Білі босоніжки, портрет Брежнєва і трибуна за перепустками: Житомир на параді 1965 року

05 жовтня 2026 р. 07:18

05 жовтня 2026 р. 07:18

Портрет Леоніда Брежнєва, прапори, трибуни з глядачами — і чоловік у плащі та білих босоніжках, якого через шість десятиліть одразу помітили у Facebook. Архівна світлина параду в центрі Житомира 7 листопада 1965 року зібрала навколо себе не лише спогади про старе місто. У коментарях житомиряни сперечаються, чи людей на такі демонстрації примушували, чи вони самі йшли туди заради зустрічей, гуляння і маленького свята після офіційної частини.

Світлину опублікувала у Facebook Надія Ясинська . За її словами, фото збереглося в архіві її дідуся, який точно підписував свої світлини. Саме тому вона уточнила у коментарях: кадр зроблений 7 листопада 1965 року .

На фото — святкова хода на тодішній площі Леніна, нинішньому майдані Соборному. Попереду йде колона Житомирського автошляхового технікуму. Учасники рухалися з тодішньої вулиці Карла Лібкнехта — нині Перемоги — через площу у напрямку Карла Маркса, нинішньої Великої Бердичівської.

Надія Ясинська звернула увагу і на характерну деталь радянських демонстрацій: колона несе великий портрет Леоніда Брежнєва. Вздовж маршруту були трибуни з керівниками міста та області, а потрапити на місця для глядачів, за її словами, можна було за спеціальними перепустками.

7 листопада у Радянському Союзі відзначали річницю Жовтневої революції. Такі дати святкували масовими демонстраціями, і центральна площа Житомира була одним із головних місць міських урочистостей.

Житомир, якого на Соборному вже немає

Сам майдан на фотографії вже схожий на той Житомир, який пам’ятають старші покоління, але ще не зовсім такий, яким він стане пізніше.

Історію перебудови Соборної площі у різні десятиліття Житомир Онлайн уже показував на архівних фотографіях . Площею Леніна її назвали у 1954 році. У 1958-му площу розширили та заасфальтували, після чого тут регулярно проводили паради й демонстрації. Новий пам’ятник Леніну з’явився у 1964 році.

Є ще одна цікава прив’язка до дати цього кадру. Новий житомирський театр на площі офіційно відкриють 7 листопада 1966 року — рівно через рік після параду, зафіксованого на фотографії.

На фото впізнали директора технікуму

Архівний знімок почали розглядати буквально по людях.

Сергій Анатолійович Голоскевич написав, що у другому ряду посередині впізнав тоді ще молодого директора технікуму Павла Прокоповича Карпенка . За його спогадами, директор дуже вболівав за спорт і художню самодіяльність.

Але найбільше уваги несподівано дісталося іншому учаснику колони.

«Чоловік у білому взутті виглядає дуже екстравагантно»

Igor Kovtun першим звернув увагу на чоловіка праворуч: довгий плащ, окуляри — і абсолютно білі черевики на тлі людей у темному осінньому взутті.

«Чоловік у білому взутті і окулярах виглядає дуже екстравагантно», — написав він.

Игорь Микитюк придивився уважніше і поправив: це, схоже, навіть не черевики, а білі босоніжки . Він припустив, що вибір міг бути дуже прозаїчним — іншого взуття просто не було.

Цю деталь підхопила Ніна Черненко . Її також здивувало поєднання плаща і білих сандаль, особливо з огляду на те, що решта учасників одягнена явно не для теплої погоди. Водночас вона згадала, наскільки непросто у ті роки було купити навіть звичайний одяг.

За її спогадами, у середині 1960-х дефіцитом міг бути навіть простий темно-синій спортивний костюм для уроків фізкультури. У її класі проблему зрештою вирішив сам учитель, який десь організовано закупив костюми для учнів.

Тому дивний сьогодні гардероб чоловіка на фотографії для людини 1965 року міг мати цілком буденне пояснення. Хоча ким був цей учасник колони і чому він опинився у першому ряду, коментатори так і не встановили.

«Хоч не хоч, але йди»

Фото повернуло дискусію від одягу до самого характеру радянських демонстрацій.

Елена Акулич згадала зовсім не святкову сторону таких заходів. За її словами, під час навчання у Житомирі студентів змушували виходити на паради, погрожуючи у разі відмови проблемами з характеристикою.

Її формулювання було простим: «хоч не хоч, але йди» .

Микола Шугай у відповідь перевів дискусію вже у сучасність, поставивши запитання, чи так сильно змінився сам принцип залучення студентів і бюджетників до масових заходів.

А хтось згадує це зовсім інакше

Проте не всі учасники обговорення пам’ятають радянські демонстрації як винятково примусову повинність.

Сергій Банцер розповів, що ще школярем сам із задоволенням приїжджав до Житомира з району і приєднувався до тітки та дядька, які йшли у колоні «Електровимірювача».

Офіційна частина, судячи з його спогадів, закінчувалася доволі практично: біля бульвару прапори складали на вантажівку, а далі родичі та знайомі йшли вже на своє застілля.

Vadim Ostroglyad залишив ще прямолінійніший коментар. За його спогадами, частина людей сприймала такі події значно простіше: можливість вийти у місто, побачитися з друзями, погуляти й після офіційної ходи відпочити разом. Політичне значення демонстрації для них могло бути далеко не головним.

Саме тому один старий кадр зберіг набагато більше, ніж маршрут колони. Для одних це спогад про примус і контроль, для інших — про молодість, друзів і святковий день. А для когось найпомітнішою деталлю через 61 рік залишилися білі босоніжки чоловіка у першому ряду.

Житомирські