Данський рецепт проти ультраправих: як зберегти соціальну державу та виграти вибори

01 вересня 2026 р. 13:25

01 вересня 2026 р. 13:25

Коли на початку серпня прем’єр-міністри Данії та Італії Метте Фредеріксен і Джорджа Мелоні оприлюднили спільну заяву з вимогою до ЄС провадити жорстку міграційну політику й активізувати депортації, багато хто був здивований. Невже праві та ліві Європи нарешті знайшли спільну мову? Насправді порозуміння між Фредеріксен та Мелоні зумовлене внутрішнім данським консенсусом щодо проблеми міграції . Данія є унікальним прикладом європейської країни, де праві та ліві політичні сили вирішили: збереження держави соціального добробуту й національної ідентичності важливіше за відданість примарній ілюзії мультикультуралізму.

Данські соціал-демократи не завжди дотримувалися жорсткої позиції щодо міграції. Спочатку їхня політика в цій царині нічим не відрізнялася від політики інших лівоцентристських партій Європи. Вони сповідували класичні інтернаціональні принципи лівого руху, вважаючи, що держава загального добробуту має відкрити кордони для допомоги нужденним з усього світу.

Закон про іноземців 1983 року, ухвалений за підтримки соціал-демократів, гарантував широкі права для отримання притулку, включно з можливістю возз’єднання сімей мігрантів. На той момент він вважався одним із найліберальніших у світі. Однак вже у 1990-х роках з’явилися перші тривожні дзвіночки, коли місцева влада почала скаржитися на перевантаження системи соціального захисту через велику кількість біженців. А 2001 року соціал-демократи зазнали історичної поразки на виборах і вперше з 1924 року втратили статус найбільшої парламентської партії. Однією з головних причин провалу стало розчарування значної частини робітничого класу, який уперше вирішив проголосувати за правих — Данську народну партію.

Данські лівоцентристи опинилися на роздоріжжі. Вони могли й далі сповідувати ліберальний підхід до міграції та не визнавати власних помилок. Але це загрожувало остаточною втратою базового електорального ядра і суттєвим посиленням політичних конкурентів. Існував інший шлях. Він передбачав визнання того, що неконтрольована міграція руйнує державу загального добробуту, виснажує бюджет і шкодить найменш захищеним верствам населення. За останні чотири десятиліття Соціал-демократична партія Данії пройшла концептуальну ідеологічну еволюцію — від підтримки одного з найліберальніших міграційних режимів у Європі до розроблення найжорсткіших законодавчих норм на континенті . Радикальний розворот відбувся після міграційної кризи 2015 року та приходу до керма партії Метте Фредеріксен.

У лютому 2018 року Соціал-демократична партія Данії презентувала міграційну програму «Справедливо й реалістично: міграційна політика, що об’єднує Данію». Цей документ ознаменував різкий поворот партії до жорсткого контролю над імміграцією. Він заклав основу для виборчої кампанії 2019 року, за підсумками якої соціал-демократи повернулися до влади.

Суть міграційної моделі , яку запропонували соціал-демократи, можна звести до кількох базових речей: розгляд заявок на притулок поза межами Європи, встановлення жорсткого ліміту на незахідну міграцію, акцент на допомогу в регіонах походження мігрантів, обов’язкова зайнятість на ринку праці та вивчення данської мови, боротьба з паралельними суспільствами й прискорене повернення додому нелегалів.

Основна мета данських соціал-демократів — зробити країну якомога менш привабливою для шукачів притулку, зберігаючи водночас високий рівень соціального забезпечення власних громадян. Із 2019 року акцент зробили на тимчасове перебування мігрантів. Право на постійне проживання можна отримати лише через восым років, після складання мовного тесту та підтвердження стабільної зайнятості. У країні діють суворі правила возз’єднання сімей. Обидва партнери мають бути не молодшими за 24 роки, мати достатній дохід, не отримувати соціальної допомоги та скласти мовний іспит.

