ЕКСКЛЮЗИВ Крилаті зимівники: чому птахи не залишають Дніпро навіть у морози

08 листопада 2026 р. 10:20

08 листопада 2026 р. 10:20

Щоосені повторюється звична пташина історія: одні птахи вирушають у далеку подорож на південь, інші затримуються біля водойм, а треті взагалі не збираються залишати Дніпро. Останніми роками таких пернатих патріотів стає більше. Про те, чому деякі птахи воліють залишатися в місті та як їм вдається виживати в суворі зими, розповість «Наше місто».

Серпокрильці полетіли першими, а вівчарики-ковалики ще тут

Кажуть, що першими тонучий корабель залишають пацюки. Нібито вони передчувають біду й у такий спосіб намагаються врятуватися. Зоологи не поділяють такої точки зору. Але хоч би як там було, тварини, рептилії та птахи все-таки мають своєрідне чуття, яке підказує їм: далі буде гірше, треба тікати!

Якщо говорити про птахів, то першими на південь вирушають стрижі. Вони почали мігрувати ще в середині літа.

— Відліт більшості цих теплолюбних птахів відбувся в останніх числах липня, — розповідає Олександр Пономаренко, старший науковий співробітник природного заповідника «Дніпровсько-Орільський» . — Щоправда, окремих птахів у різних районах області можна було побачити й пізніше. Але з похолоданням доступного корму стає менше, і серпокрильці неминуче відлітають.

За серпокрильцями потягнулися ластівки. Їхня міграція відбувалася повільніше й завершилася на початку жовтня. Потім занепокоїлися бджолоїдки й теж покинули наше небо. Їхній приклад наслідували багато крилатих мандрівників. Але цікаво інше: деякі перелітні птахи затрималися аж до середини листопада.

— Досі чую поклики вівчарика-ковалика — невеличкого перелітного птаха, який зазвичай зникає з наших країв ще в жовтні, — з подивом зауважує зоолог. — Днями його бачили в Сухачівському лісопарку та Діївських плавня х. Причому це були не поодинокі птахи! Річ у тім, що жовтень виявився дуже м’яким і теплим, практично на рівні вересня. Найімовірніше, вівчарик ще полетить. Хоча вже цікаво, чи дотягне він до грудня.

У лісах поки що залишаються й зяблики. У звичайні холодні зими частина цих птахів відкочовує південніше, але нинішня погода дозволяє їм поки що почуватися цілком комфортно. Однак різке листопадове похолодання може змінити ситуацію. Морози переконають пернатих, що залишатися на зимівлю не варто.

На південь можна вирушити й пішки

Далеко не кожен птах мріє вирушити в теплі краї повітрям. Деякі пернаті воліють подорожувати пішки! Виявляється, перелітні птахи прямують на південь не лише небом — вони буквально крокують туди своїми лапками.

— Йдеться насамперед про потайних мешканців боліт і прибережних заростей — малого та звичайного погоничів, — розповідає Олександр Пономаренко. — Вони віддають перевагу не відкритому простору, а густій рослинності біля води. Тому їхня осіння міграція має зовсім не такий ефектний вигляд, як переліт журавлів чи гусей. Птах з’являється в заростях, перебігає від одного укриття до іншого, перетинає заболочену ділянку, виходить до наступної водойми — і продовжує рухатися на південь. Іноді в такий спосіб пернаті долають сотні кілометрів. Так само поводяться й деркачі. Вони переміщуються переважно вздовж водойм і водотоків. Невеликими перельотами вздовж річок та інших водних об’єктів мігрують і білі плиски.

Загалом осіння подорож для птахів — справжнє випробування. Переліт створює величезне навантаження на організм і стає серйозною перевіркою на виживання. Особливо для молодих мандрівників, які вперше вирушають у далеку дорогу.

— Далекі перельоти — дуже енерговитратні й небезпечні заходи. Їхні учасники нерідко гинуть, — пояснює старший науковий співробітник природного заповідника «Дніпровсько-Орільський». — Для молодих птахів складність полягає ще й у тому, що вони летять у місця, яких ніколи раніше не бачили. Їм доводиться орієнтуватися на незнайомій місцевості, долати великі відстані й водночас давати раду непередбачуваним погодним умовам.

Саме тому класичні перелітні види зазвичай вирушають у дорогу великими зграями, де поруч із молодняком перебувають дорослі особини. Старші стають для молодих своєрідними провідниками та вчителями.

