Олімпіада — 1936 в Берліні: як нацистський взуттяр зробив темношкірого американця Джессі Оуенса головним кошмаром Гітлера

01 серпня 2026 р. 12:55

01 серпня 2026 р. 12:55

«Кажуть, випустили 25 тисяч голубів, — згадував американський легкоатлет Луї Замперіні. — Небо аж потемніло від них. Голуби кружляли над головами, а потім гримнув гарматний постріл. І це просто сполохало їх. У нас були солом’яні капелюхи — пласкі такі — було чути як по них цокає: „цок-цок“. А жінок й зовсім шкода, бо їм падало просто на волосся. Це була суцільна маса того самого… І, скажу вам, це було дуже смішно».

Менш за все Гітлер волів, щоб нацистська Олімпіада виглядала смішною. Втім, голубів ще можна було пережити. Та на цих іграх трапилося те, чого пропаганда пережити не змогла. Головне приниження їх чекало не в небі. А на біговій доріжці.

Нацисти сміялися над ідеєю змагань з «расово неповноцінними» суперниками

Стадіон на Olympischer Platz, 3, в Берліні справив на мене похмуре враження, викликаючи невимовне бажання піти, поки не з'явилася гестапівська охорона та фюрер зі своєю свитою. Саме цього зловісно-величного ефекту і домагалися його творці, котрі вирішили 1934 року розпочати будівництво стадіону, якому не було б рівних у світі. Для нього вигадали архітектурний стиль, що нагадував би давньогрецькі класичні храми, давньоримський Колізей, й пригнічував би готичною суворістю…

Взагалі-то Олімпійські ігри мали пройти в Берліні ще 1916 року, проте через Першу світову війну їх скасували. Міжнародний Олімпійський Комітет (МОК), заснований в 1894 році істориком, педагогом, громадським діячем і спортсменом-аматором П'єром де Фреді бароном де Кубертеном, у 1931 році (тоді країна ще жила в умовах Веймарської республіки) знову довірив Німеччині право провести ігри — вже 1936-го.

Однак Гітлер ще у 1932 році називав Олімпіаду «змовою проти арійської раси з боку масонів та євреїв». А нацистські журналісти вправлялися у зневажливих висловлюваннях щодо міжнародних змагань із «ворожими» націями та «расово неповноцінними» спортсменами. Ставши канцлером в 1933-му, він свою думку не змінив. Навіщо ця чужа німецькому духу ідея та зайві витрати?

Але міністр пропаганди Йозеф Геббельс та член МОК і президент Олімпійського комітету Німеччини Теодор Левальд почали його переконувати не відмовлятися від Олімпіади. Адже це шанс створити в очах світової громадськості ілюзію пацифізму й водночас довести перевагу «арійської» сили! Якщо ж ігри скасують, Німеччина виглядатиме слабкою та ізольованою.

До травня 1933 року Гітлер дав зрозуміти, що згоден і не пошкодує жодних коштів на будівництво олімпійського стадіону та олімпійського селища на західній околиці Берліна. За розробку проєкту і зведення Олімпійського комплексу взявся архітектор Вернер Марх. Будівництво одного лише стадіону обійшлося в 77 мільйонів марок.

Теодора Левальда призначили Президентом Оргкомітету Олімпіади. Його друга німецького журналіста, історика та ентузіаста спорту Карла Діма — генеральним секретарем.

Саме Дім запропонував відродити стародавній звичай лампадодромії — естафети олімпійського вогню. Його планували запалити від сонячних променів за допомогою величезного параболічного дзеркала. Потім естафета із трьох тисяч бігунів країн-учасниць Олімпіади мала протягом 12 днів з 20 липня по 1 серпня пронести вогонь на смолоскипах через Грецію, Болгарію, Югославію, Угорщину, Австрію, Чехословаччину та Німеччину до чаші олімпійського стадіону в Берліні.

Нацистське керівництво було у захваті. Біг зі смолоскипами нагадував факельні марші, що полюбилися штурмовикам. Маршрут естафети територіями земель, які входили у сферу стратегічних інтересів Німеччини, безперечно переконав би громадян цих країн у мирних намірах Німеччини. Крім того, Олімпіада мала продемонструвати давні традиції «тисячолітнього Рейха», закладені в давній Спарті й в Древньому Римі.

