У Житомирі прощалися з Воїнами Олександром Кузьмінським та Максимом Василевським: поклали життя за Україну

08 жовтня 2026 р. 18:40

08 жовтня 2026 р. 18:40

Кузьмінський Олександр Валентинович (06.08.1985 — 16.02.2024 рр)

Олександр народився 6 серпня 1985 року у м.Житомирі. Навчався у ЗОШ №6, нині — ліцей №6. Із дитинства мав хист до точних наук, вирізнявся кмітливістю та виваженістю у всьому.

Після школи здобув професію складальника верху взуття у професійно-технічному училищі Житомирської панчішної фабрики, нині — Коледжі індустрії краси і технологій міста Житомира.

Згодом почав працювати на житомирській взуттєвій фабриці «Крок», де його дуже поважали й цінували за працьовитість, доброту та порядність. Пізніше працював на виробництві залізобетонних виробів і конструкцій — і там він мав повагу за відповідальність та людяність.

Олександр був надзвичайно доброю людиною. Завжди привітний, усміхнений, готовий допомогти.

Поважав старших, піклувався про свою тітку, яка була для нього другою мамою, допомагав їй по господарству.

Особливе місце у його серці займали діти. Олександр умів знайти до них підхід, міг заспокоїти навіть найменшого плаксія. На нього можна було спокійно залишити дитину — він був турботливим і уважним.

Любив тихе полювання — збирання грибів. Мав особливий талант знаходити їх навіть там, де інші не помічали.

У листопаді 2023 року Олександр доєднався до лав Захисників України. Став на захист рідної землі від російських окупантів.

16 лютого 2024 року на Донеччині, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини, солдат Кузьмінський Олександр Валентинович героїчно загинув.

Лише через два роки і вісім місяців Герой на щиті повернувся до рідного краю.

У скорботі — тітка, рідні, близькі, друзі та бойові побратими.

Василевський Максим Сергійович (15.08.1997 - 02.10.2026 рр)

Максим Василевський народився 15 серпня 1997 року в селі Березівка Ємільчинського району Житомирської області. Початкову освіту здобував у селі Бараші, а з 2006 року його життя було пов’язане з Донеччиною: навчався у школі №6 міста Покровська, а пізніше здобув фах автослюсаря у місті Костянтинівка.

У цивільному житті Максим був дуже спокійним, товариським, щирим. Захоплювався комп'ютерною технікою. Особливо близьким був його зв'язок із братом. Максим завжди залишався надійною опорою, допомагав по господарству та щиро піклувався про матусю. Працював на АПК «Інвест» та у військторзі Покровська, мріяв про власний будинок, велику щасливу родину та дітлахів. Однак повномасштабна війна росії проти України перекреслила ці світлі плани.

Восени 2024 року, рятуючись від бойових дій, Максим разом із родиною евакуювався до м.Житомира, де продовжив працювати в ДК «Продукт».

11 червня 2026 року Максим Василевський прийняв Військову присягу на вірність українському народові. Він став на захист Батьківщини як оператор безпілотних літальних апаратів відділення безпілотних авіаційних комплексів. Його військова майстерність та мужність були винятковими. За час служби Максима нагородили відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «За сумлінну службу» та нагрудним знаком командувача ДШВ ЗСУ «Знак оператора безпілотних літальних апаратів» ІІ ступеня — за понад 150 знищених ворожих цілей.

28 вересня 2026 року під час виконання надскладного бойового завдання на півночі Донеччини Максим отримав важке поранення. Кілька днів лікарі боролися за його життя, але, на жаль, дива не сталося. 2 жовтня 2026 року Герой пішов у Небесне Воїнство.

Він віддав найдорожче — своє життя, захищаючи право українців вільно жити на рідній землі.

У глибокій скорботі за ним залишилися найрідніші: мама, брат, тітки, дядьки, двоюрідні брати та сестри, племінники, бойові побратими.

Житомирські