Місто взимку стає великою грілкою

За оцінкою Олександра Пономаренка, під час міграцій до таких віддалених регіонів, як Африка чи півострів Індостан, можуть гинути щонайменше 20–30% молодих птахів. Водночас зоолог наголошує, що це приблизна, умоглядна оцінка, адже точно підрахувати втрати під час сезонних перельотів надзвичайно складно.

Ось птахи й замислилися: чи варто годинами відчайдушно махати крилами? Останніми роками пернаті дедалі частіше воліють залишатися зимувати вдома. У містах тепліше, до того ж тут достатньо їжі.

.

— Середня температура в місті взимку зазвичай на 3–5 градусів вища, ніж на відкритій місцевості за межами міської забудови, — зазначає фахівець. — Будинки, дороги, теплотраси та інша інфраструктура утворюють своєрідний острів тепла. Це велика грілка!

Для багатьох пернатих місто давно стало не просто місцем гніздування, а справжньою територією для цілорічного життя. Тут є не лише парки та сквери з годівницями, а й смітники та звалища з великою кількістю їжі.

— Показовий приклад — сріблясті мартини, — пояснює зоолог. — Ще раніше вони дружно вирушали зимувати на південь України, а тепер можуть залишатися вдома, оскільки навчилися знаходити корм на звалищах. Схожа історія зі шпаками. Ще 30–40 років тому вони відкочовували на південь. Сьогодні ж багато хто залишається в нашому регіоні. Взимку шпаки збираються у великі зграї, постійно переміщуються полями, де ще залишився нескошений урожай, годуються на виноградниках і шукають інші доступні джерела їжі. Тож зараз шпаки в нас — звичайний зимуючий вид.

Навіженим синицям здобути їжу простіше

Випадки, звісно, бувають найрізноманітніші. Трапляється й так, що вижити у складні часи допомагає невгамовна нахабність.

— Повісив за вікном годівницю з насінням, до якої зліталися різні птахи, — розповідає дніпровський зоолог Іван Буртний. — Одну відвідувачку запам’ятав особливо. Це була абсолютно навіжена синиця. Сокіл зняв із неї скальп. Нове пір’я не виросло. Так і літала, голим черепом виблискувала. Нічого й нікого не боялася. Насіння брала не лише з годівниці. Шастала по кімнатах і кухні. По столах і тарілках. Де що знайде, те й з’їсть. Я її так і називав — безбашенною. Уже перезимувавши, поцупила в когось чипси й годувала ними своїх пташенят.

Заради справедливості зауважимо, що така поведінка — не стільки наслідок поганого характеру, скільки стратегія виживання на межі життя і смерті. У сильні морози через прискорений метаболізм синиця змушена їсти кожні 20–30 хвилин. Без постійного надходження калорій маленька пташка вагою лише 15 грамів може замерзнути насмерть уже в першу морозну ніч. Саме критичний голод змушує пернатих зовсім втрачати страх перед людиною та поводитися так безцеремонно.

Втім, щоб вижити, краще все-таки дружити з головою. Так шансів успішно перезимувати значно більше.

Граки крадуть горіхи в білок і розколюють шкаралупу під колесами автомобілів

Мабуть, найвинахідливіші міські птахи — граки. Вони не лише вміють самостійно добувати корм, а й охоче користуються чужими запасами.

Особливо часто їхніми жертвами стають білки, які ховають горіхи в землі.

Як розповідає зоолог, граки мають гарну зорову та просторову пам’ять. Вони уважно спостерігають за білками, запам’ятовують місця, де ті ховають ласощі, і терпляче чекають слушної миті.

— Варто гризуну відволіктися хоча б на кілька хвилин, як птах підлітає та викопує здобич. Із розлюченою білкою грак не зв’язується, — зазначає співробітник заповідника. — Він зачекає три-п’ять хвилин, поки вона заспокоїться й відволічеться. Тоді підлетить і вкраде горіх. Найулюбленіші — волоські. Але здобути їх — лише половина справи. Шкаралупу ще потрібно розколоти!

І тут птахи вражають своєю кмітливістю. Вони скидають горіхи з висоти 30–40 метрів на асфальт або залишають їх під колесами автомобілів, розраховуючи, що машини розчавлять тверду оболонку. Найчастіше так і трапляється.