Світова спільнота тут же розділилася на два табори. Одні казали: «Чому б і не Берлін? Треба йти на поступки агресору. Може, це допоможе зберегти мир в усій Європі…» Інші заперечували: «В жодному разі! Олімпіаду треба негайно там скасовувати, інакше вона зміцнить політичний режим Гітлера і той піде далі». Частина єврейських і неєврейських спортсменів з усього світу відмовилася від участі в Іграх на знак протесту проти нацистської політики. Протест посилився після ухвалення Нюрнберзьких расових законів у вересні 1935-го, які дозволяли позбавляти євреїв німецького громадянства, права обіймати державні посади і брати шлюб з «чистокровними німцями».

«Біляву Хе» називали еталоном арійської краси, а потім викинули зі спорту через єврейське походження

Радянський Союз теж виступав проти Берліна. По-перше, він тоді ще не був членом МОК, став ним тільки в 1952 році. По-друге, «найкращий друг радянських фізкультурників» Йосип Сталін лобіював її проведення 1936 року в Барселоні. Для Сталіна була дуже важлива підтримка республіканського прокомуністичного уряду Іспанії. Однак франкістський липневий переворот і громадянська війна, що почалася в Іспанії, зруйнували його плани.

Щоб ніщо не завадило стати столицею олімпіади, німці стали запрошувати у гості з інших країн чиновників МОК та політиків і влаштовувати їм пишні прийоми. Вони тимчасово стишили політику переслідування євреїв, прибрали з вулиць принизливі гасла і припинили друкувати антисемітські статті. Чиновники і журналісти, що інспектували Німеччину в розпалі суперечок про ймовірне місце проведення олімпіади, бачили відретушовану картинку: чисті вулиці, привітні готелі, людей, що співали в пивницях, дисципліну і гостинність. Німці прибрали з вулиць жебраків та гомосексуалістів. А близько 800 представників ромів та синті арештували і вивезли до табору Марцан за межі міста. Частину в’язнів пізніше депортували до таборів смерті 1943 року.

Нацисти чистили не тільки фасад. Вони влаштували таємні расові чистки в німецькій олімпійській збірній, адже з 1933 року проводили політику «тільки для арійців» і євреїв, ромів та синті виключали зі спорту.

Фехтувальницю, шестиразову золоту чемпіонку країни Хелен Майєр, яка народилася в місті Оффенбах-на-Майні 1910 року в родині лікаря, нацисти довго не чіпали: просто «неправильно ідентифікували». Струнку блакитнооку блондинку шанувальники називали еталоном арійської краси і дали прізвисько «Білява Хе». В 1929-му Хелен почала вивчати міжнародне право в університеті Франкфурта-на-Майні, продовжила в паризькій Сорбонні, а в 1932 поїхала до США в Каліфорнійський університет, залишаючись німецькою стипендіаткою… Та коли, після набуття чинності Нюрнберзьких расових законів, хтось із нацистського керівництва розкопав, що не тільки євреї, а й особи змішаного походження (батько дівчини був євреєм) не мають права навчатися коштом німецького народу, фехтувальний клуб Оффенбаха крадькома виключив «Біляву Хе» зі своїх лав. Невдовзі її позбавили і стипендії. І це при тому, що напередодні на Олімпійських іграх 1932 року в Лос-Анджелесі вона посіла п'яте місце, представляючи Німеччину!

Розгорівся скандал. Хелен показово повернули до збірної Німеччини, зробивши єдиний виняток для німецької команди 1936 року для спортсменів з єврейським корінням.

А от президент США Франклін Рузвельт не надто цікавився нацистською олімпіадою. І не фінансував поїздку американської команди до Німеччини. Рішення про участь в Олімпіаді ухвалив не Білий дім, а Американський олімпійський комітет, фактично зірвавши міжнародний бойкот. Його очільник Евері Брендедж, який сповідував принцип «Спорт поза політикою», попри тиск громадськості, профспілок і єврейських організацій, засудив наміри країн бойкотувати Олімпіаду в Берліні, запевняючи, що під час його перебування у Німеччині в 1934 році, він не бачив ніякої дискримінації єврейських спортсменів.

Для Німеччини це було перемогою, адже поява на змаганнях однієї з найпомітніших спортивних держав, яка була головним символом демократії, демонструвала: світ прийняв Німеччину попри репресії та расову політику.

В той час коли деякі білі спортсмени відмовилися від поїздки — хтось з політичних міркувань, хтось з матеріальних (відмова урядового фінансування означала відсутність гідних гонорарів), — темношкірі учасники, навпаки, їхали до Берліна, щоб спростувати расову теорію нацистів і заявити про себе.

В Німеччину збірна США рушила на пароплаві, в дешевих тісних каютах III класу, без можливості тренуватися в дорозі. Більшість не мала навіть пристойної спортивної форми та взуття.

