Чому і проти чого протестує Європа: версії без міфів і ксенофобії

16 листопада 2026 р. 00:39

16 листопада 2026 р. 00:39

Ми дивимося на осінні протести у Франції, Бельгії, Італії, Іспанії та Португалії і нам здається, що щось не так. Більше того, в медійній оптиці це щось часто схоже на вихідця із країн Магрібу з відповідним (радше стереотипним) культурним профілем і політичним запитом.

При наведенні окуляру виявляється, що організована за принципом «бритви Оккама» позірна схожість перестає працювати. Що ближче, то гірше.

Одна з причин подібної гіпотези у тому, що в різних країнах протестують різні групи населення. Часто якщо не з різними, то, принаймні, сильно відмінними інтересами.

Профспілки, студенти, ліваки, мігранти, безумовно, об’єднані претензією до поточних параметрів функціонування welfare state. Цієї вершини еволюції держави як інклюзивного проекту, а не лише механізму класового примусу.

Звичайно, не всі мають шляхетні політичні погляди, хтось більш меркантильний. Саме тому змішування політичних вимог і грабіжницькі акти не повинні бути в одному мотиваційному ряду при розгляді тих, хто намагається утримати лівий порядок денний. Той, згідно з яким держава — для всіх, а не лише невеликого відсотку населення, відомого під вульгарним терміном «еліта».

І саме тому не можна замовчувати насильство та «акти експропріації», котрі в жодному разі не є революційними. Хоча чимдуж маскуються під них.

Хвилі протесту ≠ море революції

Прикладом вищеозначеного диференційованого і водночас соціального протесту є різниця у мотивах.

Попри картинку, котру розганяють ультраправі інфлюенсери, Associated Press у матеріалі про третій поспіль протестний вікенд у Франції наголошує, що переважна частина акцій була мирною.

При тому, що в окремих містах дійсно відбулися сутички з поліцією, грабунки магазинів і навіть підпали будинків.

Тому, яким би спокусливим не було бажання втиснути їх всіх до прокрустового ложа «Європи на барикадах», реальні градієнти, справжнє калібрування процесів, про котрі йдеться, потребують уточнення. А саме, відповідей на питання про масштаби протестів, вимоги протестувальників та рівень насильства. Вони відрізняються.

Хто протестує і проти кого

За великим рахунком йдеться про дві групи. Ті, що мотивуються соціальними інтересами. Серед них студенти, профспілки, орендарі, дрібні чиновники. Їх мотиви і методи очевидні і візуально спостережені. Це страйки, марші, блокування або ж просто символічні акції.

Втім, це не відміняє того, що поруч з ними, часто паразитуючи на них, можуть діяти анархісти, ісламісти, ультраправі, просто асоціальні елементи. На відміну від перших вони кидають каміння, нападають на поліцію і грабують магазини.

Наприклад, Reuters у репортажі з Брюсселя 9 жовтня 2026 року описав одночасний марш профспілок і студентів та дії кількох десятків людей у чорному, які кидали каміння й інші предмети в поліцію.

Очевидно, це різні форми протесту, зі спільного у котрого лише простір. Відтак, агресивна меншість не може бути підставою для ототожнення мирних страйкарів і агресивних протестувальників.

Ціни, житло і державні послуги

Інфляція може сповільнюватися. Але, на жаль, це не повертає ціни ні до попередніх, ні до комфортних. Для людей з низькими доходами одночасне зростання витрат на їжу, транспорт та оренду перетворює економічну статистику на питання повсякденного виживання. Особливо відчутно це у великих містах, де оренда поглинає дедалі більшу частку зарплати.

Саме тому не варто механічно об’єднувати житлові протести в Лісабоні та Мадриді з тими самими французькими заворушеннями. Хоча би тому, що в одних випадках йдеться про захист орендарів і соціальні гарантії, а інших про загальнонаціональне невдоволення державними послугами й політичним представництвом.

Більше того, якщо бути максимально прискіпливим, поточні європейські протести мають досить широке класове представництво від студентів до найманих працівників, від дрібних буржуа до дрібних чиновників, від люмпен-пролетаріату до інтелігенції.

Чому у молоді і профспілок спільні інтереси, але різні методи

Ймовірно, причина у віці. Школярі і студенти пов’язують стан шкіл із перспективами подальшого працевлаштування.

На відміну від них профспілки, ці організації їх батьків як метод економічного тиску давно і системно практикують організований страйк.

Звичайно, між ними можуть бути союзи. Але ці коаліції завжди будуть ситуативними, позаяк їх вимоги просто не збігаються. Більше того, в певних ситуаціях вони можуть конкурувати за ресурси, котрих у державі на всіх може не вистачати.

Приміром, Le Monde у репортажі про рух «Заблокуймо все» описав децентралізовану мобілізацію, яка зібрала під нібито одним прапором різні групи невдоволених.

Таку, що масштабує протест, але ускладнює перемовини між різними групами його учасників.

Ліві як частина протестів

Безумовно, роль лівих у протестах залежить від їх спектра.