Іван Буртний стверджує, що найпідприємливіші птахи взагалі намагаються селитися біля доріг, де шансів прогодуватися більше. Особливо взимку.

В орланів і голубів побільшало конкурентів

Взимку в Дніпрі можна зустріти не лише звичних горобців, голубів і синиць. У холодну пору року до нас прилітають і північні гості.

— Снігурі зазвичай з’являються на Дніпропетровщині ближче до кінця листопада або в грудні, — зазначає зоолог Олександр Пономаренко. — Їхня кількість безпосередньо залежить від того, наскільки сувора зима встановилася в північних регіонах і наскільки добре там вродило насіння дерев. Якщо корму мало, червоногруді птахи вирушають на пошуки їжі південніше. Якщо ж їжі достатньо, у Дніпрі їх може бути зовсім небагато.

Цього року Олександр Леонідович уже відзначає незвичайне переміщення одразу кількох північних видів. На Дніпропетровщині, зокрема з’явилися звичайні шишкарі та кедрівки, прилетіли щиглики. Крім того, досить масово кочує довгохвоста синиця. Причина таких переміщень — нестача корму в північніших регіонах, переважно в росії. Пернаті, зрозуміло, кордонів не визнають і летять куди очі дивляться: туди, де тепліше та ситніше.

— У нас зараз така дика суміш: «південці» ще не встигли піти, а «північани» вже припхалися, бо там достатньо холодно й нічого їсти, — констатує науковець. — У звичних сизих голубів з’явився серйозний конкурент. Останні 5–10 років у Дніпрі активно розселяється припутень — великий дикий голуб, який візуально приблизно в півтора-два рази більший за звичайного сизаря. У нього класичне сіре забарвлення, біла пляма на шиї та характерна біла смуга на крилі. Раніше припутні активно мігрували, зокрема й на південний захід Європи. Тепер же дедалі частіше залишаються зимувати в українських містах. Причина проста: тут безпечніше, є парки, а серед бур’янів та іншої рослинності завжди можна знайти насіння.

Узимку конкурентів побільшає і в могутніх орланів-білохвостів . Раніше вони могли відкочовувати на зиму в південні райони України, а тепер дедалі частіше залишаються на своїх гніздових територіях.

І причина не лише в м’якій погоді.

— Популяція цього червонокнижного виду поступово відновлюється, зокрема й у Європі, — пояснює Олександр Пономаренко. — До нас прилітає дедалі більше орланів із північних регіонів, і молодим птахам потрібні власні території для майбутнього гніздування. Тому місцеві орлани змушені охороняти свої ділянки навіть узимку. Вони не пускають чужинців на території, де розташовані їхні гнізда та місця майбутнього розмноження. Пришлі пернаті частіше тримаються безпосередньо на Дніпрі, а місцеві продовжують контролювати свої володіння.

Виходить, що в найхолодніші місяці в цих величних хижаків вистачає клопоту: потрібно не лише здобувати їжу, а й захищати власну домівку.

Птахи, як і люди, лякаються вибухів

Окрема тема — життя пернатих в умовах війни. Вибухи, робота ППО та атаки безпілотників, безумовно, впливають на птахів. Їм теж страшно! Особливо обережними залишаються качки, лебеді, чаплі, лиски та інші птахи, знайомі з мисливською стріляниною. Вони сприймають гучні звуки як потенційну загрозу.

Що ближче до лінії фронту, то менше таких видів можна зустріти. А ось горобці, голуби та ластівки набагато спокійніше ставляться до воєнних реалій. Навіть якщо вибух змушує їх на кілька хвилин злетіти в повітря або сховатися, невдовзі вони повертаються до звичних занять.

— Десь гучно бахнуло, пташки похвилювалися, хвилин десять посиділи — і знову взялися за свої справи, — пояснює зоолог. — Ба більше, деякі дрібні птахи здатні продовжувати гніздування навіть у напівзруйнованих будинках, якщо війна застала їх під час виведення потомства. Вони залишаються там, доки не виростять пташенят.

Але так буде не завжди. Якщо війна затягнеться на роки й ворожих обстрілів побільшає, у пернатих сформується «воєнна свідомість». Страх вибухів і прильотів передаватиметься у спадок і, на жаль, багатьох птахів ми вже не побачимо. Не хотілося б такого сценарію. Нехай у мирному небі щебечуть мирні птахи.

Фото Валерія Кравченка та із Вікіпедії

Дніпровські