Україна готується відзначити 30-річчя Основного Закону: Історія конституціоналізму від Русі до сучасності

26 червня 2026 р. 13:06

26 червня 2026 р. 13:06

28 червня поточного року Україна відзначатиме тридцяту річницю з дня ухвалення Конституції. Цей документ є головним нормативно-правовим актом держави, що закріплює фундаментальні основи суспільного ладу, державний устрій, систему та порядок утворення, а також принципи організації й діяльності державних та самоврядних органів, визначаючи права та обов'язки громадян. Прийняття Основного Закону Верховною Радою України у 1996 році стало знаковою подією та важливою віхою в процесі українського державотворення. Український конституціоналізм характеризується глибоким історичним корінням, тяглістю та унікальними особливостями. Його найважливішою рисою є інтеграція європейських традицій та ідей, що стосуються прав і свобод людини, верховенства права та демократії. Ці засади формувалися протягом багатьох століть, адаптуючись до національного характеру українців, їхнього способу життя, цінностей та суспільних відносин предків. Перша відома кодифікація правових норм на українських землях була зафіксована в “Руській Правді” (ХІ–ХІІ століття) за часів середньовічної української держави Русь. Наступні історичні періоди демонстрували невпинний пошук шляхів, методів та інструментів для формування й закріплення ключових принципів взаємодії між суспільством та державою. У деяких аспектах український конституціоналізм навіть випереджав європейський. Приміром, першою європейською конституцією в сучасному розумінні обґрунтовано вважається “Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою”. Цей договір, укладений у 1710 році під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму, відомий як Конституція Пилипа Орлика. Фундаментальні акти Української Народної Республіки, Української Держави під проводом гетьмана Павла Скоропадського та Західноукраїнської Народної Республіки стали свідченням правової та політичної зрілості української нації в період боротьби за державність у 1917–1921 роках. Ці традиції були продовжені 15 березня 1939 року в Хусті, де Сойм Карпатської України проголосив її незалежність та ухвалив два конституційні закони, що визначали форму державного правління. Програмні документи Української головної визвольної ради, яка функціонувала як підпільний парламент, підтвердили прагнення учасників визвольного руху дотримуватися демократичних принципів навіть в екстремальних умовах підпільної партизанської боротьби. У незалежній Україні конституційний процес відобразив складний шлях молодої демократії до соціально-правових стандартів та цінностей об'єднаної Європи. Історична довідка свідчить, що Конституція України має понад тисячолітню історію, її витоки простежуються у “Руській правді”, “Литовських статутах”, а також в актах та універсалах періоду Гетьманщини – правових документах конституційного характеру, що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами. В період Української революції та визвольних змагань 1917–1921 років конституційний процес розпочався одразу після проголошення Першого Універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 року Мала Рада затвердила “Статут про державний устрій, права і вольності УНР”, яким Українська Народна Республіка була проголошена суверенною, “самостійною і ні від кого незалежною” державою. Державотворчі процеси цього періоду були зупинені тривалою окупацією українських земель російською армією. У Радянському Союзі, де авторитаризм і тоталітаризм досягли своєї найвищої стадії, за кілька десятиліть було створено таку кількість основних законів, якої для цивілізованих країн вистачило б на тисячоліття. Однак усі вони лише декларативно проголошували певний набір демократичних цінностей, за якими приховувалася нова імперія. Перша Конституція окупованої росіянами України (УСРР) була ухвалена в березні 1919 року. Вона мала гарантувати “світле майбутнє” через диктатуру пролетаріату та повну солідарність з іншими совєтськими республіками задля “спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції”. Після утворення СРСР у 1922 році, загальносоюзна Конституція була затверджена 31 січня 1924 року. На ХІ Всеукраїнському з’їзді рад у 1929 році було оформлено нову Конституцію УСРР, яка юридично закріпила входження України до складу СРСР та підпорядкувала республіканське законодавство загальносоюзним стандартам. Після того, як українці на практиці “пізнали” тріумф совєтської “демократії” через колективізацію, розкуркулення та Голодомор-геноцид, у 1936 році з'явилася нова, так звана “сталінська”, Конституція СРСР. Вона законодавчо закріпила “перемогу” соціалізму. Цей документ містив низку декларативних демократичних новацій: загальне, рівне і пряме виборче право; таємне голосування; право на працю і відпочинок, а також матеріальне забезпечення у старості. Чергова Конституція УРСР 1937 року повторювала положення союзного документа, максимально обмежуючи повноваження республіканських органів. Після розвінчання культу особи Сталіна відкрилися “нові обрії” ідеального суспільства, і партійні керівники почали розглядати інші демократичні стандарти. Таким чином, спочатку в СРСР (у жовтні 1977 року), а потім і в Україні, було знайдено рецепт суспільного ідеалу, оформлений у Конституції УРСР 20 квітня 1978 року. У ній також йшлося про суверенну республіку та про те, що “вся влада в Україні належить народові”. Крах совєтської імперії призвів до краху її основного закону, який, попри всі піднесені епітети, узаконював тоталітаризм і був непридатним для будівництва правового, демократичного суспільства. Новітній конституційний процес нерозривно пов'язаний з відновленням української державності. Створення Конституції розпочалося з ухвалення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Процеси національної законотворчості активізувалися після розпаду СРСР та прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. Всеукраїнський референдум підтвердив підтримку проголошення незалежності України, і більшість країн світу визнали Україну суверенною державою.

Житомирські