Приміром, парламентські партії можуть підтримувати демонстрації політично.

В той час як анархістські групи практикують різноманітну «пряму дію».

Це різна ідеологія, практика і стратегія.

Приміром, NBC News у матеріалі про французький рух «Заблокуймо все» зазначало, що кампанія, яка зародилася в ультраправих інтернет-середовищах, згодом була підхоплена лівими, антифашистськими та анархістськими групами.

Перш за все це свідчить про мінливість політичної тактики неформальних рухів, котрі інколи важко розрізнити.

«Чорний блок» це тактика

Попри демонізацію «Чорний блок» (black bloc) це, передусім, тактика. Вона далеко не нова і точно не молода. Зараз як і 25 років тому у Генуї його учасники одягаються переважно в чорні спорткостюми, закривають обличчя та діють невеликими групами.

Більше того і це, можливо, найголовніше — це не назва єдиної міжнародної організації з постійним керівництвом. Це тактика частини анархістських груп для протистояння поліції/капіталізму/владі.

Deutsche Welle у поясненні «Що таке чорний блок?» описує його еволюцію в німецькому автономістському середовищі і підкреслює відмінність від звичайного мирного маршу.

У жовтні 2026 року Le Monde у репортажі про події 17 жовтня у Франції повідомляв про людей у чорному, які атакували поліцію та нищили майно, тоді як поруч тривали мирні демонстрації.

Проте анархістська рамка — штука не безумовна, а чорний одяг не свідчить про ідеологічні погляди його носія. Хоча би тому, що формат блоку також використовують їхні ультраправі опоненти.

Вандалізми і насильство

Відтак, виходячи зі всього вищеозначеного ми зобов’язані розрізняти політично мотивоване пошкодження майна і пограбування крамниць заради особистої наживи.

Так, ці дії можуть відбуватися одночасно, але не мають обов’язкового спільного мотиву.

Reuters у репортажі від 17 жовтня 2026 року повідомляв про мирні марші сотень тисяч людей. А вже поряд з ними невеликі агресивні групи атакували громадські будівлі, поліцію, люксові магазини та супермаркети.

Reuters у матеріалі про втрати французької торгівлі наводив оцінки торговельних організацій щодо тисяч пошкоджених магазинів і великих фінансових втрат. Але, головне, інше. Це те, що підприємці, працівники крамниць і мешканці районів стають потерпілими незалежно від того чи підтримують соціальні вимоги протесту. Можливо тому, що мародери користуються ними лише як ширмою.

Водночас, немає 100%-их підстав вважати їх «акціями чорного блоку». Руйнування майна — можливо, пограбування — під питанням.

Associated Press у перевірці тверджень про походження учасників заворушень відзначило, що значну частину грабунків пов’язують саме зі злочинцями, а не ідеологічною мотивацією.

Іслам як фактор протесту

В цьому питанні необхідна точність термінів і дефініцій.

З одного боку є власне ісламізм в його крайній екстремістській формі. Реально це досить вузьке явище. Сповідання ісламу чи пропалестинські симпатії не роблять їх носіїв однозначно орієнтованими на шаріат.

Станом на зараз, знову-таки, попри намагання ультраправих інфлюенсерів фактчекінг французьких заворушень у жовтні 2026 року не дає достатніх підстав говорити про ісламістів як організаторів загальноєвропейської протестної хвилі.

Навпаки, Associated Press у фактчеку про звинувачення на адресу іммігрантів наголошує на відсутності доказів того, що французька влада корелює насильство з мігрантами як групою.

Для того, щоб стверджувати їхню участь у конкретних погромах, потрібні матеріали слідства. Без них ми можемо говорити лише про ризик, а не про доведений чинник заворушень.

Хто наживається на хаосі

Перш за все, заворушення створюють конкуренцію пояснень.

Уряди, приміром, акцентують на безпеці та кримінальних діях.

Опозиція — на соціальних причинах і надмірному застосуванні сили.

Радикали — на конфронтації з державою.

Кожна з цих рамок може містити частину правди, але жодна не пояснює всю протестну хвилю.

Alliance4Europe у дослідженні інформаційних маніпуляцій навколо французьких протестів не виявила доказів про іноземний вплив на протести.

Разом з тим зафіксувала спроби зовнішніх гравців посилити поляризацію за допомогою впливу на ультраправий політичний сегмент.

Відтак, соціальні причини кризи і спроби їх інформаційного використання далеко не тотожні.

Що це значить для України

Рамка в котрій відбуваються протести надзвичайно широка.

З одного боку організоване насильство потребує детальнішого аналізу.

З іншого боку пограбування це безумовне кримінальне правопорушення.

А з третього — твердження про етнічну чи релігійну відповідальність потребують доказів. Саме такий підхід дозволяє не романтизувати погроми й не дискредитувати мирних протестувальників.

Що стосується нас, на жаль, європейські уряди змушені балансувати між соціальними видатками та підтримкою України. Ризик для України полягає у бюджетних компромісах та зміні політичних пріоритетів, а не в самому факті демонстрацій.

А як воно буде побачимо.

Світ