

Водночас кожен із них по-своєму переживає суперечність між професійним обов’язком і ставленням до людей, які воювали проти України.

Контраст, який посилює біль

Систематичні катування та жорстоке поводження Росії з українськими військовополоненими задокументовані ООН і правозахисними організаціями.

Україна також стикалася зі звинуваченнями у жорстокому поводженні з російськими військовими, особливо під час їхнього захоплення в полон. Однак, за оцінками незалежних спостерігачів, такі випадки мають значно менш системний характер.

Різниця особливо помітна під час обмінів полоненими. Українські військові нерідко повертаються виснаженими, хворими та пораненими, тоді як звільнені росіяни часто виглядають здоровими.

Як зазначає NYT, ці кадри викликають в українському суспільстві біль і обурення. Для людей, які працюють із російськими полоненими, вони стають додатковим психологічним випробуванням.

58-річний Олег, співробітник табору у Львові, приховує свою роботу майже від усіх знайомих. Про неї знає лише дружина. Його брати та племінники досі воюють на передовій.

«Як я можу сказати їм, що доглядаю за російськими військовополоненими?» — запитує чоловік.

«Люди мають розуміти, що це йде на користь Україні»

42-річний Іван допомагав створювати перший в Україні табір для військовополонених після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Згодом він долучився до організації табору у Львові.

За його словами, перші зустрічі із захопленими російськими солдатами були особливо важкими. Українці вже знали про звірства російських військ, зокрема в Бучі, тому ставлення до полонених супроводжувалося сильними емоціями.

«Кожному з нас потрібно було переступити певну внутрішню межу», — згадує Іван.

Керівництво таборів від самого початку встановило чітке правило: будь-яка жорстокість щодо військовополонених неприпустима.

Україна прагне продемонструвати міжнародній спільноті дотримання гуманітарного права. Її табори регулярно відвідують представники Червоного Хреста, ООН та журналісти. Натомість Росія переважно відмовляє цим організаціям у доступі до місць утримання українських військовополонених.

Представники Червоного Хреста також проводили для українських співробітників навчання щодо прав полонених відповідно до Женевських конвенцій.

Нещодавно помічник генерального секретаря ООН з прав людини повідомив, що умови утримання в українських таборах загалом відповідають міжнародному гуманітарному праву та покращилися порівняно з 2022 роком.

Водночас Іван регулярно чує докори від співвітчизників, які не розуміють, чому російським військовим забезпечують належні умови.

«Люди мають розуміти, що це йде на користь Україні. Це показує нас як цивілізовану європейську країну — на відміну від наших ворогів», — пояснює він.

Робота поруч із тими, хто приніс війну

Для Романа, відповідального за харчування полонених, щоденна присутність російських військових є болісним нагадуванням про особисті втрати.

Росіяни вбили близьких йому людей, а тепер він змушений працювати серед представників армії, яку вважає відповідальною за їхню загибель.

Коли на фронті загинув двоюрідний брат його дружини, чоловікові стало настільки важко, що він узяв коротку відпустку. Йому потрібно було дати час, аби вщухло, за його словами, «емоційне полум’я».

Повернувшись, Роман вирішив максимально обмежити спілкування з полоненими.

Інший працівник, Олексій, намагається зберігати не лише емоційну, а й фізичну дистанцію.

Він родом із Донецької області, частину якої Росія окупувала ще у 2014 році. Через власний досвід війни, зізнається чоловік, ця робота дається йому важче, ніж багатьом колегам.

Лікувати тих, хто може знову піти на війну

38-річний медик Роберт не має можливості дистанціюватися від полонених. Його робота передбачає безпосередній фізичний контакт із пацієнтами.

Про те, що лікувати доведеться російських військових, він дізнався лише під час пробного робочого дня.

Спочатку це викликало розгубленість. Роберт постійно запитував себе, чи не зраджує він своєю працею Україну, друзів, які служать в армії, та пам’ять загиблих.

Зрештою чоловік погодився працювати в таборі, вирішивши сприймати медичну допомогу полоненим як власний внесок у воєнні зусилля країни.

З часом внутрішній конфлікт став менш гострим, хоча остаточно не зник.

Найскладніше для Роберта — усвідомлення того, що військові, яких він сьогодні лікує, одного дня можуть повернутися до Росії та знову воювати проти України.

Тому, як зізнається медик, він намагається просто не думати про таку можливість.

Історія питання

• 2014 рік. Росія розпочала окупацію частини Донецької області, звідки походить один із працівників табору.

• 2022 рік. Після повномасштабного вторгнення в Україні почали створювати спеціалізовані табори для російських військовополонених.

• Женевські конвенції. Українських працівників таборів навчали правил гуманного поводження з військовополоненими.

• Моніторинг ООН. Міжнародні спостерігачі задокументували систематичні катування українських полонених у Росії.

• Умови утримання. За оцінкою ООН, українські табори загалом відповідають міжнародному гуманітарному праву, а умови в них покращилися з 2022 року.

• 26 жовтня 2026 року. The New York Times опублікувала репортаж про моральні та психологічні випробування українців, які працюють із російськими військовополоненими.

2014 рік. Росія розпочала окупацію частини Донецької області, звідки походить один із працівників табору.

2022 рік. Після повномасштабного вторгнення в Україні почали створювати спеціалізовані табори для російських військовополонених.

Женевські конвенції. Українських працівників таборів навчали правил гуманного поводження з військовополоненими.

Моніторинг ООН. Міжнародні спостерігачі задокументували систематичні катування українських полонених у Росії.

Умови утримання. За оцінкою ООН, українські табори загалом відповідають міжнародному гуманітарному праву, а умови в них покращилися з 2022 року.

26 жовтня 2026 року. The New York Times опублікувала репортаж про моральні та психологічні випробування українців, які працюють із російськими військовополоненими.

Дніпровські