«Купальня Ольги»: княгиня, древляни й пам’ять Коростеня у вірші Леоніда Климчука

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

09 жовтня 2026 р. 11:22

09 жовтня 2026 р. 11:22

Гранітні скелі, бурхлива Уша, берези над водою — з цих знайомих коростенцям краєвидів починається вірш «Купальня Ольги» Леоніда Климчука. Та вже за кілька рядків природа поступається місцем давній історії: княгині Ользі, древлянському князю Малу, помсті та спаленому Іскоростеню.

Сьогодні ці місця знають як одну з наймальовничіших частин Коростеня. У Древлянському парку, серед гранітних скель на березі Ужа, розташовані купальні княгині Ольги, з якими пов’язані місцеві перекази. Про Древлянський парк, його пам’ятники та історичні місця Житомир Онлайн раніше розповідав у фоторепортажі.

У поезії Леоніда Климчука ці краєвиди стають частиною розповіді про давнє минуле. Княгиня Ольга постає перед читачем не лише як володарка, що помстилася за смерть чоловіка, а й як людина, яка шукає спокути. А з попелу спаленого міста в авторських рядках постає образ Київської Русі.

Леонід Климчук, житель Коростеня, надіслав цей вірш до редакції з проханням опублікувати його. Подаємо твір зі збереженням авторського слова.

Купальня Ольги

Леонід Климчук

Нуртує Уша, облизує граніт
та, пінячись, спадає в тихе плесо,
і сиротливим відгуком століть
стоять праправнучки-берези,
що розіп’яли князя за розбій.
Тож мстива Ольга, княгиня і вдова,
спаливши Коростень, й собі
молилась тут й купала тлінне тіло,
щоб чистая поліськая вода
спокутала її гріхи й одмила.
Бо провіденчо вже діброви загули
про руськую державність слов’янина,
якій жертовно підмурівками вляглись
смиренність Мала й обгорілі стіни.
Хай знову звав в язичеських каплицях
древлян до помсти розіп’ятий Бусл, —
та з полум’я древлянської столиці
підводилася Київськая Русь.
«Ішла на Ви!» з відкритим заборолом,
родиною з дванадцяти племен,
щоб передать нащадкам власну долю,
і землю й славу бойових знамен.