Для запобігання сегрегації та появі паралельних спільнот використовують практику знесення соціального житла та примусового переселення мешканців, які мають незахідне походження. Відповідно до закону 2016 року, влада має право конфіскувати у мігрантів готівку та цінності вартістю понад 10 тисяч данських крон, щоб покрити витрати на їх утримання. Створено окреме агентство з повернення та депортації. Данія має один із найвищих показників у ЄС щодо виконання рішень про виїзд. Скандинавська країна першою в Європі оголосила частини Сирії «безпечними» після падіння режиму Асада та призупинила розгляд справ, які стосуються вихідців із цієї держави.

Метте Фредеріксен обґрунтовує жорстку міграційну політику кількома аргументами, які неодноразово повторює у медіа та під час політичних дебатів. Центральною тезою є необхідність збереження данської соціальної моделі , а це можливо лише за умови обмеженої контрольованої міграції. На її думку, бути традиційним соціал-демократом не означає дозволяти всім, хто захоче, приєднуватися до данського суспільства та руйнувати відчуття спільноти. Політикиня наголошує: від масової міграції найбільше страждають не багаті, а бідні та середній клас. Адже вона створює навантаження на школи, дитсадки, ринок нерухомості, сприяє зростанню злочинності та загострює конкуренцію за низькооплачувану роботу. Неконтрольована міграція формує паралельні суспільства, знижує довіру між людьми та загрожує безпеці. Фредеріксен впевнена: жорстка міграційна політика — не зрада лівих ідей, а їхній захист. Як доказ правильності своїх думок вона посилається на практичні результати роботи.

2017-го, за два роки до обрання Фредеріксен прем’єр-міністром, Данія отримувала 57 заяв про надання притулку на 100 тисяч людей, тоді як у Великій Британії цей показник становив 55. 2024 року ця цифра у Данії знизилася до 36, тоді як у Великій Британії зросла до 134. Для порівняння, Німеччина того року отримала 275 заяв про притулок на 100 тисяч людей, Франція — 190, а Євросоюз загалом — 203.

Данія досягла більшого успіху, ніж її європейські сусіди, у виконанні рішень про депортацію. У період із червня 2021 року до червня 2025-го 46% із 10 тисяч людей, яким наказали залишити країну, зробили це. Це значно вища частка, ніж середній показник у ЄС, який становить лише 21%. Ці показники для Франції та Німеччини — 8 і 28% відповідно.

Через суттєве зменшення міграції сповільнилося зростання частки громадян Данії, народжених за кордоном. Станом на початок 2025 року таких у країні було 14,4%. Для порівняння, у Німеччині та Швеції цей показник перевищив 20%, в Австрії сягнув 22,5%, а в Ірландії — 23,3%.

У Данії сформувався широкий загальнонаціональний партійний консенсус щодо необхідності обмеження міграції та шкідливості безконтрольного збільшення кількості приїжджих з інших частин світу. На відміну від більшості країн Європи, де лівоцентристи та ліві досі дотримуються мультикультурних догм, данські соціал-демократи зуміли критично переосмислити свій політичний досвід. Жорстка міграційна політика у Данії — це не прояв ксенофобії, а раціональний метод захистити данську модель держави соціального добробуту, національну ідентичність і робітничий клас.

Тверезий та критичний підхід данських соціал-демократів до міграції став найкращим запобіжником від зростання популярності ультраправих політичних сил , який спостерігається в інших державах Європи. Тоді як чимало партій лівоцентристського соціал-демократичного спрямування на континенті стикнулися з електоральними проблемами та розчаруванням виборців, політична сила Фредеріксен зуміла зберегти довіру значної частини суспільства і залишається беззаперечним лідером загальнонаціональних рейтингів. Хоча ультраправі партії Данії критикують очільницю уряду за недостатню жорсткість, вони не можуть закинути їй нехтування захистом кордонів.

Не всі ліволіберальні сили в захваті від правої міграційної політики данських соціал-демократів. Опоненти Фредеріксен навіть звинувачують її в расизмі та реакціонізмі. А представники крайнього лівого табору стверджують: данські соціал-демократи фактично перетворилися на праву партію. Однак Метте Фредеріксен ставиться до таких закидів скептично. Вона впевнена: реалістична міграційна політика її політичної сили стала головною причиною перемоги на виборах і повернення до влади навіть у ті часи, коли ліві зазнають невдачі в інших місцях.

Світ