У підсумку жодна держава офіційно не бойкотувала Олімпіаду в Берліні. Але існували сильні протестні рухи в США, Великобританії, Чехословаччині, Швеції, Франції та Нідерландах, які вимагали провести міжнародний бойкот. В результаті всі ці країни були на Олімпіаді представлені. Туди ж приїхав засновник нових Олімпійських ігор француз П'єр де Кубертен.

Існують свідчення, що нацисти намагалися здобути прихильність цього вже літнього чоловіка не тільки повагою та лестощами, а й грошима, підживлюючи його фонд. За віком він уже не обіймав офіційну посаду в МОК, а був його почесним президентом. Старого так намагалися вразити, особливо під час підготовки до Ігор, що він оголосив нацистську Німеччину духовним зберігачем олімпійських ідей…

Між самогубством і геніальним маркетингом

Олімпіада стала шансом для баварських виробників взуття Рудольфа і Адольфа Дасслерів — власників невеличного сімейного підприємства Gebrüder Dassler Schuhfabrik (Взуттєва фабрика браті Дасслер). Після приходу нацистів до влади в 1933 році, брати вступили в НДСАП, щоб розширити свій бізнес. Напередодні Олімпіади їхня фірма отримала великі замовлення для збірної Німеччини й відкрила офіс у столиці Рейху.

Дізнавшись, що до Берліна прибула спортивна делегація зі США, Аді наважився на ризикований крок. Одні біографи стверджують, що він сам пробрався у готель в олімпійському селищі, де жив лідер американської збірної 22-річний афроамериканець Джессі Оуенс, і запропонував йому обрати свої найкращі шиповки з цілої валізи взуття. Іншу пару, надзвичайно легку, з особливим розташуванням шипів, зшив за одну ніч і вранці передав як подарунок для Оуенса через тренера збірної Німеччини з легкої атлетики Йозефа Вайтцера. Хай там як, після цього американець міг змагатися з арійськими спортсменами на рівних.

На другий день змагань перемогли одразу три німецькі атлети: Ханс Вельке — у штовханні ядра, Герхард Штокі — у метанні списа серед чоловіків та Тіллі Флейшер — серед жінок. Фюрер запросив їх до урядової ложі, щоб привітати. Та голова МОК Анрі де Байє-Латур натякнув Гітлеру, що той повинен особисто вітати або всіх переможців, або нікого. Фюрер прислухався, і обрав друге. І не дарма, бо вже наступного дня в бігу на 100 метрів найшвидшим виявився той самий американець Джессі Оуенс.

Існує легенда, що Гітлер на знак протесту проти перемоги чорношкірого атлета пішов зі стадіону. Насправді фюрер урядову ложу демонстративно не залишав, хоча, можливо, його настрій був дуже зіпсований.

4 серпня Джессі Оуенс змагався у стрибках у довжину з улюбленим атлетом фюрера Лутцем Лонгом і стрибнув далі, встановивши новий олімпійський рекорд.

5 серпня Оуенс переміг у бігу на 200 м. Того ж дня Геббельс зробив расистський запис у щоденнику «Ми, німці, здобули одну золоту медаль, а американці три, з них дві — негри. Це ганьба. Білі люди мають соромитися самі себе».

А 9 серпня в естафеті 4×100 метрів команда бігунів США з Джессі Оуенсом поставила світовий рекорд і забрала всі золоті медалі.

Щоправда, і тут не обійшлося без скандалу. Перед стартом естафети 4×100 членів американської збірної єврейських спортсменів Марті Глікмана та Сема Столлера несподівано замінили на темношкірих учасників Джессі Оуенса та Ральфа Меткалфа. Згодом це розцінили як спробу Голови Олімпійського комітету США Ейвері Брендеджа «не принижувати й не провокувати» Гітлера перемогами єврейських спортсменів на німецькому стадіоні.

Нацистська преса намагалася применшити і принизити успіх Оуенса, Геббельс навіть віддав наказ вимкнути камеру, коли той обганяв німецького спортсмена, та прості німці сприймали його виступи з захватом.

Сьогодні дослідники сперечаються: чим був продиктований ризикований, майже самовбивчий, вчинок члена НДСАП Адольфа Дасслера, який допоміг своїми шиповками завоювати чотири золоті медалі американцю Оуенсу? Адже партійцям тоді належало вболівати лише за спортсменів-арійців. Може, це був замаскований протест проти фашистської диктатури? Навряд. Швидше геніальний маркетинговий хід, на який Дасслер не спитав у нацистів дозволу. Адже, якщо лідер американської збірної виграє саме в його взутті, компанія Gebrüder Dassler отримає світове визнання і вихід на міжнародний ринок.

Від покарання Дасслера врятувало те, що Оуенс виступав як студент і не мав статусу професійного спортсмена, тож подарунок йому не розцінили як комерційне спонсорство. Формально виробник взуття нічого не порушив. Ба більше, перемога афроамериканського атлета з іншої країни у взутті німецького виробництва, стала нагодою підкреслити їхню якість. Ну хіба б цей темношкірий переміг, якби не німецькі шиповки?

У підсумку німецька команда виграла медальний залік із 89 медалями, з них 33 золотих. Другими стали США з 56 медалями, з них 24 золотих; 14 із цих медалей, у тому числі 8 золотих здобули афроамериканці, що стало серйозним ударом по нацистському міфу про перевагу арійської раси. Втім, міністр пропаганди Йозеф Геббельс «знайшов» причину. Мовляв, «люди, чиї предки прийшли з джунглів, примітивні і фізично сильніші за цивілізованих білих».

Німці спостерігали за змаганнями у громадських «телекабачках»

Оскільки не кожен німець на той час міг дозволити собі телевізор, в Берліні, Потсдамі, Лейпцигу та Гамбурзі було створено 25 спеціальних громадських телекабачків (Fernsehstuben). Телеаудиторія Берлінських Олімпійських ігор становила понад 150 тисяч глядачів. Радіорепортаж слухали понад сорок країн на 28 мовах світу. На ігри приїхали близько 4 мільйонів уболівальників, у Берліні працювали журналісти з 41 країни світу. Олімпіада 1936 року стала не просто спортивним святом, а гігантською пропагандистською виставою Третього рейху.

Особливу роль у цьому зіграла Лені Ріфеншталь, улюблена режисерка Гітлера, авторка документального фільму «Тріумф волі» — про з'їзд НСДАП у 1934 році. Вона зняла технічно блискучий фільм «Олімпія», який пізніше визнали кіношедевром. Однак і він був частиною пропаганди, адже показував Німеччину в максимально вигідному світлі. Фільм відкривався кадрами античних руїн і грецьких статуй, що оживали, перетворюючись на німецьких атлетів того часу. Відеоряд супроводжувався музикою композитора Герберта Вінда та спеціально змонтованим інтер noise (шум стадіону, дихання спортсменів, удари). Це створювало безпрецедентний для 30-х років ефект присутності.

Для зйомки стрічки використовувались одночасно десятки камер, що пересувалися на візках по рейках вздовж бігових доріжок, камери для підводної зйомки, на майданчиках для стрибків були вириті окопи для низької точки зйомки — звідти спортсмени на тлі неба виглядали більш монументальними, були побудовані вежі для зйомки стадіону згори. Для зйомок залучили і дирижабль «Гінденбург», що висів над стадіоном для демонстрації переваги «арійської» науки…

Дійство в Берліні справило неабияке враження на світову спільноту, яка ніби не помічала, що Німеччина демонструвала переваги тоталітаризму. Нью-Йорк Таймс писала, що Ігри повернули Німеччину в лоно націй, що вона стала «більш людяною». І мало хто зрозумів головне: П’єр де Кубертен відродив Олімпійські ігри як символ мира і надії на те, що спорт утримає людство від нової бійні, а Гітлер, щоб використати ігри у зворотній меті — підсунути красиву обгортку, приспати пильність світової громадськості, приховати режим, який вже дуже скоро остаточно перейде до політики відкритої агресії, і за три роки, 1 вересня 1939-го нападе на Польщу, що стане початком Другої світової війни.

Життя після Олімпіади

Засновник олімпійського руху П'єр де Кубертен не дожив до гітлерівської окупації Франції — помер у 1937 році у Швейцарії, незадовго до того відкривши у Німеччині Олімпійський інститут.

Президент оргкомітету Берлінської олімпіади Теодор Левальд вважав проведення нацистської Олімпіади вершиною своєї кар’єри, після чого залишив посаду «у зв’язку з віком». Левальд помер в 1947 році в Берліні у 87 років.

Його соратник, один з організаторів Берлінської Олімпіади журналіст Карл Дім видав тритомну збірку своїх творів «Олімпійський вогонь», яка після закінчення Другої світової війни в радянській зоні окупації потрапили до списку забороненої літератури. Після 1945 року, намагаючись дистанціюватися від співпраці з нацистським режимом, брав активну участь у створенні Міжнародної олімпійської академії. В 1947 став ректором заснованої ним Вищої спортивної школи в Кельні, яку очолював до кінця свого життя в 1962 році.

Фехтувальниця Хелен Майєр, посівши на Берлінській Олімпіаді друге місце, під час вручення срібної медалі підняла руку в нацистському привітанні, у ситуації очевидного тиску з боку режиму. Після Олімпіади повернулася до США. У 1937 році на чемпіонаті світу з фехтування в Парижі здобула золоту та срібну медалі, вже як представниця США. До Німеччини Хелен повернулася лише у 1952 році, за рік до своєї смерті.

Улюблений атлет Гітлера німець Лутц Лонг, який програв американцю Джессі Оуенсу, загинув в Італії в липні 1943 року, відбиваючи наступ американського десанту.

«Головний кошмар ГІтлера» Джессі Оуенс, повернувшись в США, попри свої сенсаційні перемоги, побачив, що дискримінація нікуди не поділася. Президент Рузвельт не захотів приймати у Білому домі переможців олімпіади. Згодом Оуенс заявив: «Гітлер мене не образив. Рузвельт — ось хто мене образив. Президент навіть не надіслав мені вітальну телеграму». На запитання преси, навіщо він поїхав на ігри до фашистської Німеччини, де зневажаються всі права людини, Оуенс парирував, що в Берліні він міг заходити до будь-якого ресторану і їздити на транспорті нарівні з представниками вищої арійської раси, чого у своїй рідній Алабамі він робити не міг, а якби й насмілився, то вмить виявився б повішеним на найближчому дереві.

Однак він не зазначив, що б з ним сталося у нацистській Німеччині, якби він був просто темношкірим перехожим у Берліні, а не зіркою міжнародних змагань?

Під час війни Оуенс очолював відділ фізичної культури в Управлінні цивільної оборони США, розвиваючи програми здорового способу життя робочих військових заводів. Його заслуги оцінили пізніше. На початку 1950-х він став офіційним посланцем президента США на Олімпійських іграх 1956 року в Мельбурні. 1976 року президент Джеральд Форд нагородив Джессі Оуенса Медаллю Свободи, а 1979 року президент Джиммі Картер назвав атлета живою легендою США. Помер він у 1980 році, проживши всього 66 років, оскільки був затятим курцем.

Адольф Дасслер, німецький взуттяр і підприємець, був членом НСДАП, але після війни під час денацифікації уникнув суворого покарання. Його фабрика в Герцогенаурасі, в рамках націоналізації підприємств, під час війни працювала на потреби німецької оборонної промисловості. Після приходу американських військ будівлю, за поширеною версією, не знищили, зокрема завдяки історії з Джессі Оуенсом, а згодом сам Дасслер використав це як аргумент на свою користь під час денацифікації. Хіба може бути людина, яка допомогла перемогти супернику Третього рейху, переконаним нацистом?

Його брат Рудольф Дасслер, також член НСДАП, у 1943 році був призваний до війська, а після війни потрапив у табір для військовополонених. Після звільнення брати посварилися через давні особисті й ділові суперечності, загострені війною та взаємними підозрами. У 1948 році вони поділили сімейний бізнес: Рудольф заснував Puma, а Адольф — Adidas. Відтоді вони не спілкувалися до кінця життя.

Берлінська Олімпіада стала грандіозною подією, яка заклала безліч традицій і поставила безліч рекордів, багато з яких не побито досі.

• Вперше в історії було проведено естафету олімпійського вогню — від давньогрецької Олімпії до сучасного Берліна, у якій взяли участь близько трьох тисяч бігунів.
• В Олімпійських іграх 1936 року змагалися 4066 атлетів із 49 країн.
• Стадіон «Олімпія» вмістив рекордні на той час 100 тисяч глядачів.
• На Олімпіаді в Берліні було встановлено 33 світові рекорди та оновлено десятки олімпійських рекордів. Було розіграно 129 комплектів нагород у 19 видах спорту.
• Вперше в історії було широко використано експериментальне телебачення.
• Про Ігри було знято документальний фільм Лені Ріфеншталь «Олімпія», який став догмою нацистської пропаганди.

Про колишні пристрасті та героїв Берлінської Олімпіади нагадує Алея Зірок, на якій чемпіони олімпіади залишили відбитки своїх долонь та ступнів…

На фото в заголовку: стадіон «Олімпія» у день відкриття Олімпіади 1936 року. Над стадіоном — дирижабль «Гінденбург», наповнений вибухонебезпечним воднем замість нейтрального, але забороненого гелію. Фото з Вікіпедії

Читайте нас у Facebook